Тіла, що належать до Сонячної системи — планети, астероїди та комети — відносно швидко змінюють своє положення на тлі далеких світил, які ще кілька століть тому вважалися «нерухомими». У випадку Місяця цей рух протягом пари годин можна помітити неозброєним оком. Тому кожного року в ті самі дні ці тіла утворюють інші конфігурації. Умови видимості об’єктів далекого космосу, навпаки, залежать лише від дати, повторюючись щороку. Які з них найкраще видно на початку календарної зими без допомоги астрономічних інструментів? Спробуємо перелічити сім найцікавіших.
Сіріус
З настанням темряви у грудні цього року першим на небі з’являється Юпітер, що пройшов опозицію місяць тому. Він сяє яскравим рівномірним жовтуватим світлом і лишається над обрієм майже до ранку. Приблизно о 9-й годині вечора над південно-східною частиною горизонту починає підійматися трохи слабший Сіріус (α Великого Пса), який помітно мерехтить і навіть трохи змінює колір. Всі ці «візуальні ефекти» не є його винятковими властивостями та пов’язані з заломленням зоряного світла в земній атмосфері. Вони проявляються лише у випадку далеких зір, диски яких неможливо роздивитися в телескопи (навіть досить потужні). За цією ознакою, до речі, їх можна відрізнити від планет, що не мерехтять.
Згідно з прийнятою шкалою, блиск Сіріуса має від’ємне значення й дорівнює -1,47 зоряної величини. Це означає, що потік світла від нього майже вдесятеро більше, ніж від світил першої величини. Своєму високому видимому блиску ця зоря завдячує тим, що саме в нашу епоху вона опинилася неподалік Сонячної системи: зараз відстань до неї складає 8,6 світлового року і ще близько двох тисяч років продовжуватиме зменшуватися. Лише два галактичних об’єкти — система α Центавра та зоря Барнарда — розташовані до нас ближче.
Хоч Сіріус і належить до південної півкулі небесної сфери, він лежить не так уже й далеко від небесного екватора, тому його можна побачити практично з усіх заселених місцевостей Землі (крім тих, що лежать на північ від 73° пн. ш.). Але так буде не завжди. Завдяки прецесії та власному руху схилення найяскравішої зорі нічного неба поступово зменшується, і приблизно у 8000 році вона перестане підійматися над обрієм на широті Києва.
Капелла
Головну зорю сузір’я Візничого рідко згадують серед цікавих об’єктів неба. Хоча насправді це третє за яскравістю «нерухоме світило» північної півкулі небесної сфери та єдина зоря нульової величини, що може підійматися в зеніт для спостерігачів на території України (поблизу 46-ї широти). В сучасну епоху вона має настільки велике схилення, що в наших широтах узагалі не ховається за обрієм і спостерігається цілий рік. У першій половині грудня опівночі її можна знайти прямо над головою.
Капелла віддалена від нас на 43 світлових роки. Насправді вона складається з двох жовтих гігантів, один з яких більший за наше Сонце у 9 разів, а другий — у 12. Вони обертаються навколо спільного центру мас на відстані 110 млн км із періодом 104 доби. Нещодавно вдалося довести, що ця пара має супутник — систему з двох слабких червоних карликів, удвічі менших і легших, ніж Сонце. Їхні орбітальні параметри наразі уточнюються.
Бетельгейзе
«Дивом зимового неба» можна назвати все сузір’я Оріона — мабуть, найпримітніше та добре видиме в обох півкулях Землі. Але дві його «деталі» заслуговують на окрему згадку. І перша з них — Бетельгейзе (α Оріона). Зазвичай її наводять як приклад, коли грецькою літерою «альфа» позначене не найяскравіше світило сузір’я, а друге за яскравістю. Але в цьому випадку така «плутанина» до певної міри доречна, оскільки блиск цієї зорі нерегулярно змінюється, й іноді вона стає яскравішою за Рігель (β Оріона). Утім, часом він, навпаки, суттєво й надовго знижується. Найвідоміший такий випадок стався наприкінці 2019-го — на початку 2020 року.
