Проблеми з енергопостачанням в Україні, викликані російськими повітряними атаками, мають принаймні один приємний бік для астрономів — над нашими містами знову з’явилося справжнє темне зоряне небо. Багато примітних об’єктів на ньому видно неозброєним оком, і ми наполегливо радимо тим, хто лише починає знайомство з астрономією, присвятити трохи часу їх пошукам. То що ж цікавого можна буде побачити над Україною в новорічну ніч?
Сіріус. Серед «нерухомих зірок», як їх називали древні астрономи, найяскравішою є Сіріус — α Великого Пса. Це не просто «зоря першої величини»: його блиск виражається від’ємним значенням (-1,47ᵐ). З інших небесних об’єктів його перевершують за цим показником лише Сонце, Місяць, Венера, Юпітер, а також іноді Меркурій і Марс. Деякі наднові зірки також ненадовго ставали яскравішими, але потім згасали. Сіріус уже майже сотню тисяч років лишається найяскравішим небесним світилом, що не належить до Сонячної системи. Не в останню чергу він завдячує цим тому факту, що входить до трійки найближчих зоряних систем: його відділяє від нас 8,6 світлових років. Причому зараз він перебуває практично на мінімально можливий відстані й за пару тисяч років почне від нас віддалятися.
31 грудня в наших широтах Сіріус сходить приблизно о 8-й вечора. Після того, як він трохи підніметься над обрієм, на нього важко не звернути увагу. Завдяки «втручанню» земної атмосфери яскрава зірка сильно мерехтить і до того ж помітно змінює колір, змушуючи особливо чутливих спостерігачів згадати про «летючі тарілки». Цікаво, що верхня кульмінація Сіріуса опівночі в нашу епоху відбувається саме 1 січня — таким цікавим способом він «відзначає» початок календарного року. Найяскравіша зірка має слабенький супутник 8-ї зоряної величини. Це перший із відомих людству білих карликів.
Сузір’я Оріона. Сіріус входить до складу так званого «зимового трикутника». Два його інших «кути» — Проціон (α Малого Пса) та Бетельгейзе, друга за яскравістю зірка сузір’я Оріона. Незважаючи на це, вона теж позначена грецькою літерою «альфа», а більш яскравий Рігель, що має приблизно нульову зоряну величину — літерою «бета». Бетельгейзе має виразний червонуватий колір. Вона змінює свій блиск і зрідка може ставати яскравішою за Рігель, «виправдовуючи» своє літерне позначення.
Обидві ці зірки розташовані у протилежних «кутах» характерної прямокутної фігури Оріона. Посередині цей прямокутник перетинає майже пряма лінія з трьох досить яскравих зірок — так званий «Пояс Оріона». Зараз це сузір’я однаково добре видно в обох півкулях Землі, але через 10 тис. років із широти Києва можна буде побачити лише його північну частину разом із зіркою Бетельгейзе; південна, включно з Рігелем і поясом, не підніматиметься над горизонтом. Зараз на території України Оріон сходить приблизно о 6-й годині вечора за місцевим часом і лишається на небі майже до світанку. Початок січня — найсприятливіший час для його спостережень.
Туманність Оріона. Одну з примітних деталей сузір’я Оріона варто згадати окремо. Її неважко знайти неозброєним оком південніше (нижче) Поясу Оріона, де розташовані ще три слабші зірочки — Меч Оріона. Середня з них оточена добре помітною світлою «хмаркою». Це і є славетна Туманність Оріона, точніше, її найяскравіша частина.
Зараз ми знаємо, що ця туманність являє собою величезне згущення міжзоряного водню, яке стискається під дією власної гравітації, завдяки чому там постійно народжуються нові зірки. Отже, це найяскравіша область зореутворення на земному небі. Відстань до неї оцінюється у 1350 світлових років. Вона має діаметр близько 1° (вдвічі більше за диск повного Місяця), що відповідає лінійному розміру 24-25 світлових років. Туманність «підсвічується» потужним випромінюванням гарячих масивних світил віком менше мільйона років, що дуже мало за мірками Всесвіту. Загальної маси її речовини достатньо для того, щоб сформувати понад дві тисячі таких зірок, як Сонце. Першовідкривачем цього об’єкту вважається французький астроном Ніколя-Клод де Пейреск, який побачив його в один із перших телескопів 26 листопада 1610 року.
