Земля наближається до найвіддаленішої від Сонця точки своєї орбіти — афелію. Однак водночас Європу накривають хвилі спеки. То чому ж температура найвища саме тоді, коли ми перебуваємо найдалі від головного джерела тепла у Сонячній системі?
Афелій Землі
6 липня 2026 року о 17:30 за всесвітнім часом (20:30 за київським) Земля пройде найвіддаленішу від Сонця точку своєї орбіти — афелій. У цей момент відстань до нашого світила становитиме 152 млн км.
Ця подія стається щороку приблизно в той самий час і пов’язана із самою природою орбітального руху. Вона є природним наслідком того, що Земля рухається навколо Сонця еліптичною орбітою. Орбітальний рух визначається взаємодією інерції та гравітації: за інерцією планета прагне рухатися прямолінійно й рівномірно, а гравітаційне тяжіння Сонця змінює напрямок її руху, утримуючи на орбіті.
Оскільки орбіта Землі не є ідеальним колом, відстань до Сонця протягом року змінюється. Після проходження перигелію — найближчої до Сонця точки орбіти, яку Земля зазвичай проходить на початку січня, — вона поступово віддаляється від світила. Досягнувши афелію, планета починає знову наближатися до Сонця.
Однак у міру того, як Земля віддаляється від Сонця, її орбітальна швидкість поступово зменшується. В афелії вона досягає мінімального значення, після чого гравітаційне тяжіння починає збільшувати швидкість планети, і Земля знову наближається до Сонця. Саме афелій є точкою орбіти, у якій відстань до Сонця найбільша, а орбітальна швидкість — найменша.
Також варто зазначити, що точний час і відстань, на якій Земля щороку проходить афелій та перигелій, дещо відрізняються. Причин цього є кілька. Насамперед впливає те, що через гравітаційну взаємодію з іншими планетами орбіта Землі трохи змінює свою форму і нахил.
Свою роль відіграє й те, що реальна тривалість одного оберту нашої планети навколо Cонця не становить точно 365 діб. Для компенсації цієї різниці існує додатковий день високосного року, однак він настає лише раз на чотири роки. У проміжках між високосними роками жодних поправок немає, тому навіть астрономічні події, які мали б відбуватися регулярно, поступово зміщуються в часі. Після високосного року цей цикл повторюється знову.
Чому Афелій слабо впливає на погоду?
Щодо всього сказаного вище виникає лише одне питання: як афелій проявляється для пересічного спостерігача на Землі? Відповідь проста: практично ніяк. Хоча в цей момент ми перебуваємо найдалі від Сонця, орбіта Землі майже кругова. Її ексцентриситет становить лише 0,016.
Саме тому різниця відстані від Сонця в афелії та перигелії становить лише 5 млн км. Ніби й багато, але якщо згадати, що радіус земної орбіти становить майже 150 млн км, то це буде лише близько 3 % від нього, і побачити різницю практично неможливо. Саме тому будь-яка порада, як визначити момент проходження афелію, позбавлена сенсу.
Тож насправді не варто дивуватися, що у 2026 році афелій збігся у часі з хвилею спеки, що накрила Євразію. Річ у тім, що на температуру на Землі значно сильніше, ніж відстань до Сонця, впливає кут, під яким сонячні промені падають на її поверхню.
А літнє сонцестояння, яке є піком освітленості Північної півкулі, настало лише два тижні тому. Тож не дивно, що для мешканців Європи, США, Індії та Японії повідомлення про те, що саме зараз Земля перебуває найдалі від Сонця, звучить майже як знущання.
Проте варто пам’ятати, що таке враження виникає лише тому, що більшість розвинених країн розташована в Північній півкулі. У Південній усе навпаки: саме зараз там найкоротші світлові дні, а в багатьох регіонах справді холодно. Тож повідомлення про те, що Земля перебуває найдалі від Сонця, там сприймається як цілком природне.
Насправді жодного прямого зв’язку між сонцестояннями та афелієм чи перигелієм немає. Те, що сьогодні Земля проходить афелій невдовзі після червневого сонцестояння, — лише особливість сучасної конфігурації її орбіти. На інших землеподібних планетах усе може бути інакше. Якщо ексцентриситет орбіти великий і вона відповідно більш витягнута, а нахил осі обертання невеликий, головною причиною зміни пір року стане не нахил осі, а зміна відстані до зорі.
Але ми, на Землі, маємо що маємо. Щобільше, клімат нашої планети визначається не лише ступенем освітленості та кількістю сонячної енергії, яку вона отримує. Не менш важливо, як ця енергія поглинається й перерозподіляється. Суходіл, океани та атмосфера нагріваються по-різному: суходіл швидко нагрівається й охолоджується, тоді як океани здатні накопичувати великі запаси тепла. Атмосферна й океанічна циркуляція переносить це тепло, згладжуючи температурні відмінності між різними регіонами. Водночас парникові гази затримують частину теплового випромінювання Землі, не дозволяючи йому одразу залишати атмосферу.
Отже, жодного парадоксу тут немає. У ці дні Земля справді перебуває на максимальній відстані від Сонця. Однак на температуру впливає безліч інших чинників, зокрема й діяльність людини. Саме їхня сукупна дія цілком закономірно призводить до хвиль спеки.
