Плутон кольоровіший, ніж здається людському оку. NASA показала знімок у підсиленому кольорі. Така обробка робить візуально відмінними ділянки з різним хімічним складом. Через це помітно, що відоме серце карликової планети складається з двох геологічно різних частин.
Як зібрали світлину
Кадр створили з даних, які надійшли під час прольоту зонда New Horizons біля Плутона в липні 2015 року. Кольорову інформацію і знімки високої роздільної здатності поєднали цифровою обробкою в одне зображення.
Підсилення відтінків — не декоративний прийом. У природних барвах поверхня зливається в майже однорідний бежевий тон, тому різниця складу стає непомітною. Таку версію NASA і показала в рубриці Astronomy Picture of the Day.
Серце з двох половин
Світла серцеподібна ділянка у правій нижній частині зображення має назву область Томбо. У підсиленому кольорі видно, що вона ділиться на дві половини з різною геологією.
Ліва з них — це рівнина Супутника (Sputnik Planitia). Її поверхня незвично гладка, помітного рельєфу там майже немає.
Для давнього світу така поверхня несподівано молода. Це означає, що її щось оновлювало вже після формування самої карликової планети.
Чому рівнина навпроти Харона
Рівнина розташована майже навпроти Харона, найбільшого із супутників Плутона. За розрахунками планетологів, цей збіг не випадковий. Важкий лід у западині створив надлишок маси, й крижана кора поволі повернулася так, що ця ділянка опинилася на уявній лінії між Плутоном і Хароном.
Такий поворот можливий лише тоді, коли кора здатна ковзати відносно надр. Саме на цьому будується гіпотеза Френсіса Німмо з Каліфорнійського університету в Санта-Крузі та Джеймса Кіна з Аризонського університету, які у 2016 році незалежно дійшли висновку про шар рідкої води під крижаною корою Плутона. Роботи вийшли в рецензованому журналі Nature.
Маршрут після Плутона
Після Плутона зонд рушив далі за орбіту Нептуна. У 2019 році він пройшов повз Аррокот, невеликий об’єкт поясу Койпера. Набраної швидкості вистачить, щоб апарат назавжди покинув Сонячну систему.
Зараз він рухається крізь пояс Койпера приблизно за 66 астрономічних одиниць від Сонця, і радіосигнал від нього йде до Землі майже дев’ять годин. Зв’язок стабільний, а наукову програму місії New Horizons продовжили для досліджень на межі геліосфери.
