Розповідаємо про різноманітність світил-сусідів Сонячної системи. Не всі вони мають красиві й відомі імена, але кожна по-своєму цікава.
1. Система α Центавра
Найближча до нас зоряна система, відома всім як α Центавра, перебуває зараз на відстані 4,34 світлового року. Вона складається з трьох компонентів. Жовтий і помаранчевий карлики обертаються навколо спільного центру мас еліптичною орбітою. Відстань між ними змінюється від 11 до 35 а.о. Неозброєним оком ми бачимо їх як одне світило. Арабські астрономи дали йому назву Толіман.
Червоний карлик, відомий як Проксима Центавра, обертається навколо цієї пари, витрачаючи на один оберт приблизно 550 тис. років. З планет у цій системі наразі підтверджена тільки суперземля Проксима b, яка, найімовірніше, завжди повернута до своєї зорі одним боком.
Проксима d, що за розміром схожа на Марс, і «екзонептун» у зоні заселеності головного компонента системи поки є лише кандидатами. В існуванні холодного «нептуна» Проксими с вчені наразі сумніваються, а от можливість наявності будь-яких планет поряд із помаранчевою зорею системи — відкидають.
2. Зоря Барнарда
Зоря Барнарда — це червоний карлик, який зараз видно у сузір’ї Змієносця. Хоча відстань до нього складає всього 5,96 світлового року, побачити його неозброєним оком неможливо. Річ у тім, що маса цього об’єкта становить лише 14% сонячної, а світність нижча у 2500 разів.
Цю зорю називають «летючою». Ще 1916 року американський астроном Едвард Барнард встановив, що вона має найбільший відомий власний рух, за рік змінюючи своє положення на тлі інших зір на 10,3 кутової секунди. Причиною цього є комбінація високої швидкості відносно Сонячної системи та малої відстані.
Планети коло зорі Барнарда протягом XX і XXI століть відкривали та «закривали» неодноразово. На сьогоднішній день підтверджено існування чотирьох екзопланет, маса яких у кілька разів менша за масу Землі.
3. Luhman 16
Дивовижно, але про існування третьої за віддаленістю від Сонця зоряної системи люди нічого не знали до 2013 року. Саме тоді офіційно було оголошено про відкриття у даних інфрачервоного огляду неба WISE пари коричневих карликів на відстані 6,5 світлових років.
Утім, щодо того, чи є коричневі карлики — зокрема й пара, відкрита Кевіном Луманом — зорями або ж субзорями, досі точаться суперечки. Адже далеко не в усіх із них відбуваються термоядерні реакції.
Конкретно компоненти пари Luhman 16 мають масу приблизно у 33 та 28 разів більшу за Юпітер. Це дозволяє віднести їх до класів L і T відповідно. На першому з них термоядерні реакції, можливо, ще тривають, а ось на другому вони, найімовірніше, вже припинилися.
4. WISE 0855−0714
WISE 0855−0714 — ще один коричневий карлик, цього разу «самотній». Відстань до нього становить 7,43 світлового року. Як і пара Luhman 16, він практично непомітний навіть у потужні телескопи, тож про його існування люди довідалися завдяки інфрачервоному огляду неба, здійсненому у 2009-2011 роках.
Маса WISE 0855−0714 складає всього від трьох до десяти мас Юпітера, тобто цей об’єкт перебуває на межі, яка відділяє коричневі карлики від планет-«сиріт», що самотньо блукають галактикою. Він належить до спектрального класу Y, тож термоядерні реакції на ньому точно не відбуваються і він випромінює енергію в інфрачервоному спектрі виключно завдяки залишковому теплу, якого у нього зосталося дуже небагато. При температурі 225-260 K (від -48 до -13°С) WISE 0855−0714 вважається одним із найхолодніших відомих коричневих карликів.
5. Wolf 359
Зоря Wolf 359 перебуває на відстані 7,9 світлового року. Іноді її позначають як СN Лева, адже її видно саме в цьому зодіакальному сузір’ї. Червоний карлик, на який вперше звернув увагу німецький астроном Макс Вольф, є одним із найменших і найтьмяніших об’єктів цього класу. При температурі фотосфери близько 2800 K він наближається за своїми параметрами до субзорь. Однак на ньому тривають термоядерні реакції, свідченням чого є спалахи, набагато потужніші за сонячні.
Попри це, в околицях зорі астрономи підозрюють існування двох планет. Щоправда, ближча до неї суперземля уже визнана неіснуючою. А ось щодо реальності невеликого газового гіганта, який робить оберт навколо Wolf 359 усього за три доби, досі тривають дискусії.
6. Lalande 21185
Lalande 21185 — ще один червоний карлик, що отримав ім’я астронома Жозе-Луї Лаланда, який його відкрив. Сталося це ще 1801 року, тож він може вважатись однією з перших зір цього типу, відомих людям.
Для свого класу Lalande 21185, розташований на відстані 8,31 світлового року від нас, вважається великим. Його маса складає 46% сонячної, а світність приблизно у 50 разів менша, ніж у нашої зорі. Завдяки цьому його можна розгледіти у невеликий телескоп чи бінокль.
Lalande 21185 належить до змінних типу BY Дракона. Це означає, що його поверхню вкривають великі плями, які сильно впливають на яскравість. Також ця зоря інколи описується як схильна до спалахів, але на сьогодні це не підтверджено.
