Ця стаття була опублікована в 184-му номері журнала The Universe Space Tech. Її авторка — Анна Гурова, кандидатка юридичних наук, експертка в області космічного права
Кожному з нас випадала можливість якщо не відчути себе героями, то хоч би спостерігати за феноменом, відображеним у відомому американському фільмі «Подарунок на Різдво», де герой Арнольда Шварценеггера бореться за останню іграшку для свого сина з іншим «дбайливим батьком». Тут можна погодитись із ХаЮн Чанґом щодо того, що економіка — це насамперед про психологію людини, а потім уже про цифри. З огляду на це пригадується закон Сея: пропозиція породжує попит. Універсальна, здавалося б, істина, якби не одне «але»: «а якщо ресурс, що здатний задовольнити попит, обмежений, а доступ до нього мають усі?» В цей момент усі охочі починають домовлятись і напрацьовувати правила.
Відомий американський біолог і еколог Гаррет Гардін писав, що спільна власність якщо й виправдана, то лише в умовах низької густини населення, адже у міру експоненціального зростання людства та його потреб спочатку відмовилися від спільності у збиранні їжі, огороджуючи сільськогосподарські угіддя й обмежуючи пасовища, мисливські та рибальські райони, потім — від спільності як місця для утилізації відходів, і тільки зараз ми приходимо до усвідомлення зла спільності у питаннях задоволення (реклама, шум, тощо). Такий розвиток подій випливає з закономірності трагедії спільного надбання — концепції, розвинутої Гардіном, згідно з якою між особистими інтересами та суспільним благом виникає протиріччя, що полягає у неспроможності великої групи людей ефективно управляти спільним ресурсом. Ця концепція випробувана тисячі разів — згадаймо лише освоєння нових земель і винищення корінного населення, «золоту лихоманку» з хижацькими методами видобутку та ростом злочинності, винищення північних морських котиків, сумнозвісні й загальновідомі наслідки отримання селянами землі, а робітниками — засобів виробництва за радянським зразком. Трагедія спільного надбання передбачає, що у випадку наявності свободи доступу всіх до вичерпного ресурсу без визначення прав справедливого розподілу для кожного рано чи пізно виникає ситуація, коли реалізація відповідної свободи одним перешкоджає її реалізації для іншого.
Від початку освоєння космічного простору існувала концепція «Великого неба», сутність якої — у безкрайності космосу та можливості його найбездумнішої експлуатації. У принципі, вона себе виправдовувала, поки кількість користувачів на орбітах була доволі малою. Ситуація кардинально змінилася з комерціалізацією космічної діяльності, усвідомленням того, що навколоземні орбіти є ресурсом для надання платних послуг зв’язку, навігації, метеорологічної, сільськогосподарської, екологічної та будь-якої іншої інформації, в результаті чого земна економіка практично повістю почала залежати від космічних технологій. І як це вже сталося в контексті глобальних кліматичних змін, схожі відносини склалися й між людиною та космічним простором: попит росте настільки швидко, що пропозиція може бути під загрозою внаслідок обмеженості ресурсу, який її забезпечує.
А тепер трішки фактів. За даними супутникового каталогу NORAD, на сьогодні у навколоземному просторі перебуває понад 25 тисяч об’єктів, які вдалося відстежити. Майже 9 тисяч із них є діючими супутниками. При цьому більше половини останніх (4800 апаратів) є частиною угрупування Starlink, ще 630 — OneWeb. Якщо додати до цього велику кількість «невидимих» для офіційної статистики військових супутників, бажання кожної держави світу мати свої апарати, статистику щодо космічного сміття, якого в діапазоні розмірів від 1 до 10 см налічують близько півмільйона, а від 1 мм до 1 см — 135 млн фрагментів, а також статистику планів із розгортання мегасузір’їв супутників приватними компаніями (Starlink — 12000, OneWeb — 6372, Samsung — 4600, Amazon — 3236, Telesat — 298), то виходить, що місця в космосі стає дедалі менше, а разом із тим — і можливостей для всіх охочих його використовувати. Приблизно 80% усіх цих космічних об’єктів розташовані у межах низьких навколоземних орбіт, до яких можна найлегше та найдешевше дістатися.