Плеяди та Гіади. Ще два цікавих об’єкти можна побачити в сузір’ї Тільця, що межує з Оріоном з півночі. Це найяскравіші зоряні скупчення земного неба — Плеяди (Стожари) та Гіади. Перші з них важко не помітити: їхні найяскравіші зірки утворюють тісну групу, що за формою нагадує невеликий ківшик (тому дехто помилково називає їх «Малою Ведмедицею»). Хоч він і здається маленьким, але Місяць, що час від часу проходить по Плеядах, не здатний закрити їх повністю. Насправді до скупчення належить понад сотня світил віком приблизно 100 млн років, розкиданих по ділянці небесної сфери діаметром майже 2°. Відстань до його центру, згідно з останніми даними, дорівнює 444 світлових роки.
Центр Гіад розташований значно ближче — на відстані 153 світлових років. Тому це скупчення виглядає більш «розтягнутим», займаючи на небі ділянку діаметром понад 6°, а у просторі — сферу діаметром 9 світлових років. Але нещодавно стало відомо, що це лише найбільше згущення «зоряного рою», загальна маса якого насправді перевищує 400 сонячних мас, а сам він являє собою видовжену смугу, що простягається від сузір’я Оріона майже до Кассіопеї. На його центральну частину випадково проєктується яскравий помаранчевий Альдебаран (α Тільця), який відділяє від нас 65 світлових років. Вік Гіад перевищує 600 млн років.
«Парад» зовнішніх планет. Всі попередні небесні об’єкти відносяться до «постійних» — їх можна спостерігати щороку. Планетна конфігурація, що склалася на грудневому вечірньому небі 2022-го, спостерігається далеко не щодня. Деякі ЗМІ вже назвали її «парадом планет», хоча це неправильно з точки зору астрономічної термінології.
Так, дійсно, всі 7 великих планет Сонячної системи зараз видно ввечері. Але, по-перше, Меркурій і Венера розташовані на небі недалеко від Сонця й невдовзі після його заходу теж ховаються за обрієм. А по-друге, кутова відстань між крайніми точками «планетного ланцюжка» — Меркурієм і Марсом — перевищуватиме 130°, що занадто багато для «параду» (для нього планети мали би розміститися в секторі екліптики менше 90°). І навіть зовнішні планети в кінці грудня «вкладатимуться» в дугу розміром 106°.
Утім, можливість побачити п’ять планет «одним махом» теж випадає не дуже часто. Почати рекомендуємо з Сатурна — він поступово опускатиметься над південно-західною частиною горизонту й матиме блиск трохи вище 1-ї величини, що дозволить без проблем знайти його в сузір’ї Козерога, де настільки яскравих зірок нема. Набагато легше буде знайти Юпітер, який зараз є найяскравішим зореподібним об’єктом нічного неба. 31 грудня його положення «підкаже» Місяць, що розташується у 28° ліворуч (східніше). Маючи детальну зоряну карту, у 8° на захід від Юпітера можна спробувати відшукати Нептун — найдальшу від Сонця планету. Але його вдасться побачити лише за допомогою астрономічних інструментів (хоча б у невеликий бінокль із діаметром об’єктиву 30 мм).
Якщо у випадку Юпітера наш природний супутник допомагатиме, то Урану — навпаки, заважатиме. Цю планету на дуже темному небі можна спробувати розгледіти неозброєним оком, але такого неба зазвичай не буває у 15° від Місяця у фазі більше першої чверті. Тому для її пошуків також знадобиться бінокль і зоряна карта чи програма-планетарій. Нарешті, Марс на чистому небі буде видно просто чудово. За блиском він поступатиметься Юпітеру та Сіріусу, але відрізнятиметься від них своїм виразно червонуватим кольором. Із чим його можна переплутати — так це з помаранчевим Альдебараном. У новорічну ніч Марс перебуватиме у 8° північніше, але матиме значно більшу яскравість.
Бажаємо нашим читачам більше ясних ночей і мирного неба в Новому році!
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
