Питання ставив Олександр Бурлака, кандидат технічних наук
Сергій Якимов — український інженер, свого часу він був відібраний для участі у фінальній частині проєкту Mars One. Метою цієї ініціативи було організувати перший приватний політ на Марс. Ще 2017 року він перебрався до США і працював там на підприємстві, що постачає матеріали для авіакосмічної промисловості.
З листопада 2023 року займає посаду керівника Марсіанської дослідницької станції у пустелі Сан-Рафаель, де в земних умовах перевіряється, чи зможуть люди жити на Червоній планеті. Ми поспілкувалися з ним про його роботу та дізналися, як він оцінює можливість того, що астронавти невдовзі зможуть дістатися Марса.
Ви керуєте Марсіанською дослідницькою станцією у пустелі Сан-Рафаель. Розкажіть, що це за проєкт і чим саме ви у ньому займаєтеся?
Проєкт організований Марсіанською спільнотою США (The Mars Society) на початку 2000-х років. Тоді збудували станцію на острові Девон у Канадській Арктиці, а згодом — і мою станцію The Mars Desert Research Station (MDRS) у пустелі штату Юта. MDRS за роки розрослася від однієї будівлі до цілого комплексу. Ця станція класифікується як процедурний (або операційний) і геологічний аналог. Тут проводяться аналогові космічні симуляції, які імітують життя на поверхні Марса — настільки, наскільки це можливо. Науковцям з усього світу ми даємо можливість здійснювати дослідження у таких умовах.
Моя робота — це забезпечення і проведення цих досліджень. Я займаюсь відбором та інструктажем кандидатів, а також підготовкою і забезпеченням їхніх досліджень. Відповідаю за тренінги, періодично сам їх проводжу. Відповідаю за безпеку станції, і щоб вона була оснащена всім необхідним. Планую, і якщо треба, здійснюю діагностику і ремонт обладнання. В таких умовах треба вміти робити багато речей.
Які наукові результати отримані на Марсіанській дослідницькій станції за роки її роботи? Що цікавого там відбувалося за цей час?
Важкувато відповісти на це запитання. Ми здійснили близько 300 симуляцій на даний момент, це тисячі експериментів. Деякі з них іще тривають. Дуже багато досліджень було з динаміки груп, психології поведінки у замкнутому просторі. Щороку тут відбуваються міжнародні змагання марсіанських роверів між університетами (University Rover Challenge).
Чи планує NASA залучати до реальних польотів на Марс людей, які зараз проходять тренування на Марсіанській дослідницькій станції?
Річ у тім, що ми не тренуємо астронавтів. Наша станція дає можливість проводити дослідження в умовах, наближених до життя на поверхні Марса, наскільки це можливо для нашого типу симуляцій. І критерії відбору у нас набагато нижчі від аерокосмічної адміністрації, адже ми не відбираємо астронавтів. Чи буде NASA їх залучати, не знаю, дуже сподіваюсь, що так.
Як ви потрапили у цю програму і чи можуть інші українці взяти у ній участь?
Долучився до цієї програми я ще до того, як почав тут працювати. Подав заявку на участь у симуляції і пройшов, це було у 2022 році. За кілька місяців дізнався, що станція шукає працівників, відправив своє резюме і був прийнятий на роботу. Програма не має обмежень щодо учасників симуляції. Українці, як і будь-хто інший, можуть подати заявку. Слід лише зауважити, що віза, логістика, збори і супутні витрати — за рахунок учасника.
Ви неодноразово заявляли, що полетіти на Марс — ваша заповітна мрія. Розкажіть, як вона народилася.
Моя заповітна мрія — стати астронавтом та працювати в космосі. Політ на Марс — це лише один з етапів її реалізації. Чесно, я тепер уже й не згадаю, коли саме ідея Марса з’явилася, можливо, з усвідомлення, що такий проєкт призведе до позитивного поштовху людського прогресу і у нас буде більше шансів на світле майбутнє.
Якої ви думки щодо концепцій освоєння Червоної планети, які висловлює Роберт Зубрін?
Якщо ви про The Case for Mars, то на цю тему він написав цілу книгу, тож переказувати її я не буду. Скажу тільки, що з того часу багато чого змінилося, і було б непогано переглянути цю концепцію.
Які проблеми з організацією життя на Марсі здаються вам особливо складними?
Надзвичайно складною буде адаптація людей до життя і роботи на Марсі, психологічне здоров’я, ресурси. Життя на планеті-пустелі, у замкнутому просторі буде важким та одноманітним, на початку — так точно. Свою роль гратиме й відстань до Землі. Спілкування з рідними буде неможливе в реальному часі, допомога летітиме роками, чекати на евакуацію також доведеться тривалий час.
Як гадаєте, у кого більше шансів доправити людей на Марс: у NASA, Ілона Маска або в іншої приватної американської компанії, чи взагалі у якогось міжнародного проєкту?
Давайте спочатку визначимося, хто є хто. Ілон Маск будує тільки транспортну систему, крапка. Вона нікуди не полетить, якщо не буде клієнта на цю послугу, який посадовить туди людей и заплатить за цей політ. А ще на Марсі треба побудувати інфраструктуру, аби транспортний засіб Ілона Маска зміг приземлитися, заправитися і полетіти назад, і щоб людям було де жити та працювати. І зараз поки що у Маска є один такий клієнт, це NASA. Наразі лише в аерокосмічної агенції є потреба готуватися для польоту на Марс, є люди, які можуть і хочуть туди полетіти, і фінансова можливість заплатити за транспортний засіб для перельоту. Тут ще слід знайти підрядників, які побудують житлову інфраструктуру на далекій планеті. А міжнародний проєкт може вирости навколо нього, і це буде великим плюсом, що дасть можливість прискорити ці зусилля.
Чи будуть масштабні перегони між США та КНР за те, хто перший долетить до Марса?
Так, щоб конкретно між США та КНР, то в чистому вигляді навряд чи. Не думаю, що кожна з цих країн зможе сама фінансово забезпечити такий проєкт, оскільки просто вкладатися в одну експедицію для польоту на Марс, щоб обігнати конкурента, ніхто не буде. Йдеться про довгострокові проєкти, які повинні перерости в колонізацію планети. А тут уже потрібна велика кооперація на державних рівнях із залученням значної частки приватного бізнесу. Тож, якщо перегони й будуть, то між коопераціями країн. І краще б вони були масштабні, щоб отримати результат. Такий результат, щоб жоден з учасників не хотів зупинятися на досягнутому.
Ви були учасником Mars One, метою якого була організація приватної місії на Червону планету. Що зараз із цим проєктом?
Проєкт збанкрутував і закрився кілька років тому. Наскільки мені відомо, засновник проєкту Бас Лансдорп зараз намагається зняти про нього документальний фільм і подумує його відновити. Але нічого конкретного поки що не можу сказати.
З одного боку, політ на Марс може розглядатися як втеча від проблем, з якими стикається людство на Землі. З другого — це може бути й новим етапом розвитку людства, кроком до освоєння інших світів. Як ви ставитеся до польоту на Марс? Чи назвете це втечею, чи новим викликом?
Політ на Марс як втеча від земних проблем — це не вихід взагалі. Це важливо з огляду на те, щоб технології, які будуть створюватися для освоєння/колонізації Марса, використовувати для вдосконалення життя на Землі. Наприклад, технології з переробки відходів, енергетичні та харчові.
Це інтерв’ю було опубліковано у №1 (190) 2024 року журналу Universe Space Tech. Придбати цей номер в електронній або паперовій версії можна у нашому магазині.
