Цей матеріал ми вперше опублікували у жовтні 2022 року, але він знову актуальний: у ніч з 21 на 22 жовтня 2026 року метеорний потік Оріоніди досягне максимуму активності. Відтоді комета Галлея встигла пройти афелій (це сталося 9 грудня 2023 року) і тепер повільно повертається до Сонця. Найближче до нього вона підійде 2061 року. Поки ж нагадуванням про неї залишаються «падаючі зорі», які щоосені можна побачити неозброєним оком.
У 2026 році спостереженням трохи завадить Місяць: він буде освітлений на 70–80 % і в першій половині ночі помітно засвічуватиме небо. Проте вже глибокої ночі він зайде, тож найкращий час для спостережень — передсвітанкові години, коли радіант потоку стоїть найвище. Пропонуємо вам ще раз прочитати, звідки беруться Оріоніди й чому їх варто шукати на ранковому небі.
Кожні 75–76 років до внутрішньої частини Сонячної системи повертається яскрава комета, що отримала ім’я видатного англійського астронома Едмонда Галлея. Саме він ще на початку XVIII століття довів її періодичність і передбачив наступну появу. Її повернення 1986 року було не дуже вдалим для спостерігачів у наших широтах. У грудні 2023 року вона пройшла афелій і тепер знову наближається до Сонця. Побачити цю «хвостату зорю» неозброєним оком ми зможемо нескоро, однак щороку астрономи отримують нагадування про неї. Одним із них є метеорний потік Оріонід, максимум якого припадає на 21–22 жовтня.
Радіант потоку Оріонід — уявна точка на небесній сфері, з якої «розлітаються» його метеори — розташований у сузір’ї Оріона, неподалік від його «межі» з Близнюками, а найближчою яскравою зорею до нього є Альгена (γ Близнюків). У другій половині жовтня він сходить приблизно о 10-й годині вечора, а кульмінує вже перед світанком. На піку активності регулярно спостерігається понад 20 метеорів за годину. Серед них багато досить яскравих, і всі вони вирізняються своєю високою швидкістю. Річ у тім, що комета Галлея обертається навколо Сонця в напрямку, протилежному обертанню великих планет. Тому викинуті з її ядра частинки пилу стикаються із Землею майже «на зустрічних курсах», через що мають велику відносну швидкість — майже 67 км/с. Отже, їхня кінетична енергія на одиницю маси теж достатньо велика, і практично вся вона за рахунок зіткнень із молекулами атмосферних газів перетворюється на теплову. Саме її ми й бачимо як спалах метеора.
За історичних часів Оріоніди ніколи не продукували великих метеорних дощів, хоча іноді їхня активність непередбачувано збільшувалася: наприклад, у 2006–2007 роках у максимумі вона сягала 70 метеорів за годину. На перший погляд, це здається дивним — у цей час «батьківська» комета потоку вже віддалилася від Сонця на значну відстань разом із основною хмарою викинутих нею частинок пилу. З іншого боку, в роки незадовго до та відразу після проходження кометою перигелію (1984–1987) потужність Оріонід не сильно перевищувала середні значення. У чому тут справа?
Згідно з розрахунками, комета Галлея вперше потрапила до внутрішньої частини Сонячної системи понад 15 тис. років тому, і за цей час вона зробила не менше двохсот обертів навколо Сонця. Під час кожного з цих обертів її орбіта трохи відрізнялася, поступово еволюціонуючи під впливом сили тяжіння великих планет і реактивної сили газів, що викидаються з кометного ядра. Півтори тисячі років тому вона розташовувалася так, що могла наближатися до земної орбіти менш ніж на 0,03 а.о. (4,5 млн км). 10 квітня 837 року відбулося найтісніше зближення комети з Землею за весь час її відомих спостережень. Хмари пилу, викинуті нею в ту епоху, утворили метеорний рій η-Акварид — один із трьох найпотужніших потоків нашого неба. Через подальші гравітаційні збурення та «зсув» календаря зараз його максимум припадає на 5 травня.
Оріоніди регулярно спостерігаються з їхнього відкриття у 1839 році. «Прив’язати» їх до комети Галлея астрономи змогли пізніше — в середині 1860-х, у часи бурхливого розвитку метеорної астрономії. Цей потік утворений частинками пилу, викинутими кометою набагато раніше — кілька тисяч років тому, коли її орбіта підходила найближче до земної в тій ділянці останньої, яку наша планета проходить у жовтні. Кожен проліт залишав власний «метеорний шлейф». Дізнатися, де розташовані згущення цієї метеорної речовини, вчені можуть не інакше, як аналізуючи інформацію про зміни активності Оріонід. Тому їхні спостереження мають певну цінність у вивченні еволюції Сонячної системи, а в космічну еру вони також дозволяють оцінювати поточний рівень небезпеки для супутників і пілотованих кораблів на навколоземних орбітах. Такі спостереження не вимагають серйозних інструментів і можуть здійснюватися силами любителів астрономії.
