У червні цього року відбулося відразу кілька довгоочікуваних подій у космічній сфері, які були скасовані в 2020-му через пандемію COVID-19. У Києві пройшов авіакосмічний салон «Авіасвіт-ХХІ», в межах якого відбувся V гранд-фінал Vernadsky Challenge, а у Дніпрі провели змагання з ракетомодельного спорту.
Міжнародний авіакосмічний салон «Авіасвіт-ХХІ»
На виставці були представлені новітні розробки у сфері оборонної та авіакосмічної галузі. Попри карантинні обмеження, участь у заході взяли 332 підприємства, зокрема 35 іноземних компаній із 13 країн світу. Стратегічним партнером авіакосмічного салону цьогоріч уперше виступив всесвітньо відомий конгломерат Embraer із Бразилії.
В Україні приватні компанії можуть вести космічну діяльність, а з 2019 року ще й займатися ракетобудуванням, що зробить аерокосмічну сферу привабливою для інвестування. Тож не дивно, що інтерес іноземців до події був досить високим. Крім бразильського конгломерату, на виставці була представлена компанія Lockheed Martin (США) — лідер у світовому рейтингу підприємств за обсягами продажів озброєння та військових послуг у 2019 році (за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру SIPRI). Також у заході брала участь Firefly Aerospace Inc — американська компанія, в яку інвестував бізнесмен родом з України Макс Поляков. Вона вже має контракти з NASA на доставлення вантажів на Місяць у межах програми CLPS проєкту Artemis.
Ми поговорили з учасниками авіасалону про особливості аерокосмічного ринку, розпитали, з якою продукцією вони приїхали на виставку та в чому її унікальність.
Євген Яковлєв, директор з розвитку бізнесу компанії Dragonfly Aerospace
Наша компанія займається виробництвом оптичних систем, а на виставку ми привезли повнорозмірний макет супутника, в якому використана камера HR-250. Її унікальність у тому, що вона працює в одинадцяти діапазонах. Раніше такого не робив ніхто. Ми імітуємо багатотонний супутник Sentinel, але наш буде важити всього 170 кг.
Схожий супутник, тільки орієнтований на агромоніторинг, ми виготовляємо для EOSDA. До 2025 року вони планують запустити на низьку орбіту сузір’я з семи апаратів із повторним прольотом над об’єктом раз на три дні. Оригінальним рішенням для поставленого завдання є те, що ми використовуємо в супутнику дві камери: це збільшує смугу охоплення вдвічі та дозволяє економити.
Наступна цікава технологія, яка є у нас у портфоліо — це гіперспектральна камера, яка працює в 14 спектрах. Її формат — 0,5U і вона підходить для CubeSat 2U. Аналітичні рішення, яких можна досягати з її допомогою, набагато ширші. Тут усе залежатиме від того, наскільки досвідчені та прогресивні дата-аналітичні платформи будуть зацікавлені працювати з такими камерами для того, щоб аналізувати ґрунт, листя, будівлі тощо. У нас така камера «полетить» у космос буквально в липні-серпні.
Юлія Пашкова, начальниця відділу маркетингу та продажів компанії Flight Control
Наша компанія займається рідинними ракетними двигунами та їхніми компонентами. Рідинні ракетні двигуни — це один із найкритичніших компонентів у ракеті космічного призначення, бо якщо з двигуном щось не гаразд, то ракета буде ненадійною. До того ж, щоб вивести корисний вантаж на орбіту, треба іноді не один, а кілька двигунів, які дозволяють подолати тяжіння Землі та вийти в космос.
Для їхнього виробництва ми використовуємо 3D-друк, так само як і компанії SpaceX та Rocket Lab. Застосування адитивних технологій дозволяє скоротити виробничий цикл, а це, у свою чергу, скорочення витрат і можливість створити дуже складну конструкцію, що раніше було непросто зробити звичайними методами виготовлення. Крім того, що адитивні технології дозволяють створювати складні вузли та компоненти, ми ще можемо робити так звану топологічну оптимізацію, тобто покращувати конструкцію, полегшувати її. А будь-яке полегшення конструкції додає вагу корисного вантажу.
На українському аерокосмічному ринку є компанії, що завжди займалися рідинними ракетними двигунами. Вони мають великий досвід проєктування, але методи виготовлення старі — це лиття, дуже складний процес. Нам вдалося втілити адаптивну технологію у виробництво, бо ми створили не лише КБ-проєктантів, які розробляють рідинні ракетні двигуни та їхні компоненти, а ще й лабораторію матеріалознавства. У ній працюють фахівці в галузі металургії, металознавці, які добре розуміють, що таке 3D-друк, як адаптувати перевірені старі технології до нових. За допомогою наукового підходу ми уникаємо зайвих витрат і скорочуємо час виробництва так, щоб мати при цьому високі показники надійності наших компонентів. Тобто ми встигаємо зробити кілька справ одночасно.
