11 жовтня ООН відзначає Всесвітній день дівчат. Цього дня 42 роки тому Кетрін Салліван стала першою американкою і другою жінкою, що вийшла у відкритий космос. Умови, в яких це відбулося, показують, наскільки непростим був шлях жінок на орбіту.
Жінки в космосі
Є така відома фраза, що кожен хлопчик мріяв стати космонавтом. Важко сказати, наскільки вона відповідає дійсності, проте вже давно є символом того, що всі ми в дитинстві є мрійниками, але в житті виростаємо тими, ким виростаємо.
Проте ця фраза викликає одне дуже цікаве запитання: з хлопцями усе зрозуміло, а що ж дівчата, що з їхніми космічними мріями? Відповідь на це запитання достатньо складна і неприємна.
Пік захоплення космосом в усьому світі припав на 1960–80 роки. І те, що Валентина Терешкова здійснила політ ще в червні 196-го може створити враження, що шанси полетіти на орбіту у жінок були не набагато меншими, ніж у чоловіків, проте насправді це не так.
Від польоту Гагаріна і до кінця 1981-го, тобто протягом перших 20 років розвитку астронавтики, в космосі побувало 102 чи 104 людини (залежно від того, рахувати суборбітальні польоти чи ні. Але весь цей час Терешкова так і залишилася єдиною жінкою серед них.
Тобто фактично частина жінок серед астронавтів складала менше, ніж 1 %. І для цього були достатньо прості причини. Для польоту в космос необхідно проходити спеціальну підготовку. А СРСР та США за весь цей час тільки по одному разу набирали групи з дівчат. Всі інші формувалися з чоловіків, переважно військових пілотів. Ось так і вийшло, що космічний політ — це хлопчача мрія.
У 1980-х через польоти шатлів космос став доступнішим. З кінця 1981-го по осінь 1984-го в космосі встигли побувати ще дві жінки: Світлана Савицька та Саллі Рейд. З урахуванням того, що кількість людей, які побували за межами Землі за цей час зросла до 150 осіб, це означало, що жінки серед них складали цілих 2 %. Неймовірна рівність!
Перша жінка у відкритому космосі
Але 11 жовтня — це ще й дата виходу в космос першої американки Кетрін Салліван. Саме в цей день вона вийшла в скафандрі за межі космічного шатла. За три місяці до неї те саме зробила Савицька. Для порівняння, перший чоловік, Олексій Леонов, зробив це у березні 1965-го.
Тобто вихід у відкритий космос в скафандрі майже 20 років залишався привілеєм, доступним чоловікам, але не жінкам. Що ж до самої Кетрін Салліван, то її шлях до космосу був дуже показовим, тому про неї варто розповісти окремо.
Салліван народилася 1951 року і спочатку про космос не мріяла. У 1973-му вона здобула ступінь бакалавра у галузі наук про землю та почала вивчати дно океану. У цій галузі вона 1978 року захистила докторську дисертацію.
У 1976 році її брат працював аерокосмічним інженером і дізнався, що NASA готується набирати нову групу астронавтів для програми Space Shuttle, який тоді ще готували до першого запуску. Цього разу серед кандидатів хотіли бачити й жінок
Зрештою Кетрін зголосилася, і у 1977 році таки була зарахована до групи астронавтів. При цьому серед 25 її членів виявилася єдиною жінкою. Схоже, що бажання NASA відправити жінку в космос було дещо перебільшеним.
Салліван успішно пройшла підготовку і почала працювати в NASA. Вона брала участь у місії з вивчення верхніх шарів атмосфери, стала першою жінкою, яка приміряла на себе висотний протиперевантажувальний костюм і під час однієї з дослідницьких місій встановила неофіційний рекорд висоти польоту для жінок на реактивному літаку у 19 тис. м. Паралельно вона виконувала різноманітні завдання під час перших місій шатлів та працювала науковицею у Національному управлінні з океанічних та атмосферних досліджень.
Тож багато в чому до місії шатла STS-41-G у жовтні 1984 року вона підійшла вже досвідченою фахівчинею. Сам політ був достатньо цікавий. Серед членів екіпажу — двоє жінок і перший канадський астронавт. Основна місія — виведення на орбіту супутника ERBS, який досліджував баланс випромінювання та поглинання енергії Землею.
Також протягом польоту були випробувані низка експериментальних радарів та камер, проводилися океанографічні дослідження в інтересах ВМФ США. Своєю чергою, шатл і сам став об’єктом експерименту. З Землі за ним стежив радянський лазерний локатор «Терра-3».
Вихід Салліван в космос тривав 3 години. Після польоту вона стала викладачем університету Огайо, здійснила ще два польоти в космос. Потім вступила на військову службу, де протягом десятка років керувала спеціальною групою метеорологів, які проводили дослідження океанів та атмосфери в інтересах збройних сил. У 2000-х роках зову викладала, потім Барак Обама зробив її заступницею міністра торгівлі з питань, пов’язаних з океанами. А в 2020-му, у віці 69 років, вона здійснила занурення на дно Маріанського жолоба на батискафі. Таким чином Салліван стала першою і єдиною на сьогодні людиною в історії, яка одночасно побувала в космосі й на дні найглибшої западини на Землі.