Формально все відбувається в межах міжнародно визнаних норм, адже відповідно до статті 1 Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, космос відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності та згідно з міжнародним правом, при вільному доступі до всіх районів небесних тіл. І рішення, що спрацювало під час освоєння нових земель — поділ спільної власності на певну кількість приватних ділянок — тут не спрацює, адже стаття 2 того ж Договору визначає, що космічний простір, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, не підлягає національному присвоєнню ані шляхом проголошення на них суверенітету, ані шляхом використання чи окупації, ані будь-якими іншими засобами. Проте є міжнародна норма, що дає можливість усвідомити свободу як визнану необхідність і домовитись про правила використання космічного простору. Йдеться про положення статті 9 вказаного Договору, що зобов’язує досліджувати та використовувати космічний простір із належним урахуванням відповідних інтересів усіх інших держав-учасниць Договору та проводити консультації в разі виявлення потенційно шкідливих перешкод такій діяльності. У цьому контексті, з огляду на плани по розгортанню сузір’їв супутників, що забезпечуватимуть низькоорбітальний інтернет, привертає увагу частина 2 статті 44 Конституції Міжнародного союзу електрозв’язку, яка визначає, що радіочастоти та будь-які пов’язані з ними орбіти, зокрема й геостаціонарна, є обмеженими природними ресурсами, тому вони повинні використовуватися раціонально, ефективно й економічно відповідно до положень Регламенту радіозв’язку, аби країни чи групи країн могли мати рівний доступ до цих орбіт і частот, враховуючи особливі потреби держав, що розвиваються, та географічне положення окремих із них. Таким чином, звичне розуміння того, що Міжнародний союз електрозв’язку займається лише геостаціонарною орбітою, вже не є повним і правильним. Водночас стрімке зростання кількості космічних об’єктів на орбітах із обмеженими просторовими характеристиками породжує низку інших проблем, щодо яких треба домовлятись і встановлювати правила.
Реєстрація та дозвільна процедура
Одним із ключових елементів управління рухом космічних об’єктів є спостереження за ними. Майже кожна космічна держава має власні національні системи стеження, найпотужнішими серед яких є системи США, Китаю, російської федерації, Європейського Союзу. Водночас Конвенцією про реєстрацію об’єктів, що запускаються у космічний простір, запроваджено такий міжнародний механізм транспарентності та зміцнення довіри, як реєстр космічних об’єктів, що поповнюється за рахунок повідомлень держав про запуски космічних апаратів, внесених до їхніх національних реєстрів. Місцем реєстрації може бути одна з держав, які визначаються за критеріями здійснення чи організації пуску, надання установок або території для нього. Чимало міжнародних турнірів із космічного права було побудовано на задачах типу: «визначити, яка країна є державою реєстрації космічного об’єкта, якщо запуск здійснений із території держави А, ракета-носій належить компанії, зареєстрованій у державі Б, яка фактично функціонує в державі В, а сам космічний апарат належить компанії, зареєстрованій за законодавством держави Г, що фактично здійснює господарську діяльність у державі Д». Проте, якщо маленький супутник запускається не в сузір’ї, а разом із іншими великими апаратами, іноді виникає питання, чи є він узагалі окремим об’єктом, адже, по суті, визначення маленьких апаратів (міні — 100 кг, нано < 10 кг, піко < 1 кг, фемто < 0,1 кг) у юридичних документах досі нема, як і нема чіткого розуміння, чи є сузір’я спільно запущених супутників одним космічним об’єктом, чи окремими.
Друге питання стосується внутрішніх дозвільних процедур, покликаних, зокрема, перевірити наявність засобів безпеки, маневреності, а також фінансових гарантій оператора космічного об’єкта на випадок завдання шкоди третім особам. Маленькі супутники вже є доступними не лише для виробництва великими компаніями з метою розгортання сузір’їв, але й для університетів, дослідницьких лабораторій і навіть шкіл. Унаслідок малих розмірів у них можуть «не поміщатися» технічні засоби для маневрування (наприклад, український PolyITAN не мав двигуна для зведення з орбіти після завершення функціонування), а внутрішні дозвільні процедури можуть або не визначати вимог для таких об’єктів, або містити м’якші вимоги. Вказані питання наразі є предметом обговорення та розроблення пропозицій на міжнародних форумах. Так, на конференції ООН, присвяченій космічному праву та політиці, робочою групою була висунута пропозиція щодо необхідності закріплення у національних законодавствах космічних держав дозволу компаніям, що запускають супутникові угруповання, мати кумулятивний страховий поліс, у межах якого оператор міг би придбати один страховий поліс і продовжувати додавати до нього свої супутники, а не купувати окремі поліси на кожен апарат у сузір’ї.
Космічне сміття
Дослідники синдрому Кесслера вказують на експоненційне зростання кількості фрагментів космічного сміття, небезпечність якого залежить від таких параметрів, як розмір об’єкта і його орбіта. Якщо тенденція до мініатюризації супутників у цій системі доволі обнадійлива, то створення супутникових сузір’їв у сотні й тисячі одиниць приблизно на одних і тих же низьких навколоземних орбітах все ж загрожує реалізацією сценарію, який передбачив Дональд Кесслер, особливо якщо врахувати відсутність ринку орбітального сервісу та прибирання сміття, а також «поблажливого законодавства» деяких космічних держав щодо його мінімізації та усунення.
