MAVEN вирушив розслідувати, куди зникло повітря Марса: історія космічної місії

Колись на поверхні Марса текли ріки, були озера, а можливо, й великі водойми. Сьогодні це холодна пустеля, де атмосфера настільки розріджена, що рідка вода не може довго існувати на поверхні. Куди поділася марсіанська атмосфера? Щоб відповісти на це запитання, 18 листопада 2013 року NASA відправила до Червоної планети апарат MAVEN — місію, яка мала не шукати воду чи фотографувати кратери, а буквально спостерігати, як частинки атмосфери Марса залишають планету й відлітають у космос.

Офіційна емблема місії MAVEN (Mars Atmosphere and Volatile Evolution) — космічного апарата NASA, створеного для дослідження верхніх шарів атмосфери Марса та процесів її поступової втрати в космос. Джерело: NASA

Марс, який втратив небо

18 листопада 2013 року з мису Канаверал у Флориді стартувала ракета Atlas V. На її борту перебував MAVEN — космічний апарат, якому належало з’ясувати, куди зникла значна частина атмосфери Марса. Попереду на нього чекали десять місяців польоту крізь міжпланетний простір, а потім — робота там, куди більшість марсіанських орбітальних апаратів намагаються не наближатися.

MAVEN не мав коліс, бурів чи камер для пошуку слідів давнього життя на поверхні. Його завдання було іншим: дослідити невидиму оболонку планети та зрозуміти, чому вона поступово втрачає гази під впливом Сонця. Для цього апарат оснастили вісьмома науковими інструментами, здатними реєструвати заряджені частинки, вимірювати склад атмосфери й спостерігати за її взаємодією із сонячним вітром. З розгорнутими сонячними панелями MAVEN сягав 11,4 м завширшки та був майже як міський автобус завдовжки.

Космічний апарат MAVEN під час випробувань систем освітлення сонячних панелей у Космічному центрі Кеннеді перед запуском до Марса у 2013 році. Джерело: NASA

21 вересня 2014 року апарат досяг Марса й успішно вийшов на його орбіту. Але найцікавіше було попереду. Замість того щоб постійно триматися на безпечній відстані, MAVEN мав регулярно наближатися до верхніх шарів атмосфери. У звичайному режимі найнижча точка його витягнутої орбіти проходила приблизно за 150 км над поверхнею, а під час спеціальних маневрів апарат опускався ще нижче — приблизно до 125 км.

На такій висоті марсіанська атмосфера надзвичайно розріджена. Проте саме тут відбуваються процеси, які цікавили науковців: сонячне випромінювання змінює стан атмосферних газів, а заряджені частинки можуть отримувати достатньо енергії, щоб назавжди залишити планету.

Витягнута орбіта давала MAVEN важливу перевагу. Наближаючись до Марса, він міг безпосередньо досліджувати верхню атмосферу. Віддаляючись на тисячі кілометрів, спостерігав, як сонячний вітер взаємодіє з планетою загалом. Це дозволяло простежити не лише те, що саме залишає атмосферу Марса, а й які сили змушують її втрачати речовину.

У листопаді 2014 року MAVEN розпочав основну наукову програму. Тепер дослідники могли перевірити одну з головних гіпотез про минуле Червоної планети: чи справді Сонце протягом мільярдів років поступово позбавляло Марс його повітря.

Як Сонце повільно забирає марсіанську атмосферу

Сьогодні атмосфера Марса настільки розріджена, що рідка вода не може довго залишатися на його поверхні. Але в далекому минулому планета була зовсім іншою: її поверхнею текли ріки, а вода накопичувалася в озерах. Щоб зрозуміти, як Марс перетворився на холодну пустелю, вченим потрібно було з’ясувати, куди поділася його атмосфера.

Одним із головних підозрюваних було Сонце.

