П’ятдесят років тому, 11 грудня 1972 року, модуль Challenger здійснив м’яку посадку в районі Тавр-Літтров. На його борту були астронавти Юджин Сернан і Гаррісон Шмітт. Вони стали останніми людьми, які побували на Місяці у XX столітті.
Останній політ за програмою Apollo
Спочатку Apollo 17 не мав стати останньою пілотованою місячною місією. План польотів передбачав ще три експедиції. І NASA готувалася до них. У виробництві були необхідні для місій ракети Saturn V і космічні кораблі, також намічені попередні місця посадок.
Однак різке скорочення фінансування NASA та наслідки вибуху на кораблі Apollo 13 призвели до поступового скасування місій Apollo 20, Apollo 19 та Apollo 18. В результаті Apollo 17 став останнім польотом за американською місячною програмою.
Місце висадки експедиції Apollo 17 було предметом суперечок. NASA хотіла отримати максимум наукових даних від фінальної місячної експедиції та планувала посадити корабель у ще невивченому типі місцевості. Гаррісон Шмітт, що входив до складу екіпажу, наполягав на тому, щоб здійснити посадку в кратер Ціолковський на зворотному боці Місяця. На жаль, NASA відкинула цей амбітний варіант через фінансові міркування, оскільки для забезпечення зв’язку з такою місією потрібно було б запустити окремий супутник-ретранслятор.
У результаті обрали район Тавр-Літр. Це долина, що оточена з трьох сторін горами і має сліди лавових потоків. Вчених зацікавила можливість отримати водночас як молодші, і древні зразки, порівняно з тими, що були привезені астронавтами інших місій.
Перший вчений на Місяці
Apollo 17 увійшов в історію не тільки як остання на сьогодні пілотована місячна місія. Він став першою і поки що єдиною експедицією, під час якої на Місяці побував професійний вчений.
Річ у тім, що екіпажі всіх попередніх експедицій Apollo комплектувалися з астронавтів, які до вступу до лав NASA були військовими льотчиками. Безумовно, перед польотами вони проходили геологічну підготовку, але все одно їх не можна було назвати вченими. Через це наукова спільнота активно критикувала NASA. Коли стало зрозуміло, що Apollo 17 стане останньою місячною експедицією, тиск на організацію настільки посилився, що в неї не було іншого вибору, як включити професійного геолога до її складу.
Вибір прийшовся на Гаррісона Шмітта. Він вступив до лав NASA у 1965 році у межах т. з. першого набору вчених-астронавтів. Шмітт займався геологічною підготовкою всіх екіпажів Apollo. Після кожної місії він брав участь в огляді та оцінці привезених місячних зразків та допомагав астронавтам з науковими аспектами щодо їхніх звітів про польоти. Також він добре вивчив пристрій командного та місячного модуля Apollo. Завдяки всім перерахованим факторам NASA включила його до складу фінальної експедиції.
Рекорди місії Apollo 17
Apollo 17 вирушив до Місяця 7 грудня 1972 року. Цікаво, що це був перший (і водночас останній) нічний запуск в історії програми. Місячний модуль із Сернаном та Шміттом здійснив успішну посадку в запланованому районі. Командний модуль під керівництвом астронавта Рона Еванса залишився на селеноцентричній орбіті.
Сернан та Шмітт провели 75 годин на поверхні Місяця. З них 22 години припало на позакорабельну діяльність. Під час трьох виходів на поверхню Сернан і Шмітт провели ряд експериментів і встановили комплект наукової апаратури, який пропрацював до 1977 року.
Завдяки наявності марсохода астронавти проїхали 35 км місячною поверхнею, встановивши новий рекорд. Загалом вони зібрали 110 кг порід, що також стало рекордним досягненням. Згідно з поширеною думкою, з усіх зібраних пілотованими експедиціями зразків саме привезені екіпажем Apollo 17 проби ґрунту мають найбільшу наукову цінність (безумовно, основна заслуга в цьому належить Шмітту).
За словами багатьох дослідників, головною знахідкою експедиції став зразок, що отримав позначення Troctolite 76535. Це найстаріший фрагмент місячної породи, який не піддавався зовнішнім впливам. Він у буквальному сенсі став наріжним каменем у доказі теорії, що колись Місяць мав власне магнітне поле. Також астронавтам вдалося знайти фрагмент породи, вибитої з кратера Тихо. Аналіз показав, що ударна формація сформувалася 108 млн років тому.
