Моторошний факт: якби прямо зараз на навколоземній орбіті розгортали ядерну зброю, людство б про це навіть не здогадалося. Договір про космічний простір, укладений ще у 1967 році й підписаний 118 країнами, суворо забороняє мілітаризацію космосу. Проте до сьогодні у військових та науковців не було жодного інструменту, щоб перевірити, чи не ховає чужий супутник смертоносний вантаж.
На тлі глобального геополітичного загострення та справжнього буму космічних запусків ризик перенесення війни на орбіту стає реальністю. Контроль за дотриманням договору вимагає абсолютно нових розвідувальних систем. Розробку такого методу «контролю озброєнь» очолив Арег Данагуліан, доцент Массачусетського технологічного інституту (MIT). Його дослідження, опубліковане в журналі Nature, пропонує революційну концепцію супутника-інспектора, здатного «винюхувати» термоядерні боєголовки на відстані.
Знищення супутників одним вибухом
У 1962 році США провели ядерне випробування Starfish Prime у космосі на висоті 400 км. Результат був приголомшливим: третина тогочасних супутників на низькій орбіті миттєво вийшла з ладу. Вибух викинув колосальну кількість заряджених частинок у внутрішній пояс Ван Аллена — природне радіаційне кільце Землі. Електроніка апаратів просто вигоріла під цим ударом.
Сьогодні наше життя тотально залежить від тисяч орбітальних платформ. Хоча ядерний вибух у вакуумі не вб’є людей на планеті безпосередньо, він спроможний миттєво «вимкнути» супутниковий зв’язок, навігацію GPS, прогнозування погоди та системи попередження про ракетні атаки. Це паралізує як цивільну, так і оборонну інфраструктуру провідних держав. Досі єдиним захистом від цього сценарію був папір із підписами дипломатів, адже шукати радіоактивні матеріали в космосі заважає потужне природне тло Всесвіту.
Радіаційна пастка
Проте Данагуліан вигадав, як перетворити суворе космічне середовище на союзника. Внутрішній пояс Ван Аллена, насичений протонами, може мимоволі викрити порушника. Якщо супутник із термоядерною зброєю пролітає крізь цю зону, високоенергетичні протони починають бомбардувати важкі елементи всередині бомби — наприклад, уран. Відбувається так звана індукована спалація: з ядер урану вибиваються мільйони нейтронів.
За розрахунками вченого, прихована бомба в цей момент випромінює до 40 млн нейтронів за секунду. Це чіткий маркер. Але зафіксувати його — надскладне завдання, адже датчикам потрібно відокремити цей сигнал від загального космічного «шуму» та відсіяти протони, що летять з усіх боків.
Супутники-мисливці на орбіті
Концепція MIT пропонує запускати спеціальний супутник-інспектор, який рухатиметься на орбіті трохи нижче за підозрілий об’єкт на відстані близько 4 км. Розроблений Данагуліаном датчик вміє відфільтровувати протони, залишаючи лише нейтронний слід.
Ба більше, винахід вирішує ще одну проблему — так звані нейтрони альбедо, які відбиваються від атмосфери Землі й збивають прилади з пантелику. Завдяки спрямованій системі детекції супутник чітко розуміє: якщо потік нейтронів іде згори (від підозрілого апарата), а не знизу, то ціль упіймано.
Комп’ютерне моделювання підтвердило життєздатність ідеї. Хоча розробник визнає, що його система наразі є досить складною і потребує створення простіших інженерних прототипів, це перший вагомий крок до створення реального щита проти ядерної мілітаризації космосу.
Раніше ми пояснювали, навіщо росії ядерна зброя в космосі.
За матеріалами Gizmodo