Про існування планет у Lalande 21185 повідомлялося неодноразово. Але кожного разу їхнє існування спростовувалося. Зараз вважається, що зоря має три планети. Це газові гіганти приблизно того ж розміру, що й Юпітер, та обертаються з періодами від 12 діб до 7 років.
7. Сіріус
Сіріус, або ж α Великого Пса — найяскравіша зоря на земному небі. Насправді це система з двох світил на відстані 8,6 світлового року. Обидві вони належать до спектрального класу А, але на цьому їхня схожість закінчується.
Центральна зоря системи орієнтовно вдвічі масивніша за Сонце, однак за світністю перевищує його у 25 разів. Навколо неї еліптичною орбітою кружляє Сіріус B із періодом обертання трохи менше 50 років. Маса цього об’єкта приблизно така ж, як і у нашого світила, проте радіус не набагато більший за Землю.
Сіріус B — типовий білий карлик. Колись він був зорею, навіть масивнішою за головний компонент системи, але швидко витратив усе своє термоядерне пальне, перетворився на червоний гігант, а потім скинув зовнішні оболонки й став таким, яким ми його знаємо.
8. Luyten 726-8
Ще один червоний карлик на відстані 8,7 світлового року від нас — Luyten 726-8. Його теж названо за прізвищем науковця Віллема Якоба Лейтена, який першим відкрив цей об’єкт 1948 року. Насправді це подвійна система з двох маленьких червоних зір, що обертаються одна навколо іншої сильною еліптичною орбітою. Відстань між ними змінюється від 2,2 до 8,8 а.о.
Обидві зорі є змінними та належать до типу UV Кита, названого на честь альтернативного позначення однієї з них. Змінність цього класу світил визначається потужними спалахами, що відбуваються на їхній поверхні. Відомо, що 1952 року один із компонентів системи протягом 20 секунд збільшив свою яскравість у 75 разів.
9. Ross 154
Ross 154 — зоря на відстані 9,69 світлового року від нас у сузір’ї Стрільця. Цей червоний карлик теж названий на честь першовідкривача. Маса цього світила становить 17% сонячної, а радіус уп’ятеро менший за наше світило. Зоря досить молода, адже її вік менший за мільярд років.
Ross 154 також є змінною типу UV Кита, тобто на її поверхні відбуваються потужні спалахи. Їхня періодичність складає приблизно дві доби. До того ж вона є джерелом рентгенівського випромінювання.
10. Ross 248
Десята за віддаленістю від Сонця зоря теж є червоним карликом, відомим за його позначенням у каталозі американського астронома Френка Елмора Росса. Вона віддалена від нас на 10,3 світлового року і розташована у сузір’ї Андромеди.
Ross 248 належить до змінних зір, тільки не до тих, що спалахують (як UV Кита), а тих, які вкриваються плямами — як BY Дракона. Жодних ознак планет або коричневих карликів поблизу неї не виявлено.
Мине 33 тис. років — і саме це світило стане найближчою до нас зоряною системою. Ще за три тисячі років Ross 248 наблизиться до нас на відстань у три світлових роки та почне віддалятися. Майже в цей же час на відстані 1,7 світлового року від неї пролетить космічний апарат Voyager 2.
11. Епсилон Ерідана
На відстані 10,5 світлових років від нас — зоря ε Ерідана, молодий помаранчевий карлик, маса якого складає 82% сонячної, а світність приблизно втричі менша за наше світило. Він також має власну назву Ран — на честь морської велетки зі скандинавської міфології. Це досить молоде світило, через що потоки заряджених частинок із його поверхні (зоряний вітер) приблизно у 30 разів сильніші, ніж у Сонця.
Система ε Ерідана доволі складна. На відстані 1,5-2 а.о. від центрального тіла розташований астероїдний пояс. За ним, приблизно у 3 а.о. від зорі, обертається газовий гігант Егір, названий на честь міфологічного чоловіка Ран. Його маса десь на 20% більша, ніж у Юпітера.
Далі, на відстані від 8 до 20 а.о. від Ран, починається другий астероїдний пояс. А за 40 а.о., тобто приблизно там, де у Сонячній системі розташований Плутон, є ще одна планета, існування якої досі не підтверджене. Вважається, що це — невеликий «екзонептун», мабуть, удесятеро менший за Юпітер. Одразу за його орбітою — ще один широкий диск, цього разу газово-пиловий.
12. Lacaille 9352
Нарешті, дванадцятою за віддаленістю від нас зоряною системою є Lacaille 9352. Це ще один червоний карлик, названий на честь астронома Ніколя-Луї де Лакайля. Для свого класу він достатньо великий — його діаметр складає 47% сонячного.
У системі підтверджено існування двох планет — надто гарячих для життя суперземель. Перша майже у чотири рази більша за Землю й обертається навколо зорі за дев’ять днів. Другій для цього потрібна 21 доба, а її маса перевищує земну в сім разів.
Є й ознаки наявності третьої суперземлі. Якщо вона все ж існує, то має масу в вісім разів більшу за нашу планету й обертається навколо зорі з періодом 50 діб. У такому випадку вона цілком може виявитися придатною для існування життя.
Ця стаття була опублікована у №1 (189) 2023 року журналу Universe Space Tech. Придбати цей номер в електронній версії можна у нашому магазині.
