Вчені навчилися визначати за супутниковими знімками «мертві зони» поблизу берегів. У цих зонах через нестачу кисню гине майже все живе. Це порушує глобальні ланцюжки харчування та загрожує світовому риболовству.
«Мертві зони» в океані
Вчені з Мічиганського державного університету опублікували дослідження, як за супутниковими знімками можна визначити так звані «мертві зони» в океані, які виникають неподалік узбереж густонаселених країн.
Ці зони називаються гіпоксичними, оскільки в них критично не вистачає кисню. Першопричиною їхнього утворення є річковий стік, який несе не тільки тверді частинки ґрунту, але й добрива з полів. Останні викликають сильне розростання водоростей у прибережній зоні, яку вони часто вкривають суцільною ковдрою.
Однак це свято вегетації є примарним. У міру того, як поживні речовини у воді закінчуються, водорості починають масово гинути та опускатися на дно. Їхнє розкладання виділяє велику кількість речовин, які вступають у хімічну реакцію з киснем, розчиненим в океанській воді.
Кисню стає дедалі менше, і рибам та безхребетним, що живуть у цих місцях, все важче дихати. Згодом утворюється «мертва зона», яка нічого не може продукувати ані для глобальної біосфери, ані для господарчої діяльності людей.
Як побачити гіпоксичні зони?
Проблема з гіпоксичними зонами полягає у тому, що, попри надзвичайну розповсюдженість, побачити їх навіть із літака, не кажучи вже про супутник, неможливо. Адже від місць, де вода просто «цвіте», вони майже нічим не відрізняються.
Масштаби катастрофи видно тільки коли береш проби води. Вчені, які вивчають «мертві зони» з 1995 року, виявили понад 500 випадків їхньої появи, а загальна площа лиха, яка охопила прибережні зони Світового океану, порівнювана з територією Великої Британії.
І всі дослідження, які вчені проводили впродовж цих років, виявилися недаремними. Завдяки їм встановили залежність зміни розчиненого у воді кисню від процесу відмирання водоростей на поверхні.
А далі в пригоді стала геопросторова інформація, отримана з супутників. Ця технологія полягає в аналізі «сирих» супутникових даних у прив’язці до місця і зміни часу та пошуку в них певних закономірностей.
Вчені вивчали, як змінюється колір океану в часі та просторі, та змогли відшукати ті ділянки, де зелений колір водоростей змінюється бруднішим. Саме тут і відбувається утворення «мертвих зон». Наступні дослідження допоможуть зрозуміти, чи зростає з часом їхній обсяг і які фактори впливають на утворення цієї «підводної пустелі».
За матеріалами Рhys.org
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
