Супутники використовуються у військовій справі вже не одне десятиліття. Продовж всього цього часу спосіб їхнього використання не змінювався. Однак під час війни росії проти України перед армією постали нові виклики щодо безпеки та організації супутникового трафіку. Розв’язання цих проблем дало величезний поштовх для розвитку галузі.
Комплексна робота систем
Супутники для спостереження, навігації та зв’язку — це три компоненти, які повинні злагоджено працювати, щоб забезпечити армію надійними даними. Завдяки їм отримують знімки місцевості з орбіти, передають координати цілей та узгоджують співпрацю військових підрозділів.
Окрема історія — крилаті ракети, які є потужною зброєю повномасштабної війни проти України. Їх точне наведення на ціль та її відстежування протягом усього польоту є результатом роботи супутникових систем взагалі без участі людини.
Тому застосування окремих GPS-приймачів, як це робить російська армія, давно вже не є виходом із ситуації. Для роботи з даними супутників військовим необхідні інтегровані комп’ютерні системи, здатні збирати разом інформацію та виводити її у зручній формі.
Протисупутникова зброя та її виклики
Якщо десь існує перешкода для здобуття перемоги, її треба знешкодити усіма можливими силами та засобами. Саме так можна було б сформулювати один з основних принципів війни. І якщо супутники дають перевагу супротивнику на полі бою, то треба шукати способи їх позбутися.
Саме так виникла концепція протисупутникової зброї. У традиційному виконанні вона має вигляд досить специфічних ракет, які здатні вражати ворожі супутники у космосі. Навіть більше, уламки від вибуху цілі будуть виводити з ладу навіть ті апарати, які не зазнали удару.
Ця зброя на сьогодні є у трьох держав: США, росії та Китаю. Однак використовувати її вони не поспішають через значні побічні наслідки. Уламки ракети та цілі лишаються кружляти орбітами та можуть пошкодити апарати нейтральних, а то і союзних держав.
Тому все частіше для нейтралізації супутників вдаються до менш руйнівних способів: глушіння сигналу та хакерських атак. Недарма безпосередньо перед початком бойових дій проти України росія намагалася зламати супутники Viasat. За даними експертів, саме через цю мережу відбувалося керування багатьма військовими об’єктами, зокрема безпілотниками.
Виклики військового космосу
Проблема безпеки
Протидія спробам супротивника нейтралізувати супутники є одним із головних викликів військово-космічної галузі. При цьому основна увага приділяється не надійності окремого сателіта, а здатності системи працювати після втрати кількох апаратів.
Тенденції щодо цього змінюються прямо зараз. Військові США говорять, що замість десятка великих і складних апаратів краще запустити сотню маленьких і простих. Це трохи важче виконати та перевантажує орбіту апаратами, але, як показав досвід останніх місяців, — це найефективніше рішення.
Проблеми безпеки, як не дивно, є зараз другорядними у порівнянні з забезпеченням максимально ефективної роботи самої системи. Раніше головною задачею військових було просто отримати якусь оперативну інформацію із космосу, а тепер, коли завдяки комерційним операторам цієї інформації більше, ніж достатньо, на перший план виходить аналітична обробка даних.
Виклики обробки зображень
Зображення поверхні в оптичному, інфрачервоному та інших діапазонах — це добре, але на них ще треба знайти ворожі танки. І до цієї задачі ані військові, ані цивільні виявилися неготовими. Прямо зараз для обробки знімків створюються нові рішення, подробиці яких не розголошуються. З того, що відомо, можна зробити висновок, що йдеться про системи штучного інтелекту, здатні відшукувати на зображеннях певні об’єкти та зіставляти їх із часом та навколишньою місцевістю.
Це необхідно для того, аби з фотографій отримувати максимум інформації у стислі терміни. Бо навіть така велика кількість супутників не здатна спостерігати за певною територією весь час. А ситуація у районі бойових дій може змінюватися щохвилини. Тому важливо на основі інформації від одних супутників коректувати роботу інших.
А це потребує не тільки систем обробки даних. Необхідна організаційна робота щодо вчасної передачі запитів компаніям-операторам і отримання від них відповіді. Як зробити таку систему швидкодійною, децентралізованою і при цьому надійною — головне питання військового космосу сьогодні.
Крім того, на часі питання про систему доведення усіх цих даних до підрозділів. Традиційно в армії діє принцип, що військовий повинен мати інформації не більше, ніж йому потрібно для виконання його задачі. Тоді в разі потрапляння у полон він просто фізично не зможе видати ворогу більше даних.
Що має знати солдат
Однак підвищення автономності підрозділів вимагає надавати доступ до супутникової інформації все більшому колу військових. Ефективність навіть не рот, а взводів все більше визначається не калібром наявної зброї, а здатністю їхніх командирів обмінюватися даними, інколи з сусідніми підрозділами, минаючи керівництво.
І ці питання стосуються розробки обладнання для використання супутникових систем. Чи варто ламати традиційну «вертикальну» систему військового обміну інформацією, жертвуючи безпекою заради швидкості та ефективності? Чи можна знайти таке організаційно-технічне рішення, яке могло б вирішити одночасно обидва ці питання?
Війна змінюється, і робить це швидше, ніж будь-коли в історії. Використання супутникових інформаційних систем перебуває в епіцентрі цих змін. Те, що відповідало дійсності п’ять років тому, нині практично немає сенсу. І яким буде результат цих змін, наразі лишається невідомим.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