Воно постійно викидає у космос потоки заряджених частинок — так званий сонячний вітер. Земля має глобальне магнітне поле, яке змінює напрямок руху значної частини цих частинок. У Марса сьогодні такого захисту немає. Тому сонячний вітер може взаємодіяти з його верхньою атмосферою та спричиняти втрату газів.

Космос для кожного

Магазин від Universe Space Tech

Комплект журналів Сонце, Місяць та Марс

До товару

Як це відбувається? Під дією сонячного випромінювання частина атомів і молекул марсіанської атмосфери перетворюється на заряджені частинки — іони. Електричні й магнітні поля, пов’язані із сонячним вітром, можуть прискорювати їх. Деякі іони набувають достатньо енергії, щоб залишити Марс назавжди. Саме цей процес MAVEN і вирушив досліджувати. Причому апарат мав не просто підтвердити, що атмосфера зникає, а й виміряти, наскільки швидко це відбувається.

Розподіл атомарного вуглецю (ліворуч), кисню (у центрі) та водню (праворуч) навколо Марса за спостереженнями місії MAVEN. Зображення демонструють, як далеко за межі планети простягається її розріджена зовнішня атмосфера. Особливо помітна воднева оболонка, що сягає багатьох радіусів Марса. Червоним колом позначена планета, а відстані наведені в радіусах Марса. Джерело: NASA / MAVEN

У 2015 році NASA повідомила про один із перших важливих результатів місії: за звичайних умов Марс втрачав приблизно 100 грамів атмосферного газу щосекунди. Це маса невеликого яблука. Для цілої планети така втрата здається незначною. Але вона триває безперервно, а за мільярди років навіть невеликі втрати можуть накопичуватися. До того ж Сонце не завжди поводиться спокійно. Під час потужних бур воно викидає великі хмари заряджених частинок, які здатні різко посилювати втрату атмосфери.

У березні 2015 року MAVEN став свідком саме такої події. Сонячна буря змінила умови навколо Марса, і дослідники змогли простежити її вплив. Моделювання на основі спостережень показало, що під час подібних бур втеча важких іонів може посилюватися приблизно вдесятеро. Це відкриття допомогло пояснити, що могло відбуватися з Марсом у далекому минулому. Мільярди років тому молоде Сонце було активнішим, а отже, могло значно швидше руйнувати атмосферу планети.

Анімація руху космічного апарата MAVEN навколо Марса з 22 вересня 2014 року до 22 вересня 2016 року. Витягнута орбіта дозволяла зонду наближатися до верхніх шарів атмосфери планети, а потім віддалятися на тисячі кілометрів, досліджуючи її взаємодію з сонячним вітром

MAVEN також з’ясував, якими шляхами газ залишає Марс. Частина заряджених частинок відлітає у довгий хвіст, що простягається за планетою в напрямку від Сонця. Інші виходять через області над її полюсами. Таким чином апарат допоміг побачити не просто окремі частинки, а загальну картину того, як Марс втрачає атмосферу. Проте залишалося важливе запитання: чи достатньо цього процесу, щоб пояснити зміни, які відбулися за мільярди років?

Відповідь допоміг знайти аргон — газ, який майже не вступає в хімічні реакції. У природі він існує у вигляді кількох ізотопів — атомів одного елемента з різною масою. Легші атоми легше вибиваються з атмосфери у космос, тоді як важчі частіше залишаються. Тому співвідношення ізотопів може розповісти про давні втрати газу.

У 2017 році науковці, використавши дані MAVEN та марсохода Curiosity, дійшли висновку, що Марс втратив близько 65 % свого початкового атмосферного аргону через процес, який називають розпиленням. Це відбувається, коли енергійні частинки вдаряються об атоми атмосфери й вибивають їх у космос.

Аргон став своєрідним свідком минулого Марса. За його ізотопним складом дослідники змогли оцінити, наскільки сильно планета втрачала атмосферу протягом своєї історії, а також уточнити можливі масштаби втрати інших газів, зокрема вуглекислого.

