Ймовірно, ви вже бачили у ЗМІ чи пабліках гучні заголовки на кшталт: «21 січня усі планети вишикуються в одну дугу» або «Унікальний парад планет». Можливо, ви навіть читали, що під тими заголовками криється. А ми сьогодні розберемо, чи справді це явище аж настільки дивовижне, як про нього говорять, і спробуємо зрозуміти, що такого особливого у даті 21 січня.

Як насправді рухаються планети
Початкові знання про складові частини Сонячної системи ми зазвичай отримуємо ще у перших класах школи. З 2006 року, коли Плутон був офіційно «понижений в рангу» до карликової планети, у нашій системі залишилося 8 великих планет. Віддаляючись від Сонця, ми могли б послідовно перетнути орбіти Меркурія, Венери, Землі, Марса, Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна.
Спрощені зображення Сонячної системи показують 8 планет на кругових орбітах навколо Сонця. І виглядає це так, ніби всі їхні траєкторії розташовані в одній площині. «У першому наближенні» такий підхід можна вважати правильним. Але насправді кожна орбіта нахилена під невеличким кутом відносно площини орбіти Землі. До того ж орбіти всіх планет є не круговими, а еліптичними — трохи витягнутими.

У старших класах на уроках геометрії серед карколомних стереометричних задач потрапляють ті, де необхідно розглянути переріз сфери площиною. З тих задач ми знаємо, що такий переріз являє собою коло. А практика розв’язування подібних завдань стане у пригоді й зараз. Ага, ось і знадобилася нарешті шкільна програма!
Хоча таке поняття може здаватися сильно застарілим, астрономи й сьогодні використовують термін «небесна сфера», але вкладають у нього дещо інший сенс, аніж сотні років тому. Небесною сферою називають уявну сферу довільного (але мається на увазі доволі великого) радіусу з центром у точці спостережень, на яку проєктуються всі небесні світила.

Тимчасово припустимо, що Сонце з усіма планетами розміщені в одній площині, а нас з вами оточує величезна уявна небесна сфера. Тоді проєкції всіх планет та центральної зорі будуть розташовані на перерізі небесної сфери цією площиною. А він, як ми знаємо, являє собою коло, з нами у самісінькому його центрі.
Тепер подумки озирнемося. В наше поле зору потраплятиме певна дуга цього кола. І, звісно, саме вздовж неї і будуть розташовані всі видимі на цей момент планети. Навіть якщо ми врахуємо нахил площин орбіт планет (а він становить не більше 7°), то їхнє положення не сильно відхилиться від описаного вище кола.
Саме так: планети рухаються небом геть не хаотично. Ви ніколи не побачите жодну з них, скажімо, у Великій Ведмедиці чи у Кассіопеї. УСІ планети ЗАВЖДИ розташовані вздовж однієї лінії, що кільцем охоплює небесну сферу, і…
… імʼя їй — екліптика!
Екліптикою в астрономії називається коло, яким на небесній сфері рухається Сонце. А якщо простіше, то це те саме коло, що ми отримаємо у перерізі небесної сфери площиною земної орбіти. У будь-який момент часу на небі є частина цього кола — певна дуга.
Людству властиво міряти все своєю міркою, тож не дивно, що нахил площин орбіт усіх тіл Сонячної системи також зазвичай вказується саме відносно екліптики. Іноді планети перетинають екліптику, а увесь інший час не відходять від неї більше ніж на кілька градусів.

