5 березня 1982 року спускний апарат місії «Венера-14» здійснив успішну посадку на поверхню другої планети Сонячної системи. Загалом він пропрацював 57 хвилин, встигнувши передати кольорову панораму навколишньої місцевості. Через чотири десятиліття вона все ще залишається останнім зображенням з поверхні Венери, яке є у розпорядженні вчених.
Найекстремальніша планета
У ранні роки космічної ери знання астрономів про Венеру були незначними. По суті, вони були обмежені найзагальнішими фактами: за розмірами планета трохи менша за Землю, а її поверхня постійно прихована густими хмарами. Що ж внизу, залишалося предметом чистих спекуляцій. Тому місії до Венери були фактично польотом у невідомість.
На жаль, але вже перші апарати, що відвідали планету, вщент розбили мрії космічних романтиків. Зібрані ними дані показали, що вона має занадто гарячу і щільну атмосферу і зовсім не схожа на молоду Землю. Остаточну крапку поставила радянська місія «Венера-7» 1970 року. Її спускний апарат став першим земним посланцем, який зміг пережити спуск і дістатися поверхні.
«Венера-7» показала, що температура в районі посадки перевищувала 450°C, а величина атмосферного тиску становила 90 атмосфер, тобто, як на глибині 900 метрів. Ці дані остаточно поховали всі сподівання знайти життя на Венері.
Як сфотографувати Венеру
Наступним кроком у вивченні Венери мало стати отримання знімків її поверхні. Добре, що виміри рівня освітленості показали, що його можна порівняти з похмурим днем на Землі. Отже, на Венері можна проводити знімкування.
Але як саме зробити світлини за таких екстремальних умов? Було очевидно, що якщо розмістити камеру за межами захисної оболонки, то колосальний тиск і температура знищать її. Тому інженери помістили телефотометр всередину спускного апарата. Через спеціальний ілюмінатор світло з поверхні потрапляло до перископічного пристрою, яке потім направляло його до камери.
Це виявилося вдалим рішенням. У 1975 році радянські апарати «Венера-9» і «Венера-10» передали перші в історії чорно-білі панорами планети. Цікаво, що до цього деякі вчені висловлювали припущення, що через величезний тиск на поверхні існуватиме ефект настільки потужної рефракції, що «Венери» зможуть сфотографувати самі себе. На іншу думку, поверхня планети могла бути повністю прихована серпанком.
Проте все виявилося набагато простіше. На знімках «Венери-9» перед вченими постала місцевість, вкрита численним камінням із гострими краями. Панорама «Венери-10» продемонструвала утвори, схожі на застиглі лавові потоки. В атмосфері планети не було знайдено ні пилу, ні туману, ні ефекту рефракції.
Останні світлини поверхні Венери
Наступною метою для радянських учених стало отримання кольорових знімків Венери. Це завдання покладалося на запущені 1978 року станції «Венера-11» і «Венера-12». Обидва апарати успішно сіли та пропрацювали понад годину на поверхні планети. Однак ЦУП так і не отримав жодної панорами з дуже образливої причини: з фотометрів апаратів просто не скинулися захисні кришки.
Після такого образливого фіаско інженери внесли серію змін у конструкцію пари наступних апаратів, що отримали позначення «Венера-13» і «Венера-14». Вони здійснили посадку на Венеру 1 і 5 березня 1982 року, передавши перші (й наразі останні) кольорові панорами її поверхні.
За наступні чотири десятиліття жодна космічна місія не намагалася повторити досягнення «Венер». Швидше за все, нові знімки поверхні Венери будуть отримані не раніше наступного десятиліття місією DAVINCI+. У її межах NASA планує скинути в атмосферу планети зонд, до інструментів якого входитиме інфрачервона камера. Передбачається, що під час спуску він здійснить знімкування високогірного регіону Область Альфа.
Водночас план місії DAVINCI+ поки що не передбачає спроб отримання панорам самої поверхні. А це означає, що досягнення «Венери-14» може залишитися непобитим ще протягом багатьох років.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
