Яким був перший міжнародний телеефір? Чи збулося передбачення Артура Кларка? Та до чого тут Айн Ренд, футбольний м’яч та модний дім Dior?
«Увага, ви в Парижі! Запрошую вас провести зі мною кілька приємних хвилин», — каже диктор. І на телеекранах мільйонів американців з’являється паризька вулиця, а по ній, наспівуючи французьку пісню, прогулюється відомий тогочасний актор і шансоньє Ів Монтан. Таким, доволі скромним, був дебют міжнародного телебачення.
«Телезірка» на орбіті
Трансляція через Атлантику стала можлива завдяки телекомунікаційному супутнику Telstar 1, який відправився у космос 10 липня 1962 року на ракеті Delta. Космічний апарат став результатом міжнародної співпраці Американської телефонної та телеграфної компанії (AT&T), Bell Labs, NASA, Головного поштового управління Великої Британії та Національного офісу пошти, телеграфу та зв’язку Франції.
Telstar мав сферичну форму і діаметр 90 см. Він споживав 14 Вт енергії (потужність енергозберігаючої лампочки), яку виробляли 3600 сонячних панелей на його корпусі. Ширина каналу зв’язку дозволяла здійснювати 600 дзвінків та одну чорно-білу телевізійну трансляцію одномоментно. Telstar 1 був розміщений на низькій навколоземній орбіті, здійснював один оберт за дві з половиною години, з яких лише 23 хвилини міг забезпечувати зв’язок між Європою та США.
Ера досупутникового зв’язку
До запуску Telstar теле- та радіовежі могли передавати телевізійні шоу та іншу інформацію з точки в точку по повітрю. Також уже існувала розгалужена мережа наземних ліній зв’язку. Але як тільки ці сигнали досягали океану, вони губилися в його безмежних просторах.
У 1956 році AT&T урочисто відкрила перший трансатлантичний телефонний кабель, який з’єднав Сполучені Штати та Канаду з Великобританією для телефонії та передачі даних, але технологія не задовольняла зростаючий попит на міжнародний зв’язок. Кабель мав лише 36 незалежних каналів передачі мови, а для його роботи знадобилося встановити 51 підсилювач.
Прототипом Telstar став експериментальний супутник Echo 1, який NASA запустила 12 серпня 1960 року. Надувна куля діаметром 30 м виконувала функцію пасивного рефлектора. Супутник на орбіті забезпечував ретрансляцію радіосигналу між двома станціями на Землі. Цікаво, що Echo 1 зіграв важливу роль в іншому науковому відкритті.
У 1963 році молоді дослідники Арно Пензіас і Роберт Вільсон, які працювали в Bell Labs, отримали дозвіл на використання радіотелескопа, що забезпечував зв’язок із супутником Echo 1. За допомогою телескопа Пензіас і Вільсон почали вивчати радіовипромінювання зір нашої Галактики. Та для початку їм потрібно було позбутися фонового шуму, який вони постійно реєстрували під час спостережень. Вчені доклали чимало зусиль, але він так і не зникав. Астрономи зрозуміли, що реєструють реальне випромінювання з космосу. У 1978 році Арно Пензіас і Роберт Вільсон розділили Нобелівську премію з фізики «за відкриття космічного мікрохвильового фонового випромінювання».
Перший приватний
Telstar відрізнявся від усіх попередніх проєктів космічної ери в одному важливому аспекті: його фінансування надходило переважно від приватної корпорації AT&T. Рекламні матеріали стверджували, що Telstar віддає шану американській системі вільного підприємництва, що у часи холодної війни сприймалося як протиставлення плановій економіці Радянського Союзу. Водночас технологія супутникового зв’язку як символ прогресу вже була підкреслена у відомій промові президента США Джона Кеннеді «Місяць» у травні 1961 року, в якій він закликав прискорити використання космічних супутників для всесвітньої комунікації як відповідь США на радянський виклик. Очікувано, СРСР заявив про власні амбіції у цій сфері. Як зазначила газета Washington Post, «червоні планують надіслати два супутники зв’язку для трансляції пропагандистських програм на весь світ».
Компанія AT&T мала амбітні плани — створити всесвітню комерційну супутникову систему, здатну транслювати важливі події, такі як Олімпійські ігри, коронації, урочистості, з будь-якої точки світу в США. Також надати необмежену кількість каналів для ділових та особистих телефонних дзвінків через океан. Попри наявний значний ресурс, AT&T не змогла самостійно виконати масштабний проєкт. Партнерами стали уряди Великобританії та Франції, а пускові послуги забезпечила NASA.
Передбачення Артура Кларка
Відомий футуролог і фантаст Артур Кларк 1945 року опублікував коротке есе, в якому описував використання космічних супутників для забезпечення міжконтинентального зв’язку. Але ще більш цікаве передбачення він зробив уже після запуску Telstar, коли спробував окреслити значення цих подій для журналу Life.
