Як відомо, Місяць поступово віддаляється від Землі. Результати лазерної локації за допомогою кутових відбивачів, залишених на поверхні нашого супутника, говорять про те, що відстань між ним і планетою щорічно збільшується на 3,8 см. Це відбувається через процес, званий приливним прискоренням. Місячна гравітація впливає Землю, поступово уповільнюючи її обертання. Своєю чергою, орбітальний момент імпульсу Місяця збільшується, і він переходить на вищу орбіту.
Подібна динаміка характерна не тільки для Землі та Місяця, але й для більшості інших супутників планет у Сонячній системі, зокрема для Титану. До останнього часу астрономи вважали, що через газоподібний склад Сатурна швидкість його віддалення невелика і не перевищує 1 мм на рік. Проте стаття, нещодавно опублікована у журналі Nature Astronomy, поставила під сумнів цю концепцію.
Дві команди астрономів використовували два різні методи, щоб виміряти зміни орбіти Титану за 10 років. Один із методів полягав у порівнянні положень супутника щодо фонових зір на знімках, зроблених зондом Cassini. В основі іншого методу лежав вимір відхилень у швидкості цього космічного апарату, викликаних гравітаційним впливом Титана.
Обидва методи показали, що швидкість віддалення супутника набагато вища, ніж вважалося раніше, і становить близько 11 см на рік. На думку дослідників, це зумовлено ефектом резонансного блокування. Спрощено кажучи, гравітація Титану «стискає» Сатурн із певною частотою, змушуючи газовий гігант коливатися та розсіювати багато енергії. Своєю чергою, це призводить до прискореного віддалення тіла, що його обурює. Після цього відкриття вченим, швидше за все, доведеться переглянути уявлення про еволюцію Титана: схоже, що він сформувався набагато ближче до планети, ніж вважалося раніше, і мігрував на нинішню орбіту за 4,5 мільярда років свого існування.
За матеріалами: https://phys.org
