Зоряне небо — не просто безліч світлих цяток на темному тлі. Увесь небосхил поділений на ділянки — сузір’я. Їхні назви та форми видаються нам дивними й загадковими. І практично про кожне з них можна розповісти цікаву історію. Але почати варто з того, що собою являють сузір’я і як вони стали такими, якими ми їх знаємо.
Античні герої на небі
Коли люди дивляться на нічне небо, то зорі на ньому формують у їхній уяві різні фігури. Й у цих фігурах ми намагаємося побачити щось знайоме: тварин, людей, предмети, що нас оточують. Колись так народилася ідея сузір’їв. При цьому кожен народ об’єднував зорі по-своєму та бачив у них щось своє.
Але сучасна астрономія виросла з уявлень про світ людей, які жили на берегах Середземного моря. Спочатку це були древні єгиптяни та вавилоняни, потім від них знання про зоряне небо перейняли елліни. А вже від них, через римлян і арабів, ці уявлення прийшли до сучасної науки. Тож не дивно, що назви зір і сузір’їв містять нашарування культури саме цих народів.
Найбільше на небі саме давньогрецьких героїв. Там ми можемо знайти майже усіх головних персонажів міфу про Персея: його самого, принцесу Андромеду, її матір Кассіопею, царя Цефея, крилатого коня Пегаса й навіть чудовисько-Кита.
Вистачає тут і персонажів із міфів про Геркулеса — як власне героя, так і його ворогів: Гідри, Рака та Лева. Також чимало сузір’їв присвячені людям (і не тільки), яких олімпійські боги за різних обставин «забрали на небо». Так, Велика Ведмедиця та Мала Ведмедиця — це коханка Зевса німфа Каллісто та її улюблений песик, яким довелося переховуватись у вигляді диких звірів. Водолій — це одразу кілька юнаків із грецьких легенд, хоча найпопулярнішою є версія, що насправді це Ганімед, який підносив богам вино.
Зоряні каталоги, телескоп і південне небо
Перші описи зоряного неба були саме описами сузір’їв як фігур. Однак із часом астрономи почали досліджувати небо ґрунтовніше, перелічуючи всі зорі, які тільки бачили, та складаючи їхні каталоги. І вже в одному з перших подібних документів — «Великій побудові» Клавдія Птолемея, більш відомій за арабською назвою «Альмагест» — виявилося 1022 зорі.
Ані у 140 році н.е., ані ще кілька століть потому ніхто особливо не замислювався над питанням, до якого з сузір’їв належить кожна з позицій у цих каталогах. Лише з появою в Європі телескопа стало очевидно, що зірок набагато більше, ніж люди бачили тисячоліттями, й усіх їх треба якось назвати чи принаймні позначити.
Логічною здавалася ідея віднести кожну з них до якоїсь з уже існуючих зоряних фігур. Але що робити, якщо об’єкт на небі розташований на однаковій відстані від різних сузір’їв або, наприклад, далеко від будь-якого з грецьких героїв?
А тут ще й мореплавці додали роботи. Вони досягли південних широт і побачили зорі, які грекам і єгиптянам були невідомі. Ці світила складали незвідані раніше фігури на небі. Стало зрозуміло, що з цим треба щось робити, але остаточне рішення було знайдене лише у XX столітті.
Нові та історичні сузір’я
Перше, що зробили астрономи — це додали сузір’я там, де у Птолемея їх не було, але ще лишалися «неохоплені» зорі. Назви для них зазвичай брали від тварин чи предметів. Так на небі з’явилися Ящірка, Муха, Хамелеон, Тукан і Фенікс, а також Компас, Годинник, Трикутник, Різець і Секстант. Особливе положення зайняло нове сузір’я Південного Хреста. Попри те, що аналога Полярної зорі у Південній півкулі немає, саме ця група зір використовується мореплавцями як вказівник на південь.
Досить цікавою є доля сузір’я Корабель Арго. Воно було присутнє в атласі Птолемея. Але з часом астрономам здалося, що воно занадто велике, тому було розділене на три частини: Вітрила, Корму, та Кіль. Також частина світил цього сузір’я утворила нове сузір’я Компаса.