Ера жінок у космосі
Тим часом жінки поступово почали літати в космос все частіше. Але треба розуміти, про які масштаби йдеться. До кінця 1991 року, тобто через 30 років після Юрія Гагаріна, в космосі встигла побувати 261 людина, але тільки 17 з них були жінками. 6,5 % — це чудовий результат, якщо порівнювати з 1 % у 1981-му, але все одно на той момент професія астронавта так і лишалася однією з найбільш чоловічих.
Особливо відчутно це було, якщо подивитися на рекорди сумарного перебування у космосі для чоловіків та жінок. У наступному, 1992 році, вони належали Мусі Манарову (541 доба за два польоти) та Шенон Лусід (21 доба за три польоти).
Однак поступово ситуація змінювалася. У 2001 році, тобто через 40 років після Гагаріна, в космосі побувало 406 людей і 37 з них були жінками (9,1 %). Сьогодні, після 65 років польотів людей у космос, частина жінок серед астронавтів складає 15 % (112 з 746). Ніби ситуація почала серйозно покращуватися.
У 2001 році Сьюзан Гелмс стала першою жінкою у складі довготривалої експедиції на МКС, і відтоді відставання за кількістю годин на орбіті у дівчат від хлопців почало відчутно зменшуватися.
Зараз рекорд сумарної тривалості перебування на орбіті належить Пеггі Вітсон — 695 діб за п’ять польотів. І це цілком порівнюваний із чоловічим результат (рекордсмен тут — Олег Кононенко, у нього 1110 днів за п’ять польотів). Вона ж є першою жінкою, яка була командиром Міжнародної космічної станції.
Деякий час саме Пеггі Вітсон утримувала і першість серед жінок із тривалості одного безперервного польоту — 289 діб. Однак у 2019 році її обігнала Крістіна Кох. Тривалість її подорожі орбітою склала 328 діб. І це не так вже й мало у порівнянні з чоловічим рекордом. З 1995 року його утримує Валерій Поляков (437 діб на орбіті).
Що ж до самої Крістіни Кох, то вона відзначилася ще кількома досягненнями. У тому ж 2019-му вона з Джесікою Мейр здійснила перший в історії вихід у космос двох жінок. Тривалість їхньої роботи склала 7 годин 17 хвилин.
У 2026 році Крістіна знову потрапила в історію. Цього разу — як перша жінка, що облетіла навколо Місяця. Сталося це під час місії Artemis II.
Що ж до командування космічним кораблем, то першою серед жінок цю роль взяла на себе Айлін Колінз ще 1999 року. Тоді шатл Columbia вивів на орбіту космічний телескоп Chandra, який потім здійснив багато наукових відкриттів.
Мрійте про космос!
Звичайно, завжди можна згадати, що в космічній галузі вистачає місця і для тих жінок, що залишаються на Землі. Адже над розробленням і будівництвом космічних кораблів, підготовкою їх до запуску та супроводом місії працюють тисячі людей. Згадати хоча б Маргарет Гамільтон, яка нещодавно пішла від нас. Саме вона свого часу написала програмне забезпечення кораблів Apollo, що літали на Місяць.
Але будьмо чесними: астронавтами стають не заради грошей і слави. Головна нагорода в цій професії — сам космічний політ. Це одна з небагатьох справжніх пригод, які ще залишилися у світі й у яких можна взяти участь, не опинившись у центрі військового конфлікту чи кримінальної справи. Це шанс побувати там, куди до тебе ще ніхто не діставався.
Тож чому б дівчатам не мріяти про те саме? Навіщо керуватися уявленнями про те, де жінкам місце, а де — ні, які застаріли на ціле століття?
Цікаво, що фільм «Жінка на Місяці» Фріц Ланг зняв ще у 1929 році, але насправді на Місяці досі побували лише чоловіки. Було б символічно, якби жінка вперше ступила на його поверхню рівно через сто років після прем’єри фільму.
А космічні подорожі — хоч як дивно це звучить — чи не вперше в історії створюють умови, які в певних аспектах більше підходять жінкам, ніж чоловікам. Адже чоловіки в середньому вищі й важчі, мають більшу частку м’язової тканини та загалом частіше схильні відповідати на небезпеку агресією. Упродовж історії ці особливості давали їм перевагу в багатьох земних пригодах, тож зрештою це почали сприймати як даність.
Звісно, усе це — середні показники. Проте в космосі такі відмінності не дають чоловікам особливої переваги. Навпаки, невисокій і легкій жінці простіше вміститися в тісному приміщенні, ніж великому чоловікові. До того ж вона зазвичай споживає менше кисню, води та їжі. А швидкі рефлекси, загартовані тисячоліттями полювання в савані, у космосі взагалі не мають особливого значення. Астронавтів відбирають насамперед за здатністю зберігати тверезість мислення в екстремальних умовах.
Отже, дівчатам справді варто мріяти про те, щоб стати астронавтками. Принаймні, вони виростуть людьми, які в дитинстві мали щось велике і справжнє. А комусь пощастить здійснити свою мрію й опинитися там, де ще не ступала нога ні чоловіка, ні жінки.
