Астрономи зуміли встановити початкові розміри Юпітера одразу після формування Сонячної системи. Він був у два рази більшим і мав набагато потужніше магнітне поле, ніж зараз.
Вивчення ранньої еволюції Юпітера відіграє величезну роль у розумінні того, як наша Сонячна система сформувала свою структуру. Газовий гігант часто називають її «архітектором». Потужна гравітація Юпітера зіграла вирішальну роль у формуванні орбітальних траєкторій інших планет і вплинула на газопиловий диск, з якого вони утворилися.
У своєму новому дослідженні, результати якого були опубліковані в журналі Nature Astronomy, вчені з Каліфорнійського технологічного інституту і Мічиганського університету, детально розглянули первозданний стан Юпітера. Їхні розрахунки показали, що приблизно через 3,8 млн років після утворення перших твердих тіл у Сонячній системі (ключовий момент, коли диск речовини навколо Сонця почав розсіюватися), планета була значно більшою і мала дуже потужне магнітне поле.
Дослідники дійшли такого висновку, вивчаючи Амальтею та Тебу. Це два внутрішні супутники Юпітера, які розташовані так близько до газового гіганта, що з їхньої поверхні він має вигляд величезного диска, діаметром у десятки разів більшого за Місяць.
Оскільки орбіти Амальтеї та Теби злегка нахилені, вчені проаналізували ці невеликі орбітальні розбіжності, щоб обчислити початковий розмір Юпітера. Розрахунки показали, що відразу після свого формування газовий гігант мав удвічі більший радіус, ніж зараз. Його об’єм у 2000 разів перевищував об’єм Землі. Дослідники також визначили, що магнітне поле Юпітера на той час було приблизно в 50 разів сильнішим, ніж зараз.
Отримані результати додають важливі деталі до наявних теорій формування планет. Вони припускають, що Юпітер та інші гіганти утворилися шляхом акреції ядра — процесу, під час якого скелясте і крижане ядро швидко накопичує газ. За словами дослідників, хоча перші миті існування газового гіганта, як і раніше, приховані завісою невизначеності, нинішнє дослідження встановило цінний орієнтир, спираючись на який вони зможуть впевненіше реконструювати еволюцію нашої Сонячної системи.
Раніше ми розповідали про те, як телескоп James Webb зазнімкував полярні сяйва на Юпітері.
За матеріалами Phys.org