Прощання з Місяцем
На прощання Сернан і Шмітт встановили на поверхні Місяця меморіальну табличку із зображенням Землі та наступним написом: «Тут Людина завершила своє перше дослідження Місяця, грудень 1972 року від Різдва Христового. Нехай дух світу, з яким ми прийшли, відіб’ється у житті всього людства».
Перш ніж востаннє зайти у місячний модуль, Юджин Сернан вимовив такі слова: «Я на поверхні (Місяця) і, роблячи останній крок людини з поверхні додому на якийсь час, але ми віримо, не дуже надовго, просто хотів (сказати) те, що, я думаю, увійде до історії. Що сьогоднішній виклик Америки викував майбутню долю людства. І, залишаючи Місяць у Тавр-Літтров, ми йдемо так само як і прийшли, та, якщо буде на те Господня воля, повернемося, зі світом та надією для всього людства. Бог в поміч екіпажу Apollo 17».
Пізніше Сернан описав останні хвилини, проведені ним на Місяці:
«Я майже не пам’ятаю свої перші кроки на Місяці, але дуже добре пам’ятаю останні. Разом із напарником — геологом Гаррісоном Шміттом — ми провели на Місяці три дні. Рональд Еванс, пілот командного модуля, чекав нас на орбіті. Ми вже розуміли, що Apollo 17 — остання місячна місія, але впродовж цих трьох днів я чомусь не думав про те, що стану останньою людиною, хто стоятиме на поверхні супутника Землі.
З самого початку було відомо, що в пілотований модуль, який доставить нас із поверхні Місяця назад на орбіту, Шмітт має увійти першим. Коли ми відлітали, він швидко піднявся сходами та зник усередині, а я подолав три чи чотири сходинки й обернувся.
У цей момент я чомусь згадав, як у дитинстві їздив улітку до діда на ферму, а потім, коли батьки приїжджали забирати мене, я ішов з ними, але весь час обертався і дивився на дідів дім. Стоячи на вході у місячний модуль, я відчував щось подібне. Хоча, від’їжджаючи з дідової ферми, я завжди знав, що наступного літа повернуся, а на Місяць я не повернуся вже ніколи. Хтось колись, можливо, повернеться сюди, але не я.
Я стояв на вході в модуль, дивився на Місяць, дивився на Землю. Там, на Місяці, ти постійно дивишся на Землю. Звідти, з космосу, вона пронизлива. Вона швидше схожа на картину, на блакитну пляму, намальовану на чорному тлі. Вона така близька і така маленька, що тобі починає здаватися: ти можеш просто простягнути руку і взяти її з собою, щоб показати своїм близьким — ось яка вона.
…Чи відчував я страх? З самого початку і досі я відповідаю на це питання одноманітно: ми були занадто завантажені справами, щоб встигнути злякатися. Все, що ми відчували, — велич. Адже Місяць — це Місяць. На Землі ти можеш підкорити найвищі гори та спуститися в глибини океану, але ти все ще на Землі. Коли ти просто робиш крок на поверхні Місяця, ти розумієш, що всі твої земні досягнення — ніщо, бо ти більше не на Землі.
…Вже повернувшись на Землю, я думав, що це не кінець, а скоріше початок. Я був упевнений, що, незважаючи на завершення програми Apollo, до кінця XX століття на Місяці збудують житло і що на місцях посадок всіх шести місячних модулів — особливо Apollo 11 — поставлять пам’ятники.
Я був упевнений у цьому. Можливо, з цієї причини я залишив на Місяці свою улюблену камеру — Hasselblad 500. Навіщо я зробив це? Щоб дослідники, які, сподіваюся, все ж повернуться колись на Місяць, змогли побачити, як космічна радіація здатна вплинути на лінзу. Чи шкода мені камери? Звичайно, ні. Крім неї, я залишив на Місяці й те, чим я справді пишаюся: три літери «Т», «Д» і «С» — ініціали моєї доньки».
Місячний модуль Apollo 17 стартував 14 грудня. Сернан та Шмітт перейшли на борт командного модуля, після чого корабель ліг на зворотний курс до Землі. Дорогою на Землю астронавти зробили одну з найбільш знакових космічних фотографій в історії, що отримала назву The Blue Marble. На ній можна побачити повністю освітлену Землю.
Капсула з трьома астронавтами успішно приводнилася у Тихому океані 19 грудня 1972 року. На цьому в історії програми Apollo була поставлена крапка.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Приєднуйтесь: https://t.me/ustmagazine