Так MAVEN допоміг поєднати два фрагменти однієї історії: те, як атмосфера Марса зникає сьогодні, й те, як цей процес міг змінити планету за мільярди років.

Що MAVEN довів і що залишив наступникам

MAVEN допоміг зрозуміти, як Сонце поступово позбавляло Марс атмосфери. Проте було б неправильно стверджувати, що саме сонячний вітер став єдиною причиною перетворення планети на холодну пустелю. Частина вуглекислого газу могла залишитися на самому Марсі, вступивши в хімічні реакції з гірськими породами та утворивши карбонатні мінерали. Схожа історія відбувалася з водою: частина її втекла в космос, а решта збереглася у вигляді льоду або була зв’язана в мінералах. Тому для відновлення кліматичної історії планети необхідно зрозуміти не лише те, скільки газу вона втратила, а й куди поділися його залишки.

Водночас MAVEN продовжував відкривати явища, яких дослідники спочатку навіть не очікували. Одним із перших сюрпризів стали незвичайні полярні сяйва. На Землі вони виникають переважно поблизу полюсів, куди глобальне магнітне поле спрямовує заряджені частинки. Але на Марсі такого поля немає, тому сяйва можуть з’являтися й далеко від полярних областей.

Уже наприкінці 2014 року MAVEN зафіксував дифузне ультрафіолетове сяйво, яке охоплювало значні ділянки планети. Пізніше апарат допоміг дослідити й протонні сяйва, що виникають унаслідок взаємодії частинок сонячного вітру з атмосферою. Ці спостереження відкрили ще один спосіб вивчати процеси, через які Марс втрачає гази.

Схема розташування наукових приладів та основного обладнання космічного апарата MAVEN. Джерело: wiki

Наукові прилади:

  • A — STATIC: аналізатор складу надтеплових і теплових іонів.
  • B — IUVS: ультрафіолетовий спектрометр із функцією отримання зображень.
  • C — NGIMS: мас-спектрометр нейтрального газу та іонів.
  • D — SWEA: аналізатор електронів сонячного вітру.
  • E — LPW (2 шт.): зонд Ленгмюра та прилад для вимірювання плазмових хвиль.
  • F — EUV: монітор екстремального ультрафіолетового випромінювання.
  • G — SWIA: аналізатор іонів сонячного вітру.
  • H — SEP (2 шт.): детектор високоенергетичних сонячних частинок.
  • I — MAG (2 шт.): магнітометр.

Основне обладнання:

  • 1 — поворотна платформа для наукових приладів.
  • 2 — нерухома антена високого підсилення.
  • 3 — маховики системи орієнтації.
  • 4 — бак для гідразину (1640 кг).

У сукупності ці прилади дозволяли MAVEN досліджувати склад верхньої атмосфери Марса, взаємодію із сонячним вітром та механізми втрати атмосферних газів у космос.

Але не менш несподіваним виявився зв’язок між звичайним марсіанським пилом і втратою води.

У 2018 році планету охопила глобальна пилова буря. Вона була настільки масштабною, що сонячні батареї марсохода Opportunity перестали отримувати достатньо світла, і згодом він завершив свою роботу.

Для MAVEN ця подія стала можливістю дослідити, як сильне запилення змінює атмосферу. Виявилося, що пил поглинає сонячне випромінювання, нагріває повітря та сприяє підйому водяної пари на великі висоти. Там молекули води можуть руйнуватися, а вивільнений водень — залишати планету. Спостереження показали, що під час таких бур кількість води у верхній атмосфері може зростати в десятки разів. Отже, Марс втрачає воду не з однаковою швидкістю: потужні пилові бурі здатні помітно прискорювати цей процес.