Отже, якщо у цей момент на небі є хоча б кілька планет, то, подумки провівши через них дугу, ви матимете уявлення про те, як саме проходить екліптика. Отже, ми з’ясували, що всі видимі у будь-який час планети насправді вишикувані вздовж дуги, яка являє собою частину траєкторії руху Сонця. До речі, площина орбіти Місяця теж не сильно відхиляється від площини екліптики. Завдяки цьому ми можемо спостерігати сполучення Місяця з планетами чи навіть покриття.
Чому саме 21 січня? І чи можна побачити планети у якийсь інший день?
Новина про те, що 21 січня 2025 року 6 планет вишикуються в одну дугу, розлетілася настільки швидко, що її першоджерело відстежити майже неможливо. Ми припускаємо, що вона походить від статті на Star Walk.
У тексті підкреслюється, що 21 січня — «середня» дата, і для кожної локації оптимальний день спостережень трохи різний (варіюється на 3 дні), оскільки в різних містах планети будуть видимі в найменшому секторі неба у дещо різний час. Але саме поняття «сектор неба» у статті не розкривається. А те, що під цим терміном розуміють астрономи, не підходить за змістом, оскільки координати планет на небесній сфері практично однакові для всіх земних спостерігачів, і оптимальний час зумовлений лише часом доби, відтак, має варіюватися не більше ніж на 12–13 годин.
Так чи інакше, зараз вечірнє небо й справді багате на планети. Рухаючись вздовж екліптики із заходу на схід, ви можете побачити Венеру і Сатурн, неподалік від них — Нептун, потім — Уран і Юпітер і, зрештою, Марс, що залишається яскравим після нещодавнього протистояння 16 січня. Але варто зазначити, що неозброєним оком видно лише 4 із цих планет. Аби роздивитися Уран і Нептун, вам знадобиться бінокль або телескоп.
Чи є конфігурація, за якої одночасно видно 6 планет, унікальною саме для 21 січня? Якщо коротко — ні. Більшість планет рухаються небом доволі повільно, тож ви навряд чи побачите різницю між 21 та 22 січня. Наприклад, у новорічну ніч, спостерігаючи звечора, ви також могли одночасно побачити всі ці планети на небосхилі за умови відкритого північного сходу та південного заходу. У той час кут між напрямками на найбільш західну (Венеру) та на найбільш східну планету (Марс) складав 154,5°.
Якщо ж подивитися на положення планет саме 21 січня, то Марс залишається найбільш східною планетою, а от на заході нижче всього розташується Сатурн, і кут між ними становитиме 127,7°. То, може, рекомендована дата зумовлена саме зменшенням цього кута? Виявляється — ні, оскільки кутова відстань між планетами продовжить і надалі зменшуватися.

Ще одна дата, яку називають у деяких дописах про «вирівнювання» і «парад планет», — 28 лютого, анонсуючи що 7 планет вишикуються в небі. Що ж саме на нас очікує? На зображенні нижче ви можете побачити розташування планет на вечірньому небі у цей день. Низько над західним горизонтом додатково буде видно Меркурій. Але зверніть увагу на те, що Сатурн перебуває доволі близько до Сонця (10°) і розташований ще нижче, ніж Меркурій. Відтак, буде заходити за обрій буквально через 50 хвилин після нашої денної зорі. Це робить «Володаря кілець» доволі складним об’єктом для спостережень. Із блиском +1,1m Сатурн розтане у вечірній зорі. Те ж стосується і Нептуна: через малу яскравість та невелику кутову відстань до Сонця його майже неможливо буде спостерігати. Таким чином, хоча наприкінці лютого на небосхилі справді буде одночасно 7 планет, далеко не всі вони будуть доступними для спостережень.

Коротко підіб’ємо підсумки. Розташування планет вздовж однієї дуги — це і є їхнє нормальне розташування, жодна з планет не відходить далеко від екліптики. Якби в якийсь момент виявилося інакше, ви б точно знали, що це апокаліпсис Сонячної системи. У січні вечорами справді можна спостерігати 6 планет (за винятком Меркурія) одночасно, і зовсім не обов’язково прив’язуватися саме до 21-го числа. Але на початку лютого умови спостереження Сатурна погіршуються, оскільки він наближається до сполучення із Сонцем. Наскільки це рідкісне явище, коли 6–7 планет є на небосхилі одночасно? Це буває справді не часто, але подія не з тих, що можна побачити раз у житті. Так, наприклад, наприкінці серпня 2025 року перед сходом Сонця можна буде побачити всі планети, окрім Марса.
Ну а ми радимо звернути увагу на південно-західну частину неба 1 лютого, де у тісному розташуванні опиняться Венера, Місяць, Сатурн та Нептун. Розпочинати спостереження можна орієнтовно о 17:40 (для Києва), але точний час залежить від вашого положення. І, звісно, Уран, Юпітер та Марс теж чекатимуть на вас у східній та південно-східній частині неба.
