В ніч на 28 березня українці знову переведуть годинники. Редакція UST вирішила трохи заглибитися в історію питання та поцікавитися, що думають із цього приводу українські астрономи.
Сорок років тому, 1 квітня 1981 року, українці разом із іншими громадянами СРСР вперше за півстоліття перевели стрілки годинників на годину вперед. Пізніше цей «перехід на літній час» був трохи оптимізований і узгоджений із європейськими країнами, де стрілки переводять вперед о 3-й годині ночі останньої неділі березня й повертаються до «звичайного» поясного часу (який уже звикли називати «зимовим») у ніч на останню неділю жовтня.
Дискусії про доцільність такого кроку тривають ще з часів Першої світової війни, коли розпочалася практика запровадження літнього часу. Спочатку його виправдовували потребами економії, пізніше виникли суттєві контраргументи — такі, як негативний вплив «стрибків у часі» на здоров’я людей або, наприклад, неминучі збої у графіках курсування потягів і авіаперевезень. Так чи інакше, понад 70 країн світу продовжують переводити стрілки, хоча навіть усередині деяких із них повної згоди стосовно цього питання не існує (навіть у США два штати — Арізона та Гавайї — цілий рік живуть за незмінним часом). У 2011 році від переходу на літній час відмовилися Російська Федерація та Білорусь. В Україні тоді теж було прийнято аналогічну постанову, але пізніше її скасували, тому зараз улітку Київ живе у тому ж годинному пасмі, що й Москва, а взимку «відстає» від неї на годину.
У березні 2019-го Європарламент підтримав рішення про скасування переведення годинників з 2021 року. Однак на практиці все виявилося не таким простим: у різних країнах виявилися різні погляди на те, який час треба залишити у якості «постійного». Зараз переважна більшість членів Євросоюзу користуються спільним часом, який взимку на годину (а влітку — на дві) випереджає гринвіцький. Винятків дуже небагато: Кіпр, Греція, Болгарія, Румунія, Фінляндія та країни Балтії живуть у такому ж часовому режимі, як Україна, а Португалія (не рахуючи Азорських островів), Ірландія та Канарські острови, навпаки, на годину «відстають» від європейського часу.
Законопроєкт, що передбачає скасування переходу на літній час, 19 березня не отримав потрібної кількості голосів у Верховній Раді України (за його ухвалення в цілому проголосували 212 депутатів за необхідних 226) і був відправлений на доопрацювання у профільний комітет. При голосуванні в першому читанні 3 березня його підтримали 277 народних депутатів. Серед його супротивників виявилися депутати різних фракцій, у тому числі «Європейської солідарності», які цілком слушно наголошували на тому, що, оскільки наша країна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, усі подібні кроки нам бажано узгоджувати з Євросоюзом. До того ж потрібно дійти згоди стосовно того, який час нам краще залишити у якості «постійного». У згаданому законопроекті це стандартний час другого годинного поясу на схід від Гринвіча. Але стосовно цього існують й інші точки зору, на які парламентська «монобільшість», схоже, вирішила не звертати уваги.
З точки зору українських астрономів, «стрибки часу» справді варто припинити, але стосовно того, за яким часом нам жити далі, їхні думки розходяться.
Що думають астрономи?
Директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України та керівник Державної комісії єдиного часу академік Ярослав Яцків у своєму коментарі для програми «Факти» телеканалу ICTV пропонує перейти у березні на літній час, а восени вже не повертатися на «зимовий», тобто фактично запровадити так званий декретний час, що діяв на території УРСР з 1930 по 1980 рік. Свою точку зору він пояснює тим, що Україна має досить велику протяжність зі сходу на захід, і якщо з «запізненням» сходу Сонця у її західній частині ще можна миритися, то раннє настання темряви у східних областях помітно ускладнює життя тамтешніх мешканців. Альтернативою цьому могло би стати запровадження регіональних графіків роботи підприємств (тобто частині країни розпочинати робочий день не о 9:00, а о 8:00), але його реалізувати технічно складніше.
Схожої позиції притримується старший науковий співробітник обсерваторії Київського національного університету Анатолій Казанцев, який виклав свої аргументи на сторінці в мережі Facebook. У червні Сонце на широті Києва сходить приблизно о 4-й годині за місцевим часом і сідає о 20-й. Але насправді дуже мало людей прокидається так рано і потребує штучного освітлення вранці. Інша справа — вечір, коли значна частина людської активності припадає на темну частину доби. Її можна скоротити, «додавши» годину до місцевого часу (тоді Сонце сідатиме о 21-й), і таким чином зменшити також використання штучного освітлення.
«Можна зробити очевидний висновок: більш економний графік робочого й побутового дня — той, який більш симетричний відносно середини світлового дня (моменту проходження Сонця через меридіан на півдні)», — пише вчений. Такий «більш симетричний» графік можна забезпечити, цілорічно користуючись літнім часом. Людина, напевно, єдиний вид на Землі, який живе асиметрично відносно середини світлового дня, — продовжує свої роздуми Анатолій Казанцев. — Ми прокидаємось за 5 годин «до» і лягаємо спати через 11 годин «після». Але ж наші далекі предки жили не так асиметрично. Якщо в наших організмах збереглися якісь «налаштування» відносно сходу та заходу Сонця, то більш корисним має бути саме літній час. Але в цьому питанні краще порадитись з медиками. Або взагалі провести опитування.»
Також важливо й те, що географічний центр України все ж помітно зсунутий на схід відносно 30-го меридіану (середньої лінії 2-го часового поясу). Саме тому «відставання» сонячного часу в західних областях не настільки критичне, як «випередження» у східних.
Інакше вважає завідувач лабораторії МІЗОН-А Головної астрономічної обсерваторії НАНУ Іван Крячко. Він лишається прибічником стандартного часу, за якого Сонце проходить верхню кульмінацію біля 12-ї години дня, як це й має бути за всіма астрономічними канонами. Те, що багатьом буде не зовсім комфортно повертатися взимку з роботи вже у темряві, на його думку, створює не більше незручностей, ніж необхідність «людям-совам», період активності яких припадає на вечірню пору доби, прокидатися й іти на роботу на 9-ту годину ранку. І взагалі до початку робочого дня треба підходити більш диференційовано, «рознісши» його для різних підприємств і установ, щоб трохи знизити пікові навантаження на транспорт. За словами науковця, сучасні заклики «повернутися обличчям до природи» виглядають досить дивними у поєднанні з бажанням відмовитися від природного поясного часу на користь «зручності».
Як би там не було, рішення про відмову від літнього часу чи перехід на нього на постійній основі український уряд ще не прийняв, і 28 березня о 3-й годині ночі ми знову переведемо свої хронометри на годину вперед. Наступні сім місяців наш час випереджатиме поясний, після чого нам знову доведеться вирішувати, чи переводити стрілки у зворотному напрямку. Сподіваємося, що до того моменту принаймні наші європейські партнери визначаться з «часовим питанням» і узгодять свою позицію з представниками України. Втім, імпровізоване опитування серед українських любителів астрономії показало, що практично всі, з ким удалося зв’язатися, є прихильниками стандартного часу, і причина цього досить проста: як уже згадувалося, він продовжує вечірній «період активності» в темну частину доби, а отже — надає більше можливостей для спостережень зоряного неба і долучення до них інших зацікавлених під час сесій тротуарної астрономії, що традиційно влаштовуються ввечері в теплу пору року.
