Космічна станція «Луна-25» 19 серпня 2023 року зіштовхнулася з Місяцем та припинила своє існування. Ця новина сама по собі звучить дуже смішно. Однак історія розробки цього апарата здатна підняти настрій не гірше, оскільки показує, що росія успадкувала від радянського космосу все найгірше.
Програма «Луна»
Новина про те, що російська автоматична станція «Луна-25», запуску якої так раділи кремлівські пропагандисти, перестала існувати внаслідок зіткнення з Місяцем, сколихнула мережі. Хтось публікує смішні меми про неї, хтось шукає виправдання чи якісь пояснення. Однак шлях цього космічного апарата до аварії заслуговує на чималу увагу, оскільки відображає у собі все, що сталося з космічною програмою росії за останні кілька десятиліть.
Сама по собі назва «Луна-25» є знаковою. Вона має усім показувати, що цей апарат — продовження славетної радянської програми «Луна». Щоправда, почалася вона не зовсім так героїчно, як про це говорили. Річ у тім, що перший апарат серії — «Луна-1» — мав просто врізатися у поверхню Місяця приблизно так, як це зробила «Луна-25».
Перші три спроби досягти Місяця завершилися на перших хвилинах польоту через те, що ракети вибухали чи падали в тайгу. Лише четвертий апарат у січні 1959 року, названий потім «Луна-1», долетів до нашого природного супутника і не влучив у нього. Все ж це була не така і проста задача.
Після цього був ще один апарат, якому так і не вдалося вийти за межі земної атмосфери, й тільки з шостої спроби залізяці вдалося потрапити на Місяць. Відтоді у Радянському Союзі достатньо заслужено пишалися тим, що саме їхня «Луна-2» стала першим штучним об’єктом, який досяг іншого небесного тіла.
Технологію «давати номери тільки вдалим запускам» Радянський Союз застосовував більш-менш постійно протягом усієї програми «Луна». Наприклад, «Луна-16», яка привезла на Землю зразки місячного ґрунту, була аж четвертим апаратом ідентичної конструкції, на який була покладена ця місія. Три інші зазнали аварії й так і залишилися в історії лише під незрозумілими позначеннями.
«Луноход-3»
У серпні 1976 року СРСР завершив чергову місію своєї місячної програми під назвою «Луна-24». Припиняти дослідження нашого супутника країна не збиралася, і наступним мав стати місячний ровер «Луноход-3». Сама місія у разі успіху мала б називатися «Луна-25». Проте обставини тоді змінилися.
Конструктори «Лунохода-3» вже виготовили його і призначили дату старту на 1977 рік, але виявилося, що у Радянського Союзу просто не вистачає носіїв «Протон-К», які використовувалися для цього. СРСР саме активно запускав космічну станцію «Салют» та супутники зв’язку, і вони були пріоритетнішими.
Довелося «Луноходу-3», так і не злітавши у космос, потрапити до музею, а сама програма «Луна» була згорнута. СРСР та США на довгі роки захопилися освоєнням орбіти Землі.
Відновлення проєкту
Про те, що СРСР колись запускав зонди на Місяць, і про те, що «можна повторити», в росії заговорили у 1997 році. Що саме тоді збиралися запустити у бік Місяця, з якою метою і під якою назвою — зараз уже ніхто і не пам’ятає. Російська космічна галузь тоді чудово розуміла, що без кооперації з колишніми ворогами їй не впоратися, і займалася виготовленням модулів Міжнародної космічної станції, з якої зараз погрожує піти.
Було зрозуміло, що реалізувати політ до Місяця у 2000 році нереально, і цю програму закрили. Деякий час її автори намагалися реалізувати кооперацію спочатку з японцями, а потім — з індусами, але так нічого й не досягли.
Проєкт реалізували 2005 року. У країни був не такий вже і новий, але все ще достатньо молодий лідер, який обіцяв неймовірне економічне зростання і повернення усієї втраченої величі. Тож програма, яка отримала назву «Луна-Глоб», була справді глобальною. Відповідно до неї на Місяці мали розгорнути цілу мережу сейсмічних станцій, яка б відстежувала всі падіння чималих метеоритів та процеси, які, можливо, відбуваються всередині нашого супутника.
Проте достатньо швидко стало зрозуміло, що це занадто амбіційний проєкт, і його переглянули у бік спрощення. Спочатку говорили про реалізацію ідеї з місяцеходом, потім — про повернення зразків (що було повторенням пройдених етапів) і, нарешті, зупинилися на підтвердженні присутності на Місяці води у вигляді криги. Вона була необхідна для майбутнього будівництва місячної бази.
При цьому розробники вдавали, що російська промисловість може, як радянська, закидувати наш супутник залізяччям у будь-яких кількостях, і проєкт реалізують уже за кілька років.
Проте часи змінилися. Росія могла будувати космічні апарати виключно з використанням іноземних комплектуючих. Тож апарат мав бути один, але з максимально гарантованим успіхом. 2008 року вважалося, що «Луна-Глоб» опиниться на Місяці вже у 2010-му.
Будівництво цього апарата, по суті, так і не почалося, а 2009-го американський орбітальний апарат Lunar Reconnaissance Orbiter довів, що у місячному реголіті вода таки є, фактично виконавши завдання, яке перед «Луною-Глоб» тільки збиралися поставити й на реалізацію якого вже кілька років виділяли чималі кошти.
