Починаючи з 2010 року в усьому світі проводиться День спостережень Місяця. Як правило, його призначають на першу суботу після того, як наш природний супутник вступить у фазу першої чверті: в цей час його видно вечорами і він демонструє велике різноманіття деталей рельєфу поблизу термінатора (межі освітленої та неосвітленої Сонцем частини).
У поточному році День спостережень Місяця припадає на 16 жовтня. Це означає, що ввечері безліч наукових і просвітницьких установ по всьому організовуватимуть публічні демонстрації нічного світила. Також на нього можна буде поглянути на сайті Віртуального телескопа.
Місяць — найближче до нас небесне тіло, і фактично єдине, у якого можна неозброєним оком побачити диск із деталями (у Сонця це можливо лише тоді, коли на ньому з’являються великі плями, і тільки крізь темне скло чи при сході/заході). Темні місячні моря насправді являють собою западини, заповнені лавою на ранніх етапах еволюції природного супутника Землі. Вони займають понад 30% площі його півкулі, видимої з Землі, та всього 2% його зворотної півкулі.
Місяць входить у число семи найбільших супутників планет Сонячної системи, поступаючись за розмірами та масою тільки Ганімеду, Титану, Каллісто й Іо. В жодній парі «супутник-планета» більше не спостерігається такого великого масового співвідношення, як у Місяця з Землею (1:81,3). Лише карликова планета Плутон важча за свого супутника Харона всього у 8,5 разів, але сама вона майже в 6 разів легша за Місяць.
Згідно з нинішніми уявленнями, Місяць сформувався приблизно 4,1 млрд років тому з уламків, що виникли після зіткнення Землі з гіпотетичною протопланетою, якій присвоїли ім’я «Тея». Спочатку ці уламки утворювали кільце навколо нашої планети, а потім «зібралися» в компактне тіло. Його вихідна орбіта була значно меншою: на один оберт воно витрачало кілька діб замість нинішніх 27,3 днів (Земля тоді робила один оберт навколо осі лише за 6-7 годин).
Гравітаційна взаємодія, що викликала потужні припливні сили, змушувала Землю поступово сповільнювати обертання, а Місяць — віддалятися від неї й також збільшувати орбітальний період. Зараз наш природний супутник знаходиться від нас на середній відстані 385 тис. км, і щороку вона збільшується приблизно на 3,5 см. Завдяки тим самим припливним силам він уже понад 2 млрд років постійно «дивиться» на Землю одним боком.
Насправді орбіта Місяця досить сильно відрізняється від колової й під дією сили тяжіння Сонця постійно змінює форму. Його геоцентрична відстань коливається в межах від 356 400 до 406 700 км. Це означає, що видимий діаметр місячного диску змінюється від 27 до 33 кутових мінут. Часом він може під час затемнень повністю затуляти Сонце (такі затемнення називаються повними), а часом навколо нього лишається яскраве сонячне кільце — тоді ми бачимо кільцеподібне затемнення. Такі затемнення спостерігаються частіше, ніж повні, але вчених цікавлять саме останні, оскільки лише вони дозволяють спостерігати внутрішню сонячну корону.
Відповідно до законів небесної механіки Місяць рухається по еліптичній орбіті з найбільшою швидкістю в перигеї (найближчій точки до Землі) і найменшою —в апогеї (найбільш віддаленій від Землі). В середньому ця швидкість складає 1022 м/с. Оскільки осьове обертання нашого супутника практично рівномірне, з точки зору наземних спостерігачів він виглядає таким, що «погойдується» відносно певного середнього положення — в астрономії цей ефект називають лібрацією. Завдяки йому з Землі ми можемо бачити не рівно половину місячної поверхні, а майже 60%.
Повний цикл зміни місячних фаз триває в середньому 29,5 діб і є похідним від орбітальних періодів Місяця та Землі. Ще в давнину люди почали для зручності ділити рік на коротші відрізки часу, що приблизно дорівнювали цьому циклу. Саме тому в багатьох мовах світу слово, що означає календарний місяць, походить від назви супутника нашої планети.
20 липня 1969 року Місяць став першим небесним тілом (і поки лишається єдиним), на яке ступила нога людини. Всього до грудня 1972-го там побувало 12 американських астронавтів у складі шести експедицій за програмою Apollo.