Олександр Петренко, науковий керівник проєкту SETS, професор Дніпровського національного університету
Ми виробляємо електричні рушійні установки, призначені для використання на космічних апаратах. На виставку привезли два макети: один — для мінісупутників масою до 500 кг з малим електроспоживанням, другий — для використання на середніх і великих супутниках.
Наші рушійні установки розроблені на основі холлівських двигунів. Оскільки вони електричні, то для своєї роботи, крім ксенону, використовують електроенергію від сонячних батарей. Це вигідно, бо частина ресурсів береться безпосередньо в космосі, а не піднімається з Землі.
Така технологія розроблялася ще в Радянському Союзі в наукових і виробничих центрах, насамперед це «Факел» (Калінінград), Дніпровський національний університет, Харківський аерокосмічний університет і низка московських вишів. Після 1991 року ця кооперація розпалася. Українські розробники зараз працюють окремо, російські — окремо. Приблизно 5-6 років тому, коли організовували компанію, ми намагалися зібрати всіх фахівців, які ще залишилися в Україні в цій галузі.
Сьогодні ми маємо потужну команду винятково з українських розробників. Навіть більше, практично всі — випускники фізико-технічного факультету Дніпровського національного університету. Дванадцять років я був деканом цього факультету. Тому тих, кого міг знайти та зацікавити, привів у цю компанію. Нещодавно ми отримали патент у США на специфічні джерела живлення для наших холлівських двигунів, що дає нам низку конкурентних переваг у порівнянні з іншими розробниками. Ми отримали його завдяки тому, що розробляємо не лише двигуни, а й рушійну установку в цілому, і систему зберігання та подачі робочої речовини, й систему перетворення енергії. Тобто від початку ми орієнтувалися на створення готового продукту, рекомендованого для встановлення на супутник, а не тільки компонентів. У цьому ми відрізняємося від того ж Харківського аерокосмічного університету, де займаються виключно компонентами.
Зараз оформлюємо патент на конструкцію холлівського двигуна, оскільки знайшли пропозиції, які можуть істотно поліпшити його характеристики. Також плануємо отримати ще кілька патентів у майбутньому. Коли щодня працюєш із цією тематикою, постійно отримуєш якісь нові дані, що дозволяють писати наукові статті та оформляти патенти.
Олександр Сушко, менеджер проєкту EOS SAR
Наша команда займається розробкою супутників із радарними сканерами з синтезованою апертурою (SAR). Зараз на ринку високий інтерес до супутників з корисним навантаженням радарів SAR. З їхньою допомогою можна отримати унікальні дані. Адже, на відміну від оптики, радар може працювати й у темну пору доби, й у хмарну погоду, і навіть проникати крізь крони дерев, покриття чи тенти. Наприклад, такі супутникові дані купляли українські військові в іноземних компаній для отримання необхідної інформації.
Застосовувати радарні спостереження можна не лише у військовій сфері, а й у мирних цілях. Можна робити моніторинг критичної інфраструктури (наприклад, просідання великих дамб). Ще одна з переваг радару у порівнянні з оптикою в тому, що він може виміряти точну відстань. Буде помітним навіть просідання у кілька сантиметрів, що досить критично для хмарочосів, вітряків, зміщення ґрунту після землетрусів чи великих контейнерів із нафтою, для яких важливо слідкувати за будь-якими змінами в конструкції чи рівні нафтопродуктів у баку. Тобто це майже онлайн-моніторинг критичної інфраструктури. За допомогою радара можлива навіть розвідка корисних копалин або моніторинг арктичних шляхів, коли необхідно визначити товщину льодового чи снігового покриття.
Сьогодні на світовому ринку вже звикли до оптики, але не всі ще готові сприймати радарні дані. Є кілька причин, чому ця інформація малопоширена. По-перше, існує дефіцит таких даних, бо дуже мало радарних супутників. Приблизно 5-7 стартапів зараз над цим працюють. По-друге, раніше таких технологій не було через велику вартість та масу. Наприклад, TerraSAR, який працює в Х-діапазоні, важить 1,3 тонни, а його вартість складає 130 млн євро — це досить великий супутник. З розвитком технологій стало можливим виготовляти малі космічні апарати, що майже не поступаються великим.