Але не всі назви нових сузір’їв прижилися. Кілька століть астрономи змагались у вигадуванні все нових і нових фігур на небі. Там з’являлись — але так і не закріпились — Антиной, Півень, Бджола, Річка Тигр, Вартовий Полюсу, Малий Рак, Кішка, Повітряна Куля, Вольтова Батарея й навіть Мечі Курфюрста Саксонського.
Останнє сузір’я було спробою німецького астронома Готфріда Кірха улестити свого покровителя Йогана Георга ІІІ. Ця спроба могла би видатись смішною, якби не знати, що іншому астроному Яну Гевелію такий фокус майже вдався. Сузір’я, що зараз відоме як Щит, в оригіналі звалося «Щит Яна Собеського». Запопадливий Гевелій назвав його на честь польського короля, який на той момент правив і багатьма українськими землями.
А далі за всіх пішов у 1627 році німецький астроном Юліус Шиллер. Йому дуже не подобалося, що сузір’я на небі мають язичницькі назви, тому він запропонував змінити їх на християнські. Так, зодіак, наприклад, мав стати дванадцятьма апостолами. У XVII столітті позиції церкви були ще досить сильними, але такі новації практично ніхто з астрономів не підтримав.
88 сузір’їв
Пристрасті вщухли лише у XX столітті. Друга Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу 1922 року прийняла нову концепцію сузір’я. Відтоді цим словом почала називатися не фігура на небі, а його ділянка разом з усіма астрономічними об’єктами, які на ній розташовані. Щоправда, суперечки про межі сузір’їв тривали до 1937 року, але все одно на небосхилі нарешті встановився порядок.
Сучасна небесна сфера поділена на 88 сузір’їв і на ній немає жодної зорі, яка б не належала до якогось із них. Власне, саме тому назви цих областей насправді не мають жодного значення. За бажання, звичайно, у них можна розгледіти все що завгодно.
При цьому варто пам’ятати, що ми бачимо тільки частину небесної сфери під час її обертання. Тому видимість сузір’їв упродовж року залежить від широти місця спостереження. Наприклад, на екваторі можна побачити всі сузір’я. Але жодне з них неможливо спостерігати протягом усього року. На полюсах — навпаки: одна небесна півсфера видима цілий рік (щоправда, пів року на ній перебуває Сонце), а сузір’я за її межами ніби не існують.
Сузір’я України
Україна в цьому сенсі займає проміжне становище. Північні приполярні сузір’я у нас видно завжди, решту північних і частину південних — лише у певні пори року. А значну частину південних сузір’їв не видно взагалі.
Зокрема, з території України неможливо спостерігати Південний Хрест. Також не підіймається над горизонтом сузір’я Кіля, у якому розташована друга за яскравістю зоря нічного неба — Канопус. Не видно у нас і найближчої нашої сусідки α Центавра.
Зате більшу частину року в Україні можна спостерігати першу за яскравістю зорю небесної сфери — α Великого Пса, що відома під назвою Сіріус. Він настільки яскравий, що у дуже ясні дні, коли розташований достатньо далеко від Сонця, його можна розгледіти на світлому небі неозброєним оком.
Також багато сузір’їв мають свої традиційні українські назви. Так, Велика та Мала Ведмедиці називаються у нас Великим та Малим Возами, Кассіопея — Бороною чи Пасікою. Невеличке сузір’я Дельфіна також зветься Криницею, а сузір’я Орла — Дівчиною з відрами.
Мають назви й окремі скупчення зір. Наприклад, три зорі, що утворюють пояс Оріона, — Алнітак, Алнілам і Мінтака — традиційно звуться Косарями. Розсіяне зоряне скупчення Гіади у Тільці — це Чепіги, а Плеяди в цьому ж сузір’ї — Стожари.
Розповідати про конкретні зорі та інші небесні тіла, що входять до кожного з сузір’їв, можна довго. Але завжди варто пам’ятати, що вони не являють собою якихось просторових груп. Насправді вони можуть перебувати на величезних відстанях один від одного. Сузір’я — це просто певні напрямки на небі з точки зору наземних спостерігачів. Однак орієнтуватися стає зручніше, якщо вказувати, у якому з них спостерігається певний об’єкт або явище. Професійні ж астрономи давно послуговуються для пошуку об’єктів спостережень різними системами небесних координат.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