Ще один незвичайний випадок стався наприкінці 2022 року. Зазвичай MAVEN досліджував, як сонячний вітер впливає на Марс. Але цього разу потік заряджених частинок від Сонця раптово майже зник. 25 грудня апарат зафіксував зменшення густини сонячного вітру приблизно у сто разів. Через різке зниження його тиску магнітне оточення Марса та іоносфера розширилися більш ніж утричі. Це дозволило науковцям побачити, як поводиться атмосфера планети, коли звичний зовнішній вплив Сонця тимчасово слабшає.

Сподобався контент? Підписуйся на нашу спільноту і отримуй більше про космос Друковані журнали, події та спілкування у колі космічних ентузіастів Підписатися на спільноту

Такі відкриття стали можливими завдяки надзвичайній тривалості місії. Спочатку основну наукову програму MAVEN розраховували лише на один земний рік, однак апарат продовжував працювати біля Марса понад одинадцять років. За цей час він спостерігав сезонні зміни, пилові бурі та різні фази сонячної активності, поступово доповнюючи наше розуміння марсіанської атмосфери.

Згодом MAVEN отримав ще одну важливу роль. Він став частиною мережі Mars Relay Network, допомагаючи передавати на Землю дані марсоходів та інших апаратів на поверхні Марса. За інформацією NASA, MAVEN навіть встановив рекорд Сонячної системи за обсягом даних, отриманих від іншого космічного апарата на поверхні іншої планети та переданих впродовж доби.

У грудні 2025 року зв’язок із MAVEN був втрачений, а 3 червня 2026 року NASA офіційно оголосила про завершення місії.

За понад одинадцять років MAVEN не лише допоміг пояснити, як Марс втрачав атмосферу, а й показав, наскільки складними залишаються процеси, що відбуваються навколо планети навіть сьогодні. Його відкриття стали важливим кроком до розуміння того, чому колись вологіший Марс перетворився на світ, де рідка вода більше не може стабільно існувати на поверхні.

Запуск космічного апарата MAVEN 18 листопада 2013 року. Ракета-носій Atlas V стартує з мису Канаверал у Флориді, відправляючи зонд NASA у десятимісячну подорож до Марса. Головна мета місії — з’ясувати, як Червона планета втрачала свою атмосферу протягом мільярдів років. Фото: NASA

Історія MAVEN — це не лише розповідь про те, як Марс втратив значну частину своєї атмосфери. Це нагадування про те, наскільки крихкими можуть бути умови, необхідні для існування життя. Колись на поверхні Червоної планети існували великі водойми, а сьогодні навіть рідка вода не може довго залишатися там у стабільному стані. Дослідження MAVEN допомогли зрозуміти, яку роль у цих змінах відіграло Сонце та чому атмосфера планети продовжує поступово зникати.

Але якщо Марс настільки негостинний, чи зможуть люди колись назвати його домівкою? Адже майбутнім колоністам доведеться не лише захищатися від радіації, забезпечувати себе водою та киснем, а й будувати повноцінне життя далеко від Землі. Що саме потрібно людині для щастя й виживання на іншій планеті, розглядаємо у статті «Чого бракує колоністам Марса і Місяця за пірамідою Маслоу».

Новини інших медіа
Blue Origin виведе на орбіту сервери Google для штучного інтелекту
Телескоп James Webb показав злиття надгіганта та сонцеподібної зорі
Дивні радіосигнали з космосу можуть походити від мертвої зорі
В Івано-Франківську за ініціативи ГО «Асоціація Ноосфера» запрацювала Академія космічної інженерії
Сонце, Земля, Юпітер і білі карлики: потенційні пастки для темної матерії
Огляд даних James Webb показав силу галактичних вітрів
Камери зонда Hera зафіксували відтінки й температуру астероїдів
Маленькі червоні цятки отримали найкраще на сьогодні пояснення
«Асоціація Ноосфера» провела рекордний за десять років етап NASA Space Apps Challenge в Україні
У Румунії стався землетрус. Українців просять поділитися спостереженнями