Морський лід в Арктиці цього вересня скоротився до річного мінімуму. Цей показник знову опинився серед найнижчих за всю історію супутникових спостережень, а зимовий максимум повторив торішній антирекорд. Багаторічний спад площі льоду науковці пояснюють спільною дією природних коливань клімату і глобального потепління. Спостереження ведуть за допомогою супутників із мікрохвильовими сенсорами, сигнал яких проходить крізь хмарний покрив.
Десятий найнижчий мінімум
Найменшої площі цього року арктичний морський лід досяг 12 вересня. Того дня він вкривав близько 4,6 мільйона квадратних кілометрів океану, як повідомляє NASA Earth Observatory. За цим показником 2026 рік поділив десяте місце серед найнижчих мінімумів із 2008, 2010 і 2025 роками.
Середній вересневий мінімум у період з 1981 по 2010 рік становив близько 6,22 мільйона квадратних кілометрів. Абсолютний рекорд мінімуму зафіксували у вересні 2012 року, коли лід скоротився приблизно до 3,39 мільйона квадратних кілометрів. Нинішній результат ближчий до рекорду, ніж до норми. Від середнього показника його відділяє понад 1,6 мільйона квадратних кілометрів, а це майже три території України.
Цикл танення і багаторічний спад
Лід у Північному Льодовитому океані щороку проходить той самий цикл. Упродовж полярної зими він нарощується і зазвичай досягає максимуму в березні, а за літо тане до вересневого мінімуму. Такі сезонні коливання тривають тисячоліттями, проте відтоді, як за ними стежать з орбіти, річний максимум помітно зменшився разом із мінімумом.
Безперервні супутникові спостереження тривають від кінця 1978 року. Спад площі льоду пришвидшився у 2000-х роках. Відтоді кожне літо від 2007 до 2026 року входить до двадцятки найнижчих мінімумів.
Останні роки вересневий мінімум тримається відносно стабільно. Погода сильно впливає на те, скільки льоду розтане за конкретне літо. За даними науковців NASA, впродовж минулого десятиліття густіша хмарність зменшила кількість сонячного світла, яке могло б ще більше пришвидшити танення. Проте навіть на цьому плато літній мінімум лишається значно нижчим за багаторічне середнє.
Молодший і тонший лід
Багаторічного льоду, тобто такого, що пережив хоча б один сезон танення, в Арктиці стає менше. Його місце займає тонший однорічний лід.
Скорочується і зимовий максимум. Березневий пік 2026 року статистично зрівнявся з рекордно низьким максимумом 2025 року, за даними Національного центру даних про сніг і лід.
На площу льоду впливають природні цикли на зразок Арктичного коливання, тобто періодичної зміни атмосферного тиску між полярною областю і середніми широтами. Проте весь спад за час супутникових спостережень ними одними не пояснити. Природна мінливість діє разом зі зростанням глобальних температур, тому тане дедалі більше льоду. За прогнозами Міжурядової групи експертів зі зміни клімату, Арктика може влітку стати практично вільною від льоду принаймні один раз ще до середини XXI століття.
Погляд крізь хмари
Щоб визначити площу льоду, науковці використовують супутники з пасивними мікрохвильовими сенсорами. Ці прилади реєструють мікрохвильову енергію, яку Земля випускає природно. У цьому діапазоні від морського льоду надходить сильніший сигнал, ніж від відкритої води, тому на знімках він чітко вирізняється. Крізь хмари мікрохвилі проходять вільно, тож спостереження можливі за будь-якої погоди.
Перші дані отримали 1978 року за допомогою апарата NASA Nimbus 7. З 1987 року їх доповнили спостереження супутників Оборонної метеорологічної супутникової програми США (DMSP), а з 2002 по 2011 рік також супутника NASA Aqua. Від 2025 року науковці використовують дані японського супутника GCOM-W, що належить Японському агентству аерокосмічних досліджень.
Біле коло в центрі кожної карти позначає так звану полярну діру. Через нахил орбіт супутники не пролітають точно над Північним полюсом, тому дані про ділянку навколо нього історично отримати не вдавалося. Розмір цієї ділянки залежить від приладу. У сенсорів новіших супутників вона помітно менша. Під час розрахунків площі її вважають повністю вкритою льодом.
