Оріоніди: щорічний «привіт» від комети Галлея

Кожні 75-76 років до внутрішньої частини Сонячної системи повертається яскрава комета, що отримала ім’я видатного англійського астронома Едмонда Галлея. Саме він ще на початку XVIII століття довів її періодичність і передбачив наступну появу. Її повернення 1986 року було не дуже вдалим для спостерігачів у наших широтах. Зараз вона наближається до свого афелію — найдальшої від Сонця точки орбіти, яку пройде 9 грудня 2023-го. Побачити цю «хвостату зірку» неозброєним оком ми зможемо нескоро, але, тим не менше, щороку астрономи отримують нагадування про неї. Одним із них є метеорний потік Оріонід, максимум якого припадає на 21-22 жовтня.

Радіант потоку Оріонід — уявна точка на небесній сфері, з якої «розлітаються» його метеори — розташований у сузір’ї Оріона, неподалік від його «межі» з Близнюками, а найближчою яскравою зіркою до нього є Альгена (γ Близнюків). У другій половині жовтня він сходить приблизно о 10-й годині вечора, а кульмінує вже перед світанком. На піку активності регулярно спостерігається понад 20 метеорів за годину. Серед них багато досить яскравих, і всі вони вирізняються своєю високою швидкістю. Річ у тім, що комета Галлея обертається навколо Сонця в напрямку, протилежному обертанню великих планет. Тому викинуті з її ядра частинки пилу стикаються з Землею майже «на зустрічних курсах», за рахунок чого мають велику відносну швидкість — майже 67 км/с. Отже, їхня кінетична енергія на одиницю маси теж достатньо велика, і практично вся вона за рахунок зіткнень із молекулами атмосферних газів перетворюється на теплову. Саме її ми й бачимо як спалах метеора.

Кілька десятків метеорів потоку Оріонід сфотографував у жовтні 2011 року австралійський астроном-любитель Філ Гарт (Phil Hart). Експозиція тривала майже дві години

За історичних часів Оріоніди ніколи не продукували великих метеорних дощів, хоча іноді їхня активність непередбачувано збільшувалася: наприклад, у 2006-2007 роках у максимумі вона сягала 70 метеорів за годину. На перший погляд це здається дивним — у цей час «батьківська» комета потоку вже віддалилася від Сонця на значну відстань разом із основною хмарою викинутих нею частинок пилу. З іншого боку, в роки незадовго до та відразу після проходження кометою перигелію (1984-1987) потужність Оріонід не сильно перевищувала середні значення. В чому тут справа?

Еволюція орбіти комети Галлея протягом 10 тисяч років від початку нашої ери

Згідно з розрахунками, комета Галлея вперше потрапила до внутрішньої частини Сонячної системи понад 15 тисяч років тому, і за цей час вона зробила не менше двохсот обертів навколо Сонця. Під час кожного з цих обертів її орбіта трохи відрізнялася, поступово еволюціонуючи під впливом сили тяжіння великих планет і реактивної сили газів, що викидаються з кометного ядра. Півтори тисячі років тому вона розташовувалася так, що могла наближатися до земної орбіти менш ніж на 0,03 а.о. (4,5 млн км). 10 квітня 837 року відбулося найтісніше зближення комети з Землею за весь час її відомих спостережень. Хмари пилу, викинуті нею в ту епоху, утворили метеорний рій η-Акварид — один із трьох найпотужніших потоків нашого неба. Через подальші гравітаційні збурення та «зсув» календаря зараз його максимум припадає на 5 травня.

Комета Галлея та Чумацький Шлях, сфотографовані 22 березня 1986 року (за три тижні до максимального зближення комети з Землею)

Оріоніди регулярно спостерігаються з їхнього відкриття у 1839 році. «Прив’язати» їх до комети Галлея астрономи змогли пізніше — в середині 1860-х, у часи бурхливого розвитку метеорної астрономії. Цей потік утворений частинками пилу, викинутими кометою набагато раніше — кілька тисяч років тому, коли її орбіта підходила найближче до земної в тій ділянці останньої, яку наша планета проходить у жовтні. Кожен проліт залишав власний «метеорний шлейф». Дізнатися, де знаходяться згущення цієї метеорної речовини, вчені можуть не інакше, як аналізуючи інформацію про зміни активності Оріонід. Тому їх спостереження мають певну цінність при вивченні еволюції Сонячної системи, а в космічну еру вони також дозволяють оцінювати поточний рівень небезпеки для супутників і пілотованих кораблів на навколоземних орбітах. Такі спостереження не вимагають серйозних інструментів і можуть здійснюватися силами любителів астрономії.

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine

Випадкова знахідка підтвердила одну з давніх теорій раннього Всесвіту
Вчені відкрили землеподібну планету на відстані 55 світлових років від нас
Телескоп Chandra шукатиме життя біля найближчих до нас зір
Повернення Starliner на Землю затримується ще на чотири дні
Новий трюк для старого телескопа: Hubble відновив наукові спостереження
В уламку скелі знайшли матеріал із протопланетного диска часів формування Сонячної системи
Кожен із нас — центр Всесвіту: парадокс розширення космосу
Молоді зорі кружляють навколо чорної діри, наче рій бджіл
На краю стародавнього кратера: LRO зазнімкував місце посадки місії «Чан’е-6»
Астронавт відмовився виходити у відкритий космос через «незручний скафандр»