Науковці з’ясували, що вода з гейзерів на супутнику Сатурна Енцеладі замерзає набагато повільніше, ніж вважалося раніше. Через це розчинені в ній речовини довше залишаються у концентрованому вигляді. А отже, їх, зокрема й потенційні маркери життя, значно легше виявити.
Гейзер на Енцеладі
Підльодний океан на невеликому супутнику Сатурна Енцеладі — єдина позаземна водойма, хімічний аналіз матеріалу з якої вчені здійснили безпосередньо, а не завдяки спектрометрії. Результати дослідження достатньо обнадійливі: у складі викинутого в космос матеріалу знайдено не лише розчинені солі, а й органічні сполуки. Як повідомляє сайт phys.org, науковці вважають, що можуть дізнатися набагато більше.
Йдеться про дослідження вчених із Вільного університету Берліна, нещодавно опубліковане у журналі Science Advances. Вони стверджують, що біомаркери — речовини, які надійно свідчать про перебіг біологічних процесів в океані Енцелада, — виявити буде легше, ніж вважалося досі.
Енцелад — це зовсім невеличке небесне тіло, яке являє собою кам’яне ядро, оточене крижаною оболонкою. Саме ядро достатньо гаряче через деформації внаслідок гравітаційного впливу планети-гіганта. Тож біля нього вода перебуває у рідкому стані. Ми це однозначно знаємо завдяки тому, що в деяких місцях вона проривається на поверхню. Утворюються гейзери, які через низьку силу тяжіння досягають висоти кількох сотень кілометрів.
Як вода просочується до поверхні Енцелада
Проте океан на Енцеладі відділяє від космосу кілька кілометрів криги. Перш ніж бути викинутою у простір, вода має перетворитися на суміш крапельок та пару і пройти крізь тріщини. Саме цей процес змоделювали науковці у новому дослідженні.
Повільне замерзання крапельок води в гейзерах Енцелада означає, що молекули розчинених у ній сполук встигають зібратися разом в одному місці, причому для кожної речовини — у своєму. Виникають ділянки їх підвищеної концентрації. І коли кристали летять крізь тріщину, вони стикаються між собою, розбиваються на частини, в кожній з яких присутній свій особливий набір речовин.
Для апарата Cassini, який кілька років тому відкрив саму наявність підлідного океану та органічних сполук у ньому, це не мало значення. Його прилади все одно не мали достатньої чутливості. У майбутніх місій вона буде вищою, але все одно поступатиметься можливостям лабораторних досліджень на Землі. Тому для них краще, щоб біомаркери концентрувалися в окремих крижаних зернах, а не були рівномірно розподілені між усіма частинками. У такому разі прилади з більшою ймовірністю їх виявлять.
