Темний бік полярних сяйв: на Сонці утворилася величезна «чорна діра»

Полярні сяйва, які в епохи високої сонячної активності спостерігаються навіть в Україні, спричиняє зіткнення нашої планети зі згущеннями заряджених частинок, викинутих Сонцем. Зрозуміло, що для останнього такі викиди теж не проходять безслідно — деякі з них залишають по собі величезні «чорні діри». Одна з яких спостерігалася на видимій півкулі нашого світила на початку грудня. За величезний розмір і незвичну форму журналісти вже прозвали її Оком Саурона.

Якщо ми подивимося на Сонце у звичайний телескоп, захищений спеціальним фільтром — жодної «діри» ми на ньому не побачимо, якою б великою вона не була. Такі структури вчені реєструють під час знімкування у рентгенівському чи дальньому ультрафіолетовому діапазонах електромагнітного спектра. Це дозволяє спостерігати за розігрітою до мільйонів градусів плазмою, з якої складається сонячна корона — розріджена оболонка нашого світила, що простягається безпосередньо над фотосферою, видимою в оптичному діапазоні.

Корональна діра на Сонці, що спостерігалася на початку грудня. Світлина зроблена в дальньому ультрафіолетовому діапазоні орбітальним телескопом SDO (NASA)

Плазма — стан речовини, у якому вона переважно складається з рівної за сумарним зарядом кількості електронів (негативно заряджених частинок) і позитивних іонів. У випадку сонячної плазми останні являють собою переважно протони — ядра атомів водню. Важливою властивістю цього стану є те, що така речовина проводить електричний струм, а отже, є «чутливою» до магнітних полів. Під час спалахів на Сонці відбувається перезамикання магнітних силових ліній, і їхні петлі часом «виносяться» далеко в космічний простір, витягуючи за собою величезні кількості матерії. Такі явища відомі під назвою корональних викидів маси. В результаті них сонячна корона втрачає великі об’єми водню, і деякі її ділянки стають більш розрідженими. Саме вони й видаються темними на рентгенівських світлинах.

Корональний викид маси, «підхоплений» лініями сонячного магнітного поля, наближається до планети (ілюстрація). Джерело: University of New Hampshire

Довжина діри, яка пройшла центральний сонячний меридіан 2 грудня, складала приблизно 800 тис. км, що на 15% більше радіуса Сонця та майже у 65 разів більше діаметра Землі. Завдяки величезним розмірам хмара плазми, викинутої з неї, виявилася «розмазаною» в космічному просторі, тому під час її зіткнення з нашою планетою збурення геомагнітного поля виявилося слабшим, ніж початково очікувалося. Ввечері того самого дня, 2 грудня, вона спричинила полярні сяйва у досить низьких широтах, але, оскільки на півночі України небо було затягнуте хмарами, побачити їх ми не могли. 4 та 5 грудня вони спостерігались у приполярних областях.

Але за дуже потужних корональних викидів вплив сонячної плазми на земне магнітне поле може виявитися настільки великим, що призведе до порушення радіозв’язку та виходу з ладу систем енергопостачання. Тому однозначно стверджувати, що поява «чорних дір» на Сонці не віщує нам нічого поганого, все ж не можна…

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine

Апарат NASA неконтрольовано обертається після пошкодження сонячного вітрила
Що може розповісти про еволюцію світил дослідження зоряного скупчення?
Лід і вогонь: супутник сфотографував найпівденніший вулкан у світі
Астрономи знайшли на небі Темного Вовка
Захоплива панорама: Perseverance вперше побачив кратер Єзеро з висоти
Телескопи James Webb і Hubble вивчили «моторошну» пару галактик
Штучний інтелект навчили розуміти роботи астрономів минулого
Як турбулентність прискорює народження зір
Вихід із космічних перегонів: Boeing шукає покупців для провального Starliner
Два дні до кінця: телескоп NASA впаде на Землю на початку листопада