Кларк був переконаний, що незабаром людство отримає високоякісну глобальну телефонну службу та дві людини у різних куточках планети зможуть поговорити у будь-який час дня і ночі. Також він вірив, що відбудеться швидкий розвиток глобального телебачення, і основні події в будь-якій частині земної кулі можна буде спостерігати у прямому ефірі. Новітня технологія, на думку Кларка, вплине й на наше соціальне життя. Зокрема, як тільки з’явиться можливість зв’язатися з будь-ким за секунду, кількість подорожей суттєво скоротиться. Бізнесмени зможуть жити там, де їм заманеться, і керувати великою юридичною фірмою чи рекламним агентством на Балі або Таїті. Оскільки потреба у бізнес-зустрічах відпаде, все менше людей буде жити у містах. Місто як соціальна структура приречене, на думку футуролога.
Що транслювати?
Запуск першого телекомунікаційного супутника отримав широкий суспільний інтерес та розголос у ЗМІ. Журналісти прогнозували цілодобові трансляції з найекзотичніших місць. Проте правда була дещо іншою. Зв’язок був не більше десяти разів на добу і тривав трохи більше 20 хвилин. Постало важливе питання: що показувати у цей дорогоцінний ефірний час?
Перший зв’язок був встановлений між двома американськими містами — Андовером (штат Мен) і Вашингтоном (округ Колумбія). На телевізійних екранах з’явився прапор США, що майорів перед наземною станцією управління супутником в Андовері. Потім почулася розмова між представниками AT&T та віцепрезидентом Ліндоном Джонсоном.
Наступного дня телевізійну естафету підхопили французи. Їхній репертуар був не таким офіційним. Для глядачів співав Ів Монтан, а на задньому плані були вулиці та культурні пам’ятки Парижа. Цього ж дня ефірний час надали й третьому учаснику проєкту — Британії. На екранах глядачі побачили інженерів і техніків наземної станції супутникового зв’язку Goonhilly.
До наступних телевізійних включень готувалися вже ретельніше. 23 липня кілька сотень мільйонів глядачів по обидва боки Атлантики, у шістнадцяти країнах, у тому чисті в соціалістичній Югославії, дивилися пресконференцію президента США Джона Кеннеді, де йшлося про вартість долара. У той момент європейські ринки золота коливалися через інформацію про те, що США девальвують долар. Коли репортер запитав про чутки, Кеннеді рішуче їх заперечив, що майже одразу спричинило зміцнення долара в Європі. Під час цієї трансляції також були показані бейсбольна гра вищої ліги з Чикаго та зображення об’єктів NASA.
Перші трансляції викликали у суспільстві жваву дискусію щодо того, яким має бути контент. Чи має супутникове телебачення поширювати важливі новини, чи підкреслювати переваги політичного устрою країн, що стояли біля витоків Telstar? Можливо, просто розважати? І головне — хто буде це вирішувати?
Письменниця та філософиня Айн Ренд побачила в Telstar шлях до тоталітарного придушення свободи слова, запитуючи: «Хто з нас отримає доступ до цієї глобальній мережі? А якщо ні, то як нас почують?».
Проте оптимістичні оцінки були більш поширеними. Папа Римський сказав вірянам на Ватиканській площі, що Telstar допоміг зміцнити братерство між народами та ознаменував новий етап мирного прогресу. У свою чергу, коли віцепрезидент Джонсон відвідав Папу восени 1962 року, він подарував Його Святості модель супутника.
Наступні місяці телевізійники експериментували з контентом. Дефіцитний час Telstar використали для трансляції у Франції двадцятихвилинної програми про смерть Мерилін Монро, яка включала фотографії спальні міс Монро, де було знайдене її оголене тіло.
Паризькі модельєри поділилися ескізами майбутніх осінніх колекцій, порушивши давню традицію заборони демонструвати бодай щось із нової колекції до її представлення на подіумі. Модний дім Dior продемонстрував глядачам супутникового телебачення силуети нової колекції, зазначивши, що зазирання за лаштунки дозволене лише в ім’я науки.
Окрім телетрансляцій, супутник тестував й інші способи комунікації. Вперше провели нараду чиновників з двадцяти трьох міст США та двадцяти трьох європейських міст, синхронізували головні годинники у США та Британії тощо.
Зірко, прощавай!
Активна робота супутника тривала лише кілька місяців, оскільки він став жертвою ядерної зброї. 9 липня, за день до запуску Telstar, Сполучені Штати провели випробування Starfish Prime, яке передбачало запуск і підрив 1,4-мегатонної ядерної бомби на висоті 400 км над Землею. На Гаваях, за півтори тисячі кілометрів від місця запуску в Тихому океані, небо було помаранчево-червоного кольору. Вибух підвищив інтенсивність випромінювання в нижньому радіаційному поясі Землі, що своєю чергою негативно вплинуло на електроніку Telstar. На початку 1963 року супутник вийшов з ладу.
На орбіті навколо Землі сьогодні перебувають десятки тисяч супутників, від яких залежить мобільний зв’язок, навігація, телебачення та Інтернет. За 60 років супутниковий зв’язок пройшов довгий шлях розвитку, але саме Telstar був піонером у цій новій ері.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
