Астрономи виявили надзвичайно маленьке ядро, яке може представляти ранню стадію формування масивної зорі. Розташоване в інфрачервоному темному регіоні під назвою Драконова Хмара, ядро отримало прізвисько «драконяче яйце».
Кандидат у «дозоряне» ядро масивної зорі
Як утворюються гігантські зорі, маса яких у вісім разів більша за сонячну, досі є предметом дискусій у науковій спільноті. Існує дві основні ідеї. Перша стверджує, що щільна хмара газу спочатку конденсується у масивне «дозоряне» ядро, яке потім колапсує, утворюючи одну гігантську зорю. Інша вказує, що зоря росте поступово, притягуючи матеріал із більшого скупчення навколо себе. Про це розповідає сайт phys.org.
Дослідники вважають, що якщо вони безпосередньо спостерігатимуть компактну, масивну, але ще молоду концентрацію маси, вони зможуть схилитися до однієї з цих ідей. Однак такі ядра важко виявити, а якщо їх знаходять, їхні інтерпретації іноді ускладнюються через близьке формування зір і зоряну активність.
Астрономи спостерігали за одним перспективним кандидатом під назвою C2c1a у регіоні C2c1 всередині інфрачервоної темної хмари, відомої як Драконова Хмара, яка розташована приблизно за 16 300 світлових років. Прозване «драконячим яйцем», ядро, ймовірно, має масу, у 20–30 разів більшу за масу Сонця. Грудка газу й пилу навколо нього приблизно в 1061 раз масивніша за Сонце, але випромінює мало енергії як для свого розміру. За словами дослідників, це ознака дуже ранньої стадії формування зір великої маси. Раніше отримані дані не давали змоги з’ясувати, чи є C2c1a одним компактним об’єктом, у якому зосереджена основна маса, чи в ньому вже сформувалася протозоря.
У цьому дослідженні команда під керівництвом Ешлі Томаса Барнса з Європейської південної обсерваторії (ESO) використала нові спостереження за допомогою радіотелескопа ALMA, щоб отримати високоякісне зображення «драконячого яйця». «Ці дані належать до найчутливіших спостережень у діапазоні Band 6, отриманих за допомогою ALMA для подібних об’єктів, і мають одну з найвищих доступних нині просторових роздільних здатностей», — пишуть дослідники у своїй статті.
Частини «драконячого яйця»
Дані високої роздільної здатності показали, що головний регіон сам по собі має шість компонентів: C2c1a(a), C2c1b та чотири слабші структури у проміжній оболонці. Випромінювання домінувало від центральної компоненти C2c1a(a). Це вказує на те, що більшість випромінювання походить з центрально сконцентрованого регіону. Ядро вбудоване у набагато більший резервуар холодного газу та пилу з масою щонайменше близько 110 мас Сонця. Це може забезпечити матеріал, необхідний для формування масивної зорі.
Спектральний аналіз показав, що в центрі C2c1a(a) майже немає світлового газу. Є деяке слабке розсіяне випромінювання. Дослідники припускають, що це може свідчити про відносно низьку температуру ядра. Проте, ймовірно, що світло блокує велика кількість пилу. При цьому не можна виключати слабкий, глибоко вкорінений або невигідно орієнтований викид, але наявні дані не показують чітких ознак викиду від компактного джерела.
Найперші етапи формування
Дослідники також порівнювали, скільки світла випромінює скупчення відносно його маси. Низьке співвідношення менше за 1 зазвичай означає, що скупчення молоде. Батьківське скупчення, Драконова Хмара, має співвідношення близько 0,5, тож належить до групи молодих скупчень.
Дослідники кажуть, що його властивості, навіть без сильної зоряної активності, відповідають початковим умовам моделей монолітної акумуляції ядра, проте обережно зауважують, що цих спостережень недостатньо, щоб відрізнити його від шляхів, де джерело продовжує набирати масу з оточення. Науковці точно не знають температуру пилу, через що природа ядра залишається неоднозначною. Це може бути холодне ядро з великою масою або тепліший, менш масивний об’єкт у більшому резервуарі холодного газу та пилу.
Дослідники припускають, що C2c1a(a) дає рідкісну можливість спостерігати найраніші етапи колапсу та накопичення маси в, імовірно, холодній хмарі.
