Космічна тема давно вже існує на ігрових столах, і найчастіше там літають зорельоти, воюють імперії та торгують прибульці. Серед сотень коробок з ракетами на обкладинці трапляються й ігри, які створювали інженери, хіміки та люди, захоплені справжньою наукою. В одних карта Сонячної системи побудована за витратами енергії, в інших нова ракета може вибухнути на старті, бо її ще ніхто не випробував. Які настільні ігри про космос варто покласти на стіл, щоб за вечір розібратися в орбітальній механіці, тераформуванні чи пошуках позаземного життя?
High Frontier 4 All: карта, на якій відстань вимірюють енергією
Філ Еклунд, аерокосмічний інженер і автор настільних ігор, придумав першу версію High Frontier ще 1978 року. Його надихнула книжка фізика Джерарда О’Ніла The High Frontier про космічні колонії, і перша гра існувала у вигляді десятка надрукованих на машинці копій. Четверте видання, High Frontier 4 All, вийшло 2020 року у шведського видавця Ion Game Design.
Ігрове поле показує Сонячну систему як мережу маршрутів, де кожна ділянка позначає потрібну зміну швидкості, тобто дельта-v. Приблизно такими є робочі схеми балістиків. Марс на такій карті виявляється доступнішим за Меркурій, хоча в середньому Меркурій перебуває до нас ближче. Щоб долетіти до найближчої до Сонця планети, апарату треба скинути величезну швидкість, яку він отримав від Землі разом з її орбітальним рухом.
Гравці керують агентствами й корпораціями, збирають кораблі з карток двигунів, реакторів і радіаторів, рахують запас води, яка слугує робочим тілом двигунів, і шукають ресурси на астероїдах та супутниках. Кожен двигун має свою тягу й економічність, і дуже швидко стає зрозуміло, чому потужна хімічна ракета потрібна для старту з планети, а для довгого міжпланетного перельоту краще підходить слабкий і економний іонний двигун.
На карті позначено точки Лагранжа, де в грі можна змінити напрямок без витрат пального (у реальності поблизу них справді пролягають енергетично дешеві траєкторії), ділянки аерогальмування в атмосферах планет і гравітаційні маневри. Картки технологій готували разом з фахівцями, і чимало з них описують реальні або цілком можливі розробки. Правила займають кілька книжечок, грати можна від одного до п’яти учасників, а партія триває годинами. Хто подужає цей поріг, отримає чесний і наочний вступ до космічної логістики.
Leaving Earth: космічні перегони, в яких ракети вибухають
Leaving Earth Джозефа Фатули видала 2015 року невелика американська компанія Lumenaris Group, яка взагалі спеціалізується на наборах для шиття з вовняного фетру. Гра починається з 1956 року, коли космічна ера тільки починалася, і триває до кінця 1976-го. Кожен хід дорівнює року, а кожен гравець очолює національне космічне агентство з обмеженим річним бюджетом.
Магазин від Universe Space Tech
Комплект журналів Сонце, Місяць та Марс
До товаруЗвичного поля тут немає, його замінюють картки місць: навколоземна орбіта, орбіта Місяця, поверхня Марса, Венера. Кожен перехід між ними має свою складність, і щоб його здійснити, сумарна тяга ракет має бути не меншою за масу корабля, помножену на цю складність. Математика тут шкільна, і вона точно відтворює головну біду космонавтики: кожен додатковий кілограм вантажу вимагає ще більшої ракети, яка теж має масу.
Найцікавіша механіка пов’язана з випробуваннями. Коли агентство розробляє нову технологію, на неї кладуть кілька закритих карток результатів, серед яких трапляються успіхи, дрібні та серйозні аварії. Кожне використання технології відкриває одну з них, і перший запуск нової ракети цілком може закінчитися вибухом. Недоліки можна виправити, заплативши грошима й часом, як це робили інженери американської програми Vanguard після вибуху ракети на стартовому столі в грудні 1957 року. Гравець на власному досвіді переживає дилему справжніх агентств: летіти зараз і ризикувати або ще рік доводити техніку й поступитися першістю суперникам.
На початку партії гравці мало знають навіть про сусідні планети. Чи можна сісти на Венеру, що чекає на поверхні Марса і наскільки небезпечне для екіпажів сонячне випромінювання, з’ясовується лише після відправлення зондів, і деякі місії після цього просто зникають з гри. Доповнення Outer Planets і Stations відкривають шлях до зовнішніх планет і дозволяють будувати орбітальні станції.
Terraforming Mars: хімія в коробці
Terraforming Mars шведа Якоба Фрюкселіуса вийшла 2016 року в сімейній студії FryxGames і стала однією з найпопулярніших настільних ігор у світі. Автор має ступінь доктора філософії з хімії й зізнається, що завжди цікавився наукою та був захоплений Марсом. В Україні гру та доповнення до неї випускає видавництво Kilogames.
Гравці керують корпораціями XXV століття, які за гроші Світового уряду перетворюють Марс на придатну для життя планету. Партія закінчується, коли досягнуті три глобальні цілі: температура піднята з −30 °C до +8 °C, вміст кисню в атмосфері сягнув 14 %, а дев’ять ділянок поля стали океанами. Стартова температура у грі помітно м’якша за реальну середню марсіанську, яка становить близько −60 °C, і про те, як її можна підняти, науковці сперечаються досі.
