За 94 тижні повномасштабного вторгнення українці вже встигли звикнути до повітряних тривог і вибухів, що їм наслідують. Але останнім часом усе частіше буває навпаки: вибухи починають лунати ще до того, як увімкнеться сигнал тривоги. Це стається, коли агресор починає обстрілювати нас балістичними ракетами. З наявними технічними засобами здолати цей недолік системи оповіщення ми не можемо, хоча збивати ракети цього типу українській протиповітряній обороні (ППО) вдається досить непогано. В чому тут справа?
До весни цього року основним засобом повітряних атак по українських містах були крилаті ракети, серед яких основну частину складали «калібри». Їх запускають головним чином із кораблів або літаків-ракетоносіїв, і летять вони повільніше за швидкість звуку в повітрі (1235 км/год), більшу частину шляху тримаючи швидкість 270–280 м/с (970–1000 км/год), для чого їхні двигуни постійно ввімкнені майже на повну потужність. І хоча для зменшення ймовірності виявлення радарами їхній політ проходить на невеликій висоті, все одно українські захисники помічають більшість із них ще на далеких підходах до територіальних вод або підконтрольної території. Найчастіше після цього ворожим ракетам лишається 7–10 хвилин польоту до великих міст, за винятком Харкова, Херсона та Запоріжжя. Дані радіолокації передаються в першу чергу операторам протиракетних комплексів, а потім — системі сповіщення, що вмикає сигнал повітряної тривоги. Час її спрацьовування складає 2–3 хвилини, чого в такому випадку загалом вистачає, щоб ужити якихось заходів.
Ба більше, загоризонтна радіолокація здатна виявляти навіть злети літаків, з яких запускаються ракети. Тоді ми отримуємо попередження мало не за пів години до можливого влучання. Хоча в такому разі тривога може бути й хибною — якщо літак жодної ракети не випустить. Це вже теж неодноразово траплялось.
Однак, починаючи приблизно з травня, ворог усе частіше застосовує балістичні ракети, причому здебільшого наземного базування. Знайти десь у лісі на відстані 100–200 км від кордону порівняно невелику пускову установку значно складніше, ніж літак або корабель, і помітити пуск із неї теж надзвичайно важко. Двигуни таких ракет переважно працюють лише на початковій ділянці польоту. Бійцям ППО доводиться «ловити» їх уже на шляху до цілі. Найпростіше це зробити з сумновідомими «кінжалами» повітряного базування. Свого часу їх збиття над Київською областю стало неприємною несподіванкою для російського керівництва та конструкторів ракетної техніки.
Але ключова проблема тут — швидкість. У балістичних ракет (візьмімо для прикладу найвідоміший «Іскандер-М») вона складає понад 2000 м/с, або майже 7,5 тис. км/год. Це означає, що за хвилину, з урахуванням нахилу траєкторії, вони долають приблизно 100 км. Нагадаємо, що відстань від Києва до найближчої точки території росії — менш ніж 200 км. Завдяки тому, що ракета цього типу значну частину шляху проходить на великій висоті, радари «бачать» її на більшій відстані, але все одно з моменту виявлення до враження засобами ППО (в гіршому випадку — до влучання в ціль) пройде максимально три хвилини. Цього достатньо для активації, наведення та запуску протиракет, але система оповіщення про ракетні атаки працює значно повільніше, вмикаючи сирену вже після того, як ми почуємо бомбардування «на власні вуха».
Чи можна усунути цей конструктивний недолік? Мабуть, можна — вдосконаливши програмне забезпечення та залучивши більш ефективні засоби обчислень і зв’язку. Але тоді ми стикнемося з іншим обмеженням — швидкістю реакції людини на повідомлення про атаку. Чи багато з нас встигне за пару хвилин вдягнутися, вийти з дому й добігти до бомбосховища? Навіть під час атаки крилатими ракетами це вдається далеко не всім. Звичайно, в таких випадках навіть хвилина фори буває абсолютно не зайвою. Хоча значно краще було би все ж підвищити ефективність протиракетної оборони, що дозволило б перехоплювати балістичні ракети на більшій висоті й відстані від цілі. Напевно, українські конструктори та фахівці з країн-союзниць уже активно працюють у цьому напрямі, але про результати їхньої роботи ми дізнаємося, швидше за все, вже після завершення війни…
Раніше ми писали про те, на якому принціпі базується робота двигунів сучасних ракет.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
