Астрономи вже давно спростували страшні картини «каміння з неба», що мали би супроводжувати метеорні дощі. Насправді метеори у переважній більшості настільки маленькі, що, увійшовши до земної атмосфери, повністю випаровуються від нагріву, який виникає при зіткненні на великій швидкості з молекулами атмосферних газів. Але з початком космічної ери поняття метеорної небезпеки отримало новий вимір. Зараз оператори супутників та екіпажі Міжнародної космічної станції мають брати до уваги всі більш-менш потужні метеорні рої, крізь які щороку проходить наша планета. Й найнебезпечнішим із них є Леоніди — вони активні майже весь листопад, а їхній максимум припадає на 17-18 число.
Цей потік утворила комета Темпеля-Таттла (55P/Tempel-Tuttle), відкрита у кінці 1865 року, але історики змогли відшукати у стародавніх хроніках описи більш ранніх її появ. Особливо цікавим був її візит у 1366-му, коли вона пролетіла у 0,0229 а.о. (3,4 млн км) від Землі. Всього дві «хвостаті зірки» в історичні часи підходили до нас ближче. Цікаво, що старанні китайські літописці, які залишили нам пам’ять про цю подію, не відзначили в цей же період жодної підвищеної метеорної активності. Хоча, за даними інших джерел, потужні дощі Леонід у середині листопаду спостерігалися вже близько 900 року нашої ери.
У XIX столітті Леоніди дуже «гучно» нагадали про себе. Подія 1833 року, коли протягом години можна було побачити понад сотню тисяч «падаючих зірок», надовго запам’яталася сучасникам. Вона стала джерелом натхнення для багатьох художників і літераторів, і фактично дала поштовх розвитку метеорної астрономії. Особливо пощастило тоді мешканцям Північної Америки. Трошки менш вражаючі «дощі» потужністю кілька тисяч метеорів на годину мали місце у листопаді 1866 та 1867 років. Саме тоді італійський астроном Джованні Скіапареллі, який пізніше прославився своїм «відкриттям марсіанських каналів», висловив думку про зв’язок цих явищ із нещодавно відкритою кометою: вона мала період обертання близько 33 років, і з таким самим інтервалом відбувалися сплески активності Леонід. Пізніше це припущення блискуче підтвердилося (на відміну від славнозвісних «марсіанських каналів»).
Дві наступних появи 55P/Tempel-Tuttle виявилися несприятливими, тому її не спостерігали, віднісши до категорії загублених. Нічим особливим не нагадували про себе й Леоніди. Щорічно на піку активності вони продукували кілька десятків метеорів на годину, хоча в 1899 і 1933 роках це число зростало до кількох сотень. Лише у 1965-му комету вдалося перевідкрити завдяки розрахункам німецького математика Йоахіма Шубарта. А 17 листопада 1966 року в Західній півкулі можна було побачити справжній «метеорний шторм» потужністю близько 30 тисяч на годину.
Як стало ясно з подальших досліджень, найщільніша частина рою Леонід суттєво відстає у своєму орбітальному русі від «батьківської» комети. Тому активізація потоку наслідує її поверненню до Сