Місячне авто: як люди їздили поверхнею нашого супутника

55 років тому люди вперше проїхалися поверхнею Місяця на автомобілі. Це зробив екіпаж місії Apollo 15. Після завершення американської місячної програми люди перестали не лише літати на наш природний супутник, а й пересуватися його поверхнею. Однак цілком можливо, що в найближчі десятиліття це знову зміниться.

Місячне авто програми Apollo

За всю історію тільки шестеро людей їздили на  авто поверхнею іншого небесного тіла. Ними стали члени екіпажів трьох місячних експедицій: Apollo-15, Apollo-16 та Apollo-17. При цьому  вперше це сталося рівно 55 років тому, 31 липня 1971 року.

Взагалі те, що люди мають не лише ходити поверхнею Місяця, а й пересуватися нею на транспортному засобі, ідея наскільки логічна, настільки ж і неочікувана. У науковій фантастиці, написаній ще до початку космічної ери, вона трапляється не так уже й часто. Частково тому, що автомобіль тоді ще був відносно новим винаходом. Але була й інша причина: письменники не одразу усвідомили справжні масштаби Місяця. Об’єкти, які на карті здаються розташованими зовсім поруч із місцем посадки, насправді можуть лежати далеко за межами пішої прогулянки.

А ось інженери NASA, які планували місії, одразу про це подумали. І зіштовхнулися з тим, що треба повністю переосмислити  саму суть авто, аби воно могло їхати Місяцем. Головна проблема полягала у вазі. Вартість доставлення кожного кілограма вантажу із Землі на Місяць була настільки високою, що кожен зайвий кілограм буквально був на вагу золота. Конструкція мала бути максимально легкою, тому від кузова довелося відмовитися.

Транспортний засіб під назвою Lunar Roving Vehicle (LRV) являв собою раму з алюмінієвого сплаву, поставлену на чотири колеса. Довжина складала 3 м, ширина колісної бази — 2,3 м. Висота — 1,1 м. Фактично це був самохідний візок, на який встановили два крісла для астронавтів, багажне відділення, органи керування, модуль зв’язку та деяке інше обладнання.

Кожне колесо діаметром 81 см і шириною 23 см приводилося до руху електродвигуном потужністю лише 190 Вт через понижувальний редуктор. Живили їх дві цинк-срібні батареї.

Загалом конструкція важила лише 210 кг. Водночас вона могла перевозити 230 кг вантажу на Землі або близько 490 кг на Місяці. Завдяки цьому Lunar Roving Vehicle легко вміщувався у вантажному відсіку корабля Apollo. Після  приземлення астронавти вивантажували його вручну, а назад на Землю цей пристрій ніхто возити й не збирався. Його місце займали зібрані зразки.

Поїздки Місяцем

У першу подорож Місяцем LRV повели Девід Скотт та Джеймс Ірвін. При цьому  перший інцидент, пов’язаний із ровером,  стався ще під час вивантаження, яке відбувалося за допомогою двох тросів. Під час цього процесу Ірвін упав на спину і теоретично міг би пошкодити скафандр, але все минулося. 

Під час місії Apollo 15 місячний всюдихід провів у русі загалом 3 години 2 хвилини. Це був найкоротший за тривалістю маршрут, але не за пройденою відстанню, яка склала 27,76 км. Спочатку астронавти вирушили до сусіднього кратера Елбоу, розташованого приблизно за 3,2 км від місця посадки.

Там вони зібрали зразки порід, знову сіли у ровер, піднялися схилом гори й повторили операцію, після чого повернулися на борт місячного модуля. Попри всю сміховинність потужності електродвигунів, самохідному візку вдалося на рівній поверхні розігнатися до 13 км/год. 

Подорож продовжилася і наступного дня, щоправда, перед нею систему живлення ровера довелося кілька разів вмикати й вимикати, аби вона працювала як слід. Астронавти навіть жартували, що треба викликати на допомогу розробників із Землі, але, зрештою, їм вдалося впоратися з проблемою самотужки.

Протягом решти місії місячне авто показало себе достатньо надійним видом транспорту, попри те, що астронавти час від часу заїжджали на відчутно нахилені й ненадійні поверхні, де воно легко могло перекинутися.

Під час місії Apollo-16 на місячному авто їздили Джон Янг та Чарльз Дюк. Загальна тривалість усіх їхніх мандрівок була на 24 хвилини довшою, ніж у попередників, проте проїхали вони лише 26,55 км.

Перша поїздка на місячному всюдиході почалася з несподіваної пригоди. Система керування LRV була дубльованою: окремий привод відповідав за поворот передніх коліс, а окремий — задніх. Одразу після вивантаження з’ясувалося, що керування задніми колесами не працює. Командир місії Девід Скотт вирішив усе одно використовувати ровер. Якщо б відмовило й керування передніми колесами, астронавти планували їхати прямо настільки довго, наскільки це можливо, а потім зупинятися, вручну розвертати всюдихід і продовжувати рух.