Бетельгейзе — типовий червоний гігант, що являє собою останню стадію активного існування гарячої масивного світила. За розміром він перевищує Сонце у 765 разів (за деякими даними — у понад тисячу разів), тобто це найбільший об’єкт серед першої десятки найяскравіших зір земного неба. Відстань до нього складає приблизно 550 світлових років. Знайти Бетельгейзе можна не лише завдяки високій яскравості, а й за виразним помаранчевим кольором. Вчені вважають, що протягом найближчих 10 тис. років ця зоря завершить своє життя потужним вибухом наднової. Насправді це може статися навіть цієї зими…
Альдебаран і Гіади
Коли Оріон лише починає підійматися над обрієм, вище нього вже сяє інша яскрава помаранчева зоря — Альдебаран (α Тільця). Її оточує купка значно слабкіших зірочок, що утворюють найяскравіше та найближче до Сонячної системи розсіяне зоряне скупчення земного неба — Гіади. Його основна частина займає на небі ділянку площею близько 20 квадратних градусів, що еквівалентно колу діаметром 5°. Але це лише ядро скупчення: згідно з останніми дослідженнями, загалом воно являє собою витягнутий «зоряний потік», члени якого рухаються в одному напрямку та всі мають вік близько 625 млн років. На небесній сфері він простягається від сузір’я Оріона до Персея й Овна. Кількість зір, що належать до Гіад, перевищує 400.
«Ближній край» скупчення відділяє від нас приблизно 120–130 світлових років (його центр віддалений на 153 світлових роки). Альдебаран розташований значно ближче — відстань до нього складає 65 світлових років. 300 тисяч років тому він перебував майже вчетверо ближче до Сонця й був найяскравішою зорею земного неба. До речі, з арабської мови назва «Аль-Дабаран» перекладається як «той, хто наслідує».
Плеяди
Неподалік від Альдебарана з Гіадами важко не помітити ще одну окрасу сузір’я Тільця — розсіяне зоряне скупчення Плеяди. Кожний народ давав цій симпатичній купці зір свої назви, українцям вони відомі як Стожари.
У 1774 році французький астроном Шарль Мессьє представив першу версію свого каталогу туманних об’єктів, що заважали йому шукати комети, бо при погляді в малий телескоп часто мали «кометоподібний» вигляд. Вона містила 45 зоряних скупчень, галактик і газових туманностей (щоправда, в ті часи їх ще не розрізняли за класами, й останнім пунктом у ньому були саме Плеяди. Не зовсім зрозуміло, навіщо вчений їх туди додав — на жодну комету вони не схожі. Але завдяки цьому в каталозі з’явився його найяскравіший об’єкт. Пізніше виявилося, що він до того ж і найближчий: відстань до центру скупчення зараз оцінюється в 444 світлових роки. До його складу входить близько 120 світил, але без телескопа людина з нормальним зором на чистому темному небі бачить лише 11 із них. Відому «ківшеподібну» фігурку утворюють 7 світил: Альціона (найяскравіша), Атлас, Електра, Майя, Меропа, Плейона, Тайгета. При погляді на небо ця фігурка здається дуже компактною, але насправді вона займає площу більше квадратного градуса. Місяць, що час від часу проходить на тлі Плеяд, не може затулити їх повністю.
Кастор і Поллукс
Ці дві зорі доречно згадати разом. По-перше, обидві вони входять до складу одного сузір’я, що саме завдяки їм отримало свою назву — Близнюки. По-друге, на небі їх розділяє лише 4,5°. Це єдина така «зоряна пара» об’єктів яскравіше 2-ї величини у північній півкулі небесної сфери. Дві інших утворюють сузір’я Південного Хреста, яке вже майже три тисячі років не видно з території України.
Поллукс, хоч і має позначення β Близнюків, є більш яскравим із цієї пари. Це помаранчевий гігант, відстань до якого складає 34 світлових роки. Відомо, що навколо нього обертається принаймні одна планета, схожа на Юпітер. Від Кастора (α Близнюків) нас відділяє 52 світлових роки. Насправді він являє собою складну кратну систему, що складається мінімум із шести компонентів — чотирьох білих гігантів і двох червоних карликів.
Туманність Оріона
Одна з найбільших областей зореутворення в галактичних околицях Сонця є, мабуть, найслабшим із відомих об’єктів зимового неба, все ще видимим неозброєним оком (за відсутності хмар і засвітлення). У каталозі Мессьє вона має позначення M42, але найчастіше її згадують саме як Туманність Оріона.
Насправді це найяскравіша подібна область, яку можуть побачити спостерігачі в наших широтах. Вона оточує середню з трьох зірочок Меча Оріона, розташованого під іншим відомим астеризмом — Поясом Оріона, що лежить на півдорозі між Рігелем і Бетельгейзе. Візуально ця зірочка трохи більша за своїх сусідок, але навіть невеликий телескоп покаже, що це система з кількох яскравих білих світил, огорнутих хмарою міжзоряного газу. В потужні інструменти можна розрізнити складну систему газових потоків. Розмір туманності оцінити досить складно, за останніми оцінками, він сягає 25 світлових років. Відстань до неї складає приблизно 1350 світлових років.
Раніше ми писали про те, які небесні явища, пов’язані з об’єктами Сонячної системи, можна спостерігати в грудні.
Тільки найцікавіші новини та факти в нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
