Науковці розробили нову теорію утворення Меркурія, яка б змогла пояснити його неймовірно велике залізне ядро. Вона передбачає, що планета сформувалася після зіткнення двох тіл приблизно однакового розміру, а не різного, як вважалося досі.
Формування Меркурія
Ядро Меркурія неймовірно велике. На нього припадає 70 % маси планети. У Землі чи Венери це співвідношення значно нижче. Нещодавно міжнародна група вчених опублікувала дослідження, яке пояснює, як така планета мала сформуватися. Стаття про це опублікована в журналі Nature Astronomy.
Взагалі у науковців вже давно є теорія, яка пояснює, як Меркурій отримав своє велике ядро. Вона передбачає, що на ранній стадії формування планети в неї врізалося тіло значно меншого, але все одно великого розміру. Удар зніс частину легких елементів, тоді як частина важких, навпаки, зросла.
Проблема із цією теорією в тому, що насправді зіткнення різнорозмірних тіл у ранній Сонячній системі — достатньо рідкісне явище. Значно ймовірнішим є варіант, що Меркурій зіштовхнувся з чимось приблизно такого ж розміру, як і він сам.
Що показало моделювання
Але чи справді зіткнення двох однакових тіл може забезпечити формування великого ядра? Для перевірки цього припущення було застосоване комп’ютерне моделювання, засноване на гідродинаміці гладких частинок.
Цей метод використовується в астрофізиці вже дуже давно. Він полягає у тому, що фізичні тіла розглядаються як сукупність одиничних дрібних частинок, які всі разом поводяться як рідина у невагомості: можуть розплескуватися чи збиратися разом.
Моделювання підтвердило, що в ситуації, коли в ранній Сонячній системі існувала велика популяція протопланет, утворення Меркурія шляхом зіткнення двох із них є цілком ймовірним. І у нього навіть могло утворитися велике важке ядро.
Щобільше, ця модель значно краще пояснює, куди ж поділися уламки, які містять більшу частину маси легких компонентів двох тіл. Через велику енергію вибуху і значну близькість орбіт усі вони могли впасти на Венеру.
За матеріалами phys.org