На цьому тлі яскраво проглядає ілюстрація трагедії спільного надбання космічних масштабів, коли успішна реалізація кількох проєктів із розгортання сузір’їв малих супутників може настільки підвищити ризик ушкодження під час виведення на орбіту корисного навантаження нових суб’єктів (держав, що розвиваються, університетів, малих підприємств тощо), що, по суті, заблокує таку можливість або, у крайньому разі, демотивує їх попереднім фактичним зайняттям «найбільш ласих» ділянок. В економічній теорії проблема неналежного розподілу ресурсів, сутність якої полягає у покладенні на третіх осіб витрат, пов’язаних із шкідливими наслідками господарської діяльності, має назву «витрати переливу». Корекція цих витрат відома нам з такого екологічного принципу, як «забруднювач платить», що втілюється в національних законодавствах у формі екологічних податків та інших фінансових механізмів. Все це є актуальним і для розробки моделі правил космічного руху, яка, будучи комплексною проблемою, має вирішуватися за допомогою широкого кола механізмів, покликаних забезпечити відкрите всезагальне стеження за всіма об’єктами, що перебувають у навколоземному просторі, стимулювати найбільш екологоорієнтовані технології виробництва та управління такими об’єктами, забезпечувати уникнення фізичних, радіо- й інших видів перешкод дослідженню та використанню космічного простору будь-яким суб’єктом космічної діяльності, а також створювати системи орбітального сервісу та усунення космічного сміття.
Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблені. Так, Міжагентський координаційний комітет із космічного сміття у 2017 році ухвалив Положення щодо великих сузір’їв супутників на низькій навколоземній орбіті, в якому надаються рекомендації щодо визначення достатньої різниці висот між частинами сузір’я та різними їхніми угрупованнями задля уникнення зіткнень за площиною траєкторії, систем автоматичної пасивації, достатніх резервів для маневрування та сходження з орбіти, а також систем відстежування з Землі. Крім цього, Комітетом ООН із мирного використання космічного простору 2018 року були прийняті Керівні принципи щодо забезпечення довгострокової сталості космічної діяльності, які містять вимоги стосовно безпеки проєктування космічних об’єктів, урахування впливу космічної погоди, убезпечення від радіочастотних перешкод і мінімізації космічного сміття. Проте відповідні документи не є юридично обов’язковими, а містять загальні правила, що можуть бути виконані лише в міру того, як держави їх інтерпретують і впровадять у національні правові механізми.
Для прикладу, в США була прийнята Директива про космічну політику-3 (червень 2018 року), в якій відображений новий підхід до поінформованості про космічну ситуацію (SSA) та управління космічним рухом (STM), а саме: на базі Департаменту торгівлі до 2024 року передбачається побудувати найсучаснішу хмарну архітектуру для відкритої системи стеження за космічним рухом, яка базуватиметься на даних Департаменту оборони, але водночас широко використовуватиме інформацію, отриману в результаті міжнародної співпраці та державно-приватного партнерства. В ряді держав Європи запроваджені суворі правила щодо мінімізації утворення космічного сміття та економіко-правові заходи стимулювання розробки екологічних космічних технологій, а також існує система стеження за навколоземним простором і реалізується низка заходів у межах ініціативи Clean Space. Примітно, що нові закони таких держав, як ОАЕ та Індія, містять норми щодо розв’язання проблем ускладнення космічного руху та космічного сміття.
Висновки
Варто констатувати, що глобально ситуація лишається критичною, оскільки усвідомлення та внутрішнього переконання необхідності обмеження свободи використання космічного простору одними суб’єктами для забезпечення доступу для інших немає, а зовнішнього примусу у формі загальнообов’язкових міжнародних норм, імплементованих у національні законодавства усіх держав у вигляді екологічних податків, фінансових механізмів стимулювання створення екологічно безпечних технологій, технічних стандартів мінімізації об’ємів космічного сміття, норм щодо обов’язкового обміну інформацією про всі виявлені в космічному просторі об’єкти й алгоритму дій урегулювання ситуацій ухилення від зіткнень із ними годі й чекати. Наразі ми маємо гнучку систему з величезної кількості добровільних принципів і кращих практик, і це нова реальність, яка може бути змінена лише у результаті повного усвідомлення державами з найбільш розвиненими космічними технологіями цілковитої втрати доступу до них. Саме це, як показує історія, є вихідною точкою для побудови нового правопорядку.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