Проте російські інженери недарма вважали себе нащадками радянських. Тож, вони вирішили, що нехай присутність води на Місяці доведена, але у вигляді яких з’єднань вона там перебуває, невідомо. Отже, ховати проєкт «Луна-Глоб» було зарано. Йому просто треба було інше обладнання, тобто ще більше грошей. Старт перенесли на 2012-й, а потім — на 2013 рік.
«Фобос-Грунт»
Тим часом у 2011 році мав стартувати інший амбіційний проєкт росії, яка все намагалася встати з колін, — «Фобос-Грунт». Він мав чимало спільного з «Луною-Глоб» і багато хто розглядав його як репетицію повернення росії на Місяць.
Проте «Фобос-Грунт» продовжив славетні традиції радянських космічних станцій і впав у океан. Це викликало серед конструкторів «Луни-Глоб» чималу паніку, адже системи, які планувалося на ній використовувати, виявилися ненадійними. Усе довелося переробляти. Зокрема, замінили бортовий комп’ютер та зменшили кількість приладів на борту.
Настав 2013 рік. Керівництво проєкту вирішило, що він має краще відповідати духу відновлення СРСР, який панував тоді в росії, й змінило його назву на «Луна-25», ніби підкреслюючи, що це — продовження все тієї програми, яку затвердив колись пленум ЦК КПРС.
Щоправда, контракт як на абсолютно нову розробку з державою укласти не посоромилися. Бо велич — це велич, а гроші — це гроші. Місію із запуску «Лунохода-3» тихенько перейменували на «Луна-25А», аби ніхто не запідозрив, що щось таке вже було.
При цьому оголосили, що головною метою місії стане відпрацювання м’якої посадки. З флагмана російської космічної програми «Луна-25», по суті, перетворилася на тренувальну місію.
Того ж 2013 року виявилося, що корабель «Союз-2», який розробляли впродовж 2000-х, доправити «Луну-25» на Місяць не може. Те, що з’ясувалося це після 8 років розроблення апарата, нікого не здивувало.
На заміну абсолютно новому «Союзу» в жовтні 2013-го знайшли «Зеніт». Те, що він вироблявся в Україні, в якій все сильнішали антиросійські настрої, нікого не цікавило. Старт «Луни-25» все одно мав відбутися не раніше 2016 року.
Під санкціями
А далі в Україні відбулася Революція гідності, росії це не сподобалося і вона спробувала захопити шматок території держави, яку продовжувала називати «братньою». Проти агресора ввели санкції, й почалося найцікавіше.
Виявилося, що для приладів «Луни-25», які вкотре починали заново збирати, не вистачає західних комплектуючих. Проте росія як ніколи хотіла встати з колін і щось показати світу. Тож інженери почали чаклувати над «імпортозаміщенням», надати ракету попросили Індію, і та ніби як погодилася. 2017 року вкотре оголосили, що вже за два роки, попри всі санкції, «Луна-25» стартує, і росія повернеться на Місяць. Проте у 2018-му стало зрозуміло, що розробка апарату затягується до 2021-го, й Індія вийшла з проєкту, махнувши рукою на такого ненадійного партнера.
Росіянам довелося повертатися до ідеї використання все того ж «Союзу-2», який вони за кілька років до того відкинули. Нова його версія нібито відповідала всім вимогам. Проте згодом проєкт довелося знову доопрацьовувати, й, зрештою, запуск перенесли на 2022 рік.
Можливо, запуск і вдалося б здійснити вчасно, але все той самий президент росій (вже не такий молодий, але все ще амбіційний) вирішив, що в його організмі не вистачає величі та спробував захопити Київ за три дні.
Внаслідок цього проти країни-агресорки ввели нові санкції, а «Луна-25» залишилася без європейської камери Pilot-D, яка мала використовуватися у якості основного навігаційного інструмента не тільки у цій місії, а й у прийдешній «Луна-27».
Спочатку росія спробувала продемонструвати велич і заявила, що все одно запустить «Луну-25» 22 серпня у 46 річницю повернення на Землю «Луни-24». Проте розробити власну камеру під санкціями не вийшло, і запуск знову перенесли.
Наслідки невдалого запуску
По факту росії з усіх досягнень Радянського Союзу вдалося перейняти щодо «Луни-25» тільки звичку реалізовувати масштабні проєкти до якихось річниць. Її вони, зрештою, запустили з таким розрахунком, щоб вона сіла на Місяць за кілька годин до настання 47 річниці повернення все тієї ж «Луни-24».
Не дивно, що російські пропагандисти освітлювали політ цього не такого і видатного за сучасними мірками зонда як неймовірну перемогу, яку росія здобула навіть під санкціями. Проте перевагу продемонструвати не вийшло, і станція врізалась у Місяць.
На що тепер сподіваються росіяни — незрозуміло. Адже головною метою місії так і лишалося відпрацювання м’якої посадки для використання у польотах наступних апаратів. Але навіть такої простої речі сучасна росія повторити не може. Можливо, її інженерам варто повернутися до чогось простішого. Наприклад, спробувати просто влучити у Місяць своїм апаратом, як це зробила «Луна-2». Ймовірно, цього разу в них це вийде швидше, ніж із шостої спроби.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
