Оксид магнію. Як геометрія кристалів впливає на формування далеких планет

Оксид магнію — тугоплавкий матеріал, що утворюється на межі ядра і мантії. Нещодавно науковці дослідили його і дійшли висновку, що він по-різному деформується залежно від орієнтації його кристалів, і це впливає на те, як він визначає вигляд планет.

Що ховається в глибинах планет
Що ховається у глибинах планет. Джерело: phys.org

Оксид магнію на Землі та в космосі

Нещодавно науковці з Університету Джона Гопкінса та Ліверморської національної лабораторії дослідили поведінку оксиду магнію під високим тиском. Як повідомляє сайт Phys.org, результати цієї роботи опубліковані в журналі Physical Review X і вони важливі для розуміння того, як формуються планети в різних куточках Всесвіту.

Оксид магнію — це надзвичайно тугоплавкий матеріал, який формується на межі зовнішнього ядра та мантії Землі в умовах екстремально високої температури та тиску. Він є не лише на нашій планеті. На масивніших суперземлях він може формувати надпровідну кристалічну структуру, а на газових гігантах міститися безпосередньо у ядрі.

Подія в Києві на перетині мистецтва, космосу та технологій! Дізнатися більше

Цей мінерал пов’язаний із тепломасообмінними процесами всередині небесних тіл і, як наслідок, їхніх магнітних полів. Тож для того, аби моделювати їх, важливо знати його поведінку. І тут криється важливий момент: у лабораторних дослідженнях оксид магнію поводиться не зовсім так, як мав би.

Саме цю загадку науковці й вирішили розгадати у новому дослідженні. Вони перевірили сміливе припущення: а що як на перетворення оксиду магнію впливає те, в якому напрямку він стискається за високих температур. Для цього зразки дослідили за допомогою лазерів та пресів у лабораторії.

Результати досліджень

Куб — це симетрична фігура, і саме таку форму має кристалічна решітка оксиду магнію. Тож досі ніхто не міг навіть подумати, що може бути якийсь особливий напрямок, в якому стиснення цих кристалів може відбуватися не так, як в інших. Однак автори статті подумали, що три особливих випадки все ж виділити можна.

Перший — це коли зусилля прикладається вздовж напрямку зв’язків у кристалічній решітці, другий — коли воно відбувається у напрямку діагоналей граней і третій — коли паралельно граням самих кубів. Дослідники поєднали одночасні оптичні вимірювання швидкості ударної хвилі й температури з рентгенівською дифракцією, яка дозволяє побачити розташування атомів.

Несподівано виявилося, що відповідно до загальноприйнятої теорії кристалічна решітка деформується вздовж діагоналі куба. В інших напрямках спостерігався складніший процес. Перед фронтом ударної хвилі виникала тонка, недовговічна невпорядкована зона, за якою слідувала ділянка, де відбувався нерегулярний ріст кристалів.

Усі ці особливості якнайкраще пояснюють ті розбіжності з теорією, які спостерігалися в експериментах раніше. Тож тепер можна значно краще моделювати, який вигляд можуть мати глибини найрізноманітніших планет, і пояснювати завдяки цьому їхні характеристики.

Новини інших медіа
Рівномірнішу будову галактик пов’язали зі швидшим обертанням
Космічна радіація неоднаково змінює мозок мишей різної статі
Первинна чорна діра може підірвати Сонце
Вантажний корабель Dragon відлітає з МКС зі зразками експериментів
Як виростити картоплю в імітації місячного ґрунту
Астрономи знайшли у сусідній системі прихований білий карлик
За даними Euclid склали рекордний каталог гравітаційних лінз
Після магнітної бурі Землю вперше оточили чотири радіаційні пояси замість двох
Blue Origin виведе на орбіту сервери Google для штучного інтелекту
Телескоп James Webb показав злиття надгіганта та сонцеподібної зорі