Усі люблять котиків. Пухнасті домашні улюбленці живуть практично всюди. Мабуть, єдине місце, де їх не можна зустріти — це зоряне небо. Серед 88 сучасних сузір’їв немає жодного, що називалося б Кіт або Кішка. Проте це не означає, що астрономи у минулому не намагалися помістити їх на небо.
Котячі на зоряному небі
Згідно з рішенням Міжнародного астрономічного союзу (МАС), небесна сфера поділена на 88 сузір’їв, причому деякі з них мають достатньо вибагливу форму та назву — чого, наприклад, варті Столова Гора чи Малий Кінь! Але якщо ви поцікавитеся, чи є серед них сузір’я Кішки, то з подивом дізнаєтеся, що головного героя всіх відеороликів у соціальних мережах на зоряному небі немає.
Це при тому, що собак на ньому можна знайти аж троє — у вигляді сузір’їв Великого Пса, Малого Пса та Гончих Псів. При цьому не можна сказати, що котячі на небі не представлені взагалі. Ми маємо приполярне сузір’я Рисі, зодіакальне сузір’я Лева, а поруч з останнім — ще й Малого Лева.
Також на небі є Кит, але кіт або кішка на ньому відсутні. Проте у 1799 році видатний французький астроном Жозеф Лаланд запропонував виділити сузір’я, яке він назвав Felis. Саме так латиною називаються наші домашні мишолови.
Де розташовується сузір’я Кішки
Своє бажання бачити на небі таке сузір’я Лаланд сформулював максимально простим і зрозумілим способом: «Я дуже люблю кішок і хочу, аби їхнє зображення з’явилося на зоряній мапі. Зоряне небо бентежило мене все життя, і тепер я хочу з нього пожартувати». Старого астронома можна зрозуміти, адже на момент, коли він це запропонував, йому було вже 68 років. Астрономічними спостереженнями він займався з 12-річного віку і за життя встиг видати величезну кількість наукових праць.
Але пропозицію французького вченого прийняли далеко не всі його колеги. 1801 року сузір’я Кішки потрапило до атласу «Уранографія» Йогана Боде, 1822-го — на карту зоряного неба Александра Джемінсона. А у 1878-му його помістив у свій атлас Анджело Секкі — той самий, хто першим побачив на Марсі канали. Однак у цілому жарт Лаланда не оцінили, й у 1922 році ділянку неба, де мала б бути Кішка, рішенням МАС віднесли до сузір’я Гідри.
Насправді дуже яскравих зір у цій області просто немає. Найяскравіша з них має п’яту зоряну величину. Це означає, що її ледве видно неозброєним оком. Проте, за наявності бажання, кота на небі можна відшукати. Щоправда, зробити це буде нелегко.
Лакайль розташував Кішку між сузір’ями Гідри та Насоса. Обидва вони належать південній півкулі, хоч і розташовані не дуже далеко від небесного екватора. Тому в нас їх видно відносно низько над південним обрієм. Найкращий час для їхнього спостереження — лютий і березень. Почати треба з пошуків сузір’я Лева та його найяскравішої зорі — Регула. Якщо рухатися від неї далі до горизонту, то можна побачити яскраве помаранчеве світило — α Гідри, або ж Альфард. А ще ближче від неї, майже на самому обрії, буде розташовуватися ділянка неба, де мала б сидіти зоряна кицька.
Котяча зоря та Привид Юпітера
Як уже згадувалося, навіть найяскравіша зоря у колишньому сузір’ї Кішки має лише п’яту зоряну величину. До речі, цьому світилу, що зазвичай позначається HD 85951 або HR 3923, МАС у 2018 році дав ім’я Феліс, вшановуючи жарт Лаланда, який свого часу так і не зрозуміли астрономи.
Попри те, що на нашому небі Котяча зоря здається досить невиразною, насправді вона є помаранчевим гігантом, у 6,4 раза масивнішим за Сонце, а за розміром вона перевищує наше світило у 56 разів. Це стара зоря, що доживає свої останні мільйони років. Відстань до неї становить 570 світлових років.
Ще з цікавих об’єктів у колишньому сузір’ї Кішки можна виокремити планетарну туманність NGC 3242, яку називають «Привидом Юпітера». Вона справді дуже схожа на найбільшу планету Сонячної системи, тільки значно менша та тьмяніша. Її видима величина сягає 7,7ᵐ, тобто для того, аби її розгледіти, потрібен як мінімум бінокль.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