Карток проєктів у грі понад 200, і багато з них описують ідеї, які дослідники обговорюють насправді: скидання на планету астероїдів і комет, фабрики парникових газів, орбітальні дзеркала, бактерії, що виробляють парникові гази, та штучне магнітне поле. Кожен живий організм вимагає певного рівня кисню чи температури, тому першими Марс заселяють лишайники, а дерева й тварини з’являються значно пізніше. Лука Мальтальяті, редактор журналу Nature Astronomy, у рецензії на гру відзначив, що саме такого порядку, на думку науковців, дотримувався б реальний процес тераформування.
The Search for Planet X: як астрономи шукають невидиму планету
У січні 2016 року Костянтин Батигін і Майкл Браун із Каліфорнійського технологічного інституту опублікували гіпотезу про Дев’яту планету. Їхнє комп’ютерне моделювання показало, що незвичні орбіти далеких об’єктів за Нептуном можна пояснити впливом масивного невідомого тіла на околицях Сонячної системи. У 2020 році американська студія Foxtrot Games перетворила пошуки гіпотетичної планети на дедуктивну гру.
Гравці виконують роль астрономів і з допомогою застосунку оглядають сектори неба. У кожному секторі ховається комета, астероїд, карликова планета, газова хмара або порожнеча, і їхнє розташування підкоряється логічним правилам. Половину поля завжди закриває диск Землі, тому досліджувати можна лише видиму частину неба, яка поступово зміщується з плином часу. Кожне спостереження вартує часу, і першим Планету X знаходить той, хто швидше вибудує цілісну картину. Сама Планета X під час звичайного огляду виглядає як порожній сектор, тому знайти її можна лише методом виключення.
Найточніше гра передає саму логіку наукової роботи. Гравці публікують теорії про розташування об’єктів, суперники можуть скористатися цими публікаціями, а на конференціях з’являються додаткові підказки. Справжню Дев’яту планету шукають за тим самим принципом: її ніхто не бачив, і про її існування свідчить лише поведінка інших тіл. Так у 1846 році Урбен Левер’є розрахував положення Нептуна за збуреннями орбіти Урана. Дев’яту планету досі не виявили, й найбільші надії астрономи покладають на обсерваторію імені Вери Рубін у Чилі, яка запрацювала 2025 року й кожні кілька ночей знімає все південне небо. Гра розрахована на одного — чотирьох учасників, партія триває близько години, а застосунок має український переклад.
SETI: пошуки позаземного життя за столом
SETI: Search for Extraterrestrial Intelligence чеського автора Томаша Голека вийшла наприкінці 2024 року у видавництві Czech Games Edition, відомому за Galaxy Trucker і Codenames. Гравці очолюють наукові інститути й шукають сліди життя за межами Землі. Видання Polygon включило гру до списку найкращих настільних ігор 2024 року.
Центр поля займає Сонячна система з чотирьох шарів, що обертаються. Планети й астероїди поступово зміщуються орбітами, й запуск зонда доводиться планувати з урахуванням їхнього взаємного розташування, як справжні вікна запуску. Зонди виходять на орбіти або сідають на планети й супутники, а телескопи на Землі сканують сектори далекого космосу в пошуках сигналів і невідомих екзопланет. Зібрані дані потрапляють у комп’ютер гравця, де їх ще треба проаналізувати.
Понад 200 карток гри засновані на реальних технологіях, проєктах і відкриттях. Назва відсилає до SETI, наукових пошуків позаземного розуму. Вони почалися 1960 року з проєкту «Озма» Френка Дрейка, коли радіотелескоп уперше прослуховував дві сусідні зорі в надії вловити штучний сигнал. Прибульців для кожної партії обирають випадково з п’яти видів, і правила їхнього виявлення щоразу інші. Шлях від сирих даних до відкриття в грі вибудуваний так само, як у справжній астрономії: спостереження, аналіз, підтвердження.
«Нові Темні Віки. Колонія»: українська гра про Марс
Улітку 2025 року видавництво «Бородатий Тамарин» випустило настільну гру за романом Макса Кідрука «Нові Темні Віки. Колонія». Її розробили Михайло Войтович і сам Кідрук, а ілюстрації намалювала Марія Максимів. Дія відбувається на Землі й Марсі 2141 року, і гравці керують однією з 12 фракцій, які борються за виживання й майбутнє людства.
Наукової симуляції тут менше, ніж у High Frontier чи Leaving Earth, і за жанром це радше стратегія з сюжетом. Кідрук відомий увагою до наукових деталей у своїх романах, і гра успадкувала світ книжки разом із його марсіанськими реаліями. Для українського ринку це рідкісний приклад власної великої настільної гри про освоєння космосу.
Настільні ігри мають перевагу, якої бракує комп’ютерним: усі розрахунки відбуваються в гравців на очах. Фізику тут неможливо сховати в програмному коді, й щоразу, коли ракета не долітає до Марса, гравець точно знає, скільки дельти-v йому забракло. Можливо, саме за таким столом хтось уперше вирішить рахувати траєкторії професійно.
