Ближче до середини серпня в засобах масової інформації починають з’являтися заголовки на кшталт: «Не пропустіть Персеїди» або «На нас чекає потужний зорепад» (найчастіше — зі знаками оклику в кінці). Що ж таке Персеїди й чи можна їх вважати чимось унікальним? Як і де їх краще спостерігати?
Явище метеора виникає, коли в земну атмосферу на великій швидкості влітає тверда частинка міжпланетного пилу. Стикаючись із молекулами атмосферних газів, вона нагрівається і випаровується, залишаючи за собою гарячий яскравий шлейф — метеорний слід. Більшість таких частинок за розміром не перевищують піщинку. Якщо ж «космічний посланець» виявився досить великим, щоб якась його частина не випарувалася і впала на Землю, він називається метеоритом.
Основним «постачальником» космічного пилу в околицях земної орбіти є комети. Викинуті ними частинки рухаються приблизно тією ж траєкторією, що й їхня «праматір», тому із землі здається, що їхні сліди розходяться з однієї точки — радіанта. За кількома винятками, метеорні потоки отримують назви за іменем сузір’я, де розташований їхній радіант. Відповідно, у випадку з Персеїдами нам здається, ніби вони «вилітають» із сузір’я Персея.
Очевидно, що в земну атмосферу метеори мають шанс потрапити лише в тому разі, якщо їхня орбіта перетинається з земною. Частинки потоку Персеїд були в різний час викинуті кометою Свіфта-Таттла (109P/Swift-Tuttle). Найближче до її траєкторії Земля проходить 12-13 серпня, коли спостерігається максимум потоку, однак, оскільки розміри метеорного рою достатньо великі, він активний майже весь останній літній місяць.
Чим же так примітні Персеїди для земних спостерігачів? Серед щорічних метеорних потоків за потужністю вони посідають третє місце, поступаючись тільки Гемінідам (радіант у сузір’ї Близнюків) і η-Акваридам (радіант у сузір’ї Водолія). Останні пов’язані зі знаменитою кометою Галлея (1P/Halley), але спостерігати їх у наших широтах досить незручно: їхній максимум припадає на початок травня, коли радіант цього потоку сходить незадовго до світанку і не встигає піднятися високо над горизонтом. Мешканці Південної півкулі в даному випадку мають помітну перевагу.
Гемініди, що «виробляють» у максимумі понад сотню метеорів на годину (приблизно вдвічі більше, ніж Персеїди), прекрасно видно в Європі, проте їхня активність досягає піку в середині грудня, коли погода найчастіше хмарна, і взагалі люди зимовими ночами воліють залишатися вдома, тоді як серпень сприяє нічним прогулянкам на свіжому повітрі, впродовж яких важко не звернути увагу на зоряне небо. Тому «серпневий зорепад» такий популярний. Варто також зазначити, що в цьому місяці активні ще як мінімум три досить потужних потоки: у першій половині серпня Персеїдам «допомагають» Північні та Південні δ-Аквариди, у другій — Цигніди (з радіантом у сузір’ї Лебедя).
Але навіть сумарна активність цих потоків, що іноді сягає сотні видимих неозброєним оком метеорів на годину, далека від «зоряного дощу» в його астрономічному розумінні: для цього годинне число «падаючих зірок» має бути не менше тисячі. Приблизно стільки Персеїд і спостерігалося 13 серпня 1993 року (в Східній Європі на той час уже настав день), через 8 місяців після того, як останній раз наблизилася до Сонця комета Свіфта-Таттла. Її наступне повернення відбудеться в далекому 2126 році.
Цьогоріч максимум потоку Персеїд очікується 12 серпня, його активність не перевищить звичайних значень (50-60 метеорів на годину). Молодий Місяць увечері швидко сховається за горизонтом і не заважатиме спостереженням, тому, виїхавши якомога далі за місто і вийшовши на відкритий простір, ми зможемо сповна насолодитися «небесним шоу» — не таким уже й рідкісним, але від цього не менш красивим.