Щоправда, цей трюк йому так і не знадобився. Виникла інша проблема: ровер мав по захисному щитку на кожному з коліс, і Янг примудрився зламати один із них. Ремонтувати астронавти не стали, про що потім шкодували: місячний пил з-під цього колеса засипав їх. Також під час другої поїздки на всюдиході відмовляла система навігації, але ситуацію вдалося подолати.

Втретє LRV літав на Місяць разом з експедицією Apollo-17. Тоді ним керували Юджин Сернан та Гарісон Шмідт. Саме у цій місії поїздки ровера були найдовшими: 35,89 км за 4 год. 26 хв. А в іншому все відбувалося так само, як і під час попередніх експедицій.

Space Exploration Vehicle

Щоразу, як астронавти кудись їхали на LRV, він залишав на поверхні місячного реголіту чіткі сліди. Через відсутність на Місяці атмосфери й рідкої води вони збережуться ще багато тисяч років і нагадуватимуть про те, що люди справді побували на нашому супутнику.

Уже 55 років на поверхні Місяця не з’являються нові сліди від коліс, адже люди більше не літають на наш супутник. Однак невдовзі це може змінитися. У межах програми Artemis люди мають повернутися на Місяць, отже, їм знову знадобиться транспорт для пересування його поверхнею.

Ще 2008 року NASA розпочала розробку абсолютно нового транспортного засобу під назвою Space Exploration Vehicle (SEV). На відміну від LRV, він мав бути повністю герметичним, тобто всередині можна було б перебувати без скафандра. Очікувалося, що він стикуватиметься з місячною базою через шлюз.

SEV був 4,5 м завдовжки, 4 м завширшки (за колісною базою) та 3 м заввишки. За власної маси близько 1000 кг він міг перевозити до 3 т корисного навантаження, включно з астронавтами. Фактично це була мобільна лабораторія на колесах, здатна долати Місяцем відстані до 125 км.

Сучасні розробки

SEV був цілком життєздатним проєктом, який навіть втілили в металі. Дослідні зразки достатньо жваво їздили американськими пустелями. Однак на початку 2010-х стало зрозуміло, що амбітна програма Constellation, під яку він розроблявся, не буде впроваджена, а в межах нової Artemis для нього не одразу знайшлося б місце. Тому у 2015-му його фінансування припинили. Він ніби й завершений, але результат не на часі.

Натомість NASA вирішила створити легший і простіший транспортний засіб. Lunar Terrain Vehicle (LTV) фактично є сучасним наступником LRV, успадкувавши його основну концепцію. Це та сама відкрита платформа, розрахована на двох пасажирів і невелику кількість вантажу та обладнання. Різниця полягає лише у наявності рами безпеки зверху. Проте уже на етапі розробки проєкт зіткнувся зі значними труднощами. Пошук компаній NASA розпочала ще у 2020 році. Здавалося, що проблем із цим не виникне: такі гіганти, як Northrop Grumman і General Motors, уже мали власні концепції місячних всюдиходів, не кажучи про десятки менших компаній, які також прагнули долучитися до проєкту.

Втім, вибір виконавця неодноразово відкладався. Лише 26 травня 2026 року NASA оголосила, що остаточний вибір припав на проєкти Pegasus і CLV-1. Над Pegasus працюють Lunar Outpost, General Motors, Goodyear та Leidos, а над CLV-1 — Astrolab, Axiom Space, Interlune та Odyssey Space Research. Подробиць про обидві концепції поки що небагато, тому порівняти їх практично неможливо. Очікується, що перші дослідні зразки виготовлять у 2029 році. Тож навіть якщо проєкт не зіткнеться з новими затримками, на Місяць новий всюдихід вирушить не раніше початку 2030-х років.

Але й це ще не всі наявні розробки місячного транспортного засобу. Адже, наприклад, свій власний проєкт має японський автовиробник Toyota, і він за своєю концепцією ближче до SEV, ніж до  LRV. Фактично це невелика герметична вантажівка-всюдихід.

Сказати, який із концептів місячного транспорту все ж опиниться на нашому супутнику, важко. Малі відкриті платформи легше туди запускати, великі герметичні дають набагато більше можливостей.

Однак поки що ані Pegasus, ані CLV-1 просто нічим доправити на поверхню Місяця. NASA досі не вдалося повторно висадити там людей, тож питання про те, який із цих всюдиходів кращий, поки що залишається суто теоретичним. Найімовірніше, обидва — а можливо, й інші транспортні засоби — зрештою опиняться на Місяці, коли люди будуть присутні там постійно.