Новий рік за місячним календарем. Звідки взялися тварини китайського гороскопа?

Ми так давно живемо за «безперервним» календарем, у якому кожен наступний рік має номер, на одиницю більший за попередній, що навіть не уявляємо, як люди могли обходитися без нього. Та насправді ще кілька тисяч років тому наші предки користувалися лише одним циклом — річним, тобто циклом зміни сезонів. Ним вони керувались у своїй господарській діяльності, за ним же служителі культу відраховували дати загальних свят… Коли з’явилися перші великі держави з потужним бюрократичним апаратом, виникла потреба оперувати довшими часовими проміжками. Вельми своєрідним способом цю проблему розв’язали у стародавньому Китаї.

Не 12, а 60

Кожен із нас так чи інакше стикався з так званим «китайським гороскопом», у якому, на відміну від «європейського», не рік поділений на 12 знаків, а використовується 12-річний цикл, де кожному року відповідає своя «тварина» — 11 реальних і одна напівміфічна (Дракон).

Більш досвідчені фахівці з китайського літочислення уточнять, що повний цикл китайського календаря триває 60 років. Кожні дві сусідні тварини «охоплює» одна стихія, чи колір: вогонь (червоний), земля (жовтий), метал (білий), вода (блакитний або чорний), дерево (зелений). Послідовність «стихій», таким чином, триває 10 років, після чого повторюється знову. А весь календарний цикл закінчується після завершення п’яти 12-річних «тваринних» циклів, які ще називали «земними гілками», та шести 10-річних циклів «стихій», або ж «небесних стовбурів». Наступній парі років відповідає та сама «тварина» та «стихія», що й за 60 років перед тим.

Чому саме 60? По-перше — «красиве число», що ділиться націло на 2, 3, 4, 5, 6, 10 і 12, тобто в нього зручно «вкласти» багато інших коротших циклів (наприклад, збору різних податків). По-друге, 60-річний період співмірний із тривалістю людського життя, а 3–4 тисячоліття тому мало хто взагалі доживав до такого віку. Але була ще одна причина для вибору саме такої тривалості календарного циклу, й вона має безпосередній стосунок до астрономії.

Річ у тім, що Юпітер — найбільша планета Сонячної системи — робить один оберт навколо Сонця саме за 12 земних років. Отже, за 60 років він облетить його п’ять разів. І за той самий час навколо нашого світила двічі обернеться Сатурн. Правда, гарно все складається? Навіть «парним» рокам стихій можна знайти застосування: з періодом приблизно два роки повторюються взаємні конфігурації Землі та Марса. Отже, у «календарній справі» можна залучити всі зовнішні планети, відомі давньокитайським астрономам. Уважні читачі одразу зроблять уточнення, що насправді період обертання Юпітера трохи менше за 12 років (його співвідношення із земним роком непогано передається дробом 83/7), а на Сатурні рік триває не 30 років, а 29 з половиною… Тобто вже протягом одного циклу китайський календар помітно випереджатиме своїх головних «небесних прототипів», а від Марса, навпаки, сильно відставатиме. Втім, його укладальники, схоже, не мали на меті максимально наблизитися до «небесної гармонії» — вони її лише приблизно відтворили у своїх розрахунках.

Тварини, що прийшли до Будди

Багато хто згадає, що європейська астрологія теж має свій «круг тварин» — саме так перекладається з грецької слово «зодіак». І в ньому, як не дивно, теж 12 сузір’їв, по яких протягом року рухається Сонце. Залишаючи за межами даної статті роздуми про взаємний вплив двох культур, зауважимо все-таки, що стародавні астрономи в різних куточках світу дивилися на одне й те саме небо, яким рухався той самий Місяць, що проходив протягом року приблизно 12 повних циклів зміни фаз.

До «китайського зодіаку» належать такі тварини: Щур (Миша), Бик, Тигр, Кролик (у в’єтнамській традиції — Кіт), Дракон, Змія, Кінь, Коза, Мавпа, Півень, Собака та Свиня (в Таїланді — Слон). Відлік руху Сонця по них традиційно починається 29 квітня з «сузір’я» Щура. Заманливо було б припустити, що наступна тварина — Бик — відповідає відомому нам Тільцю. Але тоді доведеться визнати, що китайська традиція тягнеться не так уже й далеко в минуле: у «попередньому» сузір’ї Овна, яке можна було б поставити у відповідність Щуру, наше світило щорічно 29 квітня перебувало менше ніж тисячу років тому, а в попередні кілька тисячоліть воно в цей день регулярно опинялося саме в Тільці. Отже, зв’язок між різними «системами сузір’їв» насправді складніший.

Стосовно того, чому в китайському літочисленні зайняли своє місце саме ці тварини, існує кілька легенд. Згідно з найпопулярнішою, Будда перед відбуттям на небо покликав різних представників тваринного світу попрощатися з ним, але відгукнулися на заклик усього 12. Вони й отримали своїх «календарних відповідників» — у тому порядку, в якому прийшли. Згідно з іншою версією, ці назви запровадив своїм «вольовим рішенням» напівміфічний Жовтий Імператор, який, власне, й винайшов календар.

«Блукаючий» початок року

У межах одного року китайці вели відлік часу за типовим місячним календарем, причому «прив’язаним» не до якихось розрахункових дат, як, наприклад, християнська пасхалія, а до справжніх фаз Місяця. Це тягло за собою всі недоліки такого літочислення, включно з додаванням «допоміжних» місяців і днів. У давнину новорічні свята в Китаї, як і у багатьох тодішніх народів, що встигли опанувати сільське господарство, припадали на початок осені, коли завершувався збір врожаю. Але приблизно 3,5 тис. років тому основні святкування стали відбуватися тоді, коли в більшій частині країни (за винятком північних і високогірних районів) розпочинався теплий сезон і з’являлася можливість висаджувати у відкритий ґрунт культурні рослини.

За часів династії Хань, тобто приблизно за 200 років до нової ери, дата святкування була «зафіксована»: воно мало відбуватись у день нового Місяця, що наставав, коли Сонце перебувало в секторі екліптичної довготи від 300° до 330° (або ж у 30–60° західніше точки весняного рівнодення). В європейській астрологічній традиції це відповідає знаку Водолія, тобто проміжку часу від 21 січня до 20 лютого. Зрозуміло, що відносно «сонячного» календаря ця дата постійно змінювалась, а її визначення вимагало точних астрономічних спостережень, чим і займалися спеціально призначені придворні чиновники.

Китайський і григоріанський календар на 2016–2017 роки

З 1 січня 1912 року в Китаї був запроваджений григоріанський календар, у якому новий рік починався 1 січня. Втім, широкі народні маси не поспішали на нього переходити, продовжуючи послугуватися місячним календарем. Врешті, 1967 року під час «культурної революції» останній узагалі був заборонений і лишався таким до 1980-го, коли знову почав широко відзначатися по всій країні (хоча офіційні органи КНР у державних справах керуються григоріанським літочисленням). З середини 1990-х для святкування «місячного» нового року китайці отримують сім днів вихідних.

Тож у день нового Місяця 10 лютого поточного року розпочнеться рік Дерев’яного (Зеленого) Дракона. Якщо за дату запровадження традиційного китайського календаря взяти 2697 рік до нашої ери (хоч цю дату й ставлять під сумнів багато дослідників), із цього дня Китай житиме у новому, 4721-му, році. Закінчиться він 28 січня 2025-го, коли йому на зміну прийде рік Зеленої Змії.

Раніше ми писали, чим новоюліанський календар відрізняється від григоріанського.

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine