Астрономія — наука, що традиційно вживає багато міжнародних назв і термінів. Переважно вони залишилися там із давньогрецької мови та латини: планета, комета, паралакс, екліптика, перигелій, афелій… Із цих же мов походять загальновживані назви планет і більшості сузір’їв. Але колись наші древні предки називали їх по-своєму. З нагоди Міжнародного дня рідної мови, що відзначається 21 лютого, згадаємо деякі «небесні назви», збережені в українській традиції.
Великий і Малий Віз
Найвідоміший «зоряний малюнок» у небі Північної півкулі, безперечно, утворюють сім найяскравіших зірок сузір’я Великої Ведмедиці. Багато хто думає, що це і є все сузір’я, але насправді це астеризм — зоряна конфігурація (часом її «складові» належать до різних сузір’їв), яка має традиційну власну назву. У більшості народів це «Великий Ківш» (Big Dipper), а для українців це «Великий Віз». Він і справді схожий на віз, якщо дивитися на нього збоку.
Щоправда, «Великим» він був не завжди, а лише з того часу, як на наші терени поширилися уявлення про небесну сферу, властиві західноєвропейським астрономам. На противагу своєму «Великому Ковшу» вони бачили на небі ще й «Малий Ківш», утворений основними зірками Малої Ведмедиці. На віз це сузір’я вже жодним чином не схоже (його народна назва — «Пасіка»), але, по аналогії з «ковшами», приблизно у XVIII столітті в українській мові закріпилися два «небесні вози». Цікаво, що схожу трансформацію ці назви пройшли й у польській мові.
Стожари
З «Малим Возом» (або «ковшем») часто плутають розсіяне скупчення Плеяди, що належить до сузір’я Тільця. Основні його зірки дійсно утворюють невеликий «ковшик». Ця компактна група світил 3-ї та 4-ї зоряної величини, зібраних на ділянці неба площею менше трьох квадратних градусів, не може не привернути уваги ясної зимової ночі. Її українська народна назва — Стожари — відома також сусіднім слов’янським народам, хоча поширені й інші варіанти — «Сім сестер» або «Квочка». Більш давній термін «Волосожари», ймовірно, містить у собі ім’я язичницького божества Велеса.
Стожари відрізняються від справжнього «Малого Воза» у першу чергу тим, що останній має у своєму складі Полярну зірку — важливий астрономічний об’єкт, який використовується для орієнтації та визначення географічної широти на північ від екватора. Неважко зрозуміти, що це скупчення розташоване досить далеко від полюса небесної сфери, а отже, «бере активну участь» у її обертанні. Завдяки цьому умови його видимості в різні пори року суттєво змінюються, у той час, як Малу Ведмедицю ми можемо бачити щоночі над північною частиною горизонту: в наших широтах вона ніколи не ховається за обрієм. Кількість відомих зірок, що належать до Плеяд, наближається до 1200, тож більш точною назвою для них було би «Тисячожари»… але не будемо порушувати традиції!
Три царі, або Косарі
Ще одна окраса зимового неба — сузір’я Оріона, що містить одразу кілька астеризмів. Найвідоміший із них — Пояс Оріона, який лежить практично посередині між найяскравішими світилами цього сузір’я Рігелем і Бетельгейзе. Він складається з трьох зірок другої величини, розташованих майже на одній прямій. Видима відстань між двома крайніми — вони мають арабські назви Альнітак і Мінтака — складає менше 3°. Середню зірку араби назвали Альнілам, хоча, можливо, спочатку це звучало як «аль-нізам» (намисто).
Очевидно, «Трьома царями» ці зірки стали у християнській традиції, а от у більш приземленій практиці наших предків вони стали «Косарями», оскільки їх щороку вперше можна було побачити на передсвітанковому небі в середині липня, коли починалися покоси. В наші часи завдяки глобальному потеплінню та «зсуву» сузір’їв відносно точок сонцестояння й рівнодення така «прив’язка» вже не є актуальною, але назва ця подекуди ще вживається.
Хрест, або Північний Хрест
«Хрестом» багато європейських народів називало сузір’я Лебедя. Шість його найяскравіших зірок справді утворюють фігуру, схожу на хрест, а з поширенням християнства цей символ на небі почав виглядати цілком доречним, тому й закріпився надовго в різних культурах.
В епоху географічних відкриттів, коли перші мореплавці опинились у Південній півкулі, людство познайомилося ще з одним «небесним хрестом», більш компактним і яскравим. Його цілком логічно почали називати «Південним». У 1922 році, коли Міжнародний астрономічний союз затверджував назви сузір’їв, «Південний Хрест» вирішено було залишити, а його північному «колезі» повернули назву Лебедя. В наші часи вона стала загальновживаною — мабуть, тому, що це одна з небагатьох зоряних конфігурацій, справді схожих на предмет або тварину, на честь якої вона названа.
Чумацький Шлях
Для найбільшого об’єкта, видимого на небесній сфері — головної площини диска нашої зоряної системи — українці також мають власну назву. Переважна більшість народів пов’язує її з молоком, розлитим на небо, й має для цього відповідну легенду. Звідси походить і слово Галактика (від грецького γαλαξίας κύκλος — «молочне коло»), і російський термін «Млечный Путь», і англійське Milky Way. Але наші предки називали його «Чумацький Шлях» — на честь відчайдушних мандрівників, які не боялися вирушити в далекі краї за сіллю, що вважалась у ті часи дуже цінним продуктом.
Це були справді нелегкі подорожі, з загрозою не лише потрапити в засідку розбійників чи постраждати від нападу диких звірів, але й підхопити небезпечні хвороби, серед іншого — чуму, що була тоді поширеною в Північному Причорномор’ї та Прикаспії. Тепер сіль перестала бути для нас дорогоцінністю, заради якої варто ризикувати життям і здоров’ям, але все одно добре, що українська народна назва Галактики збереглася й нагадує нам про відважних чумаків.
Раніше ми писали про китайський зодіак і пов’язане з ним літочислення.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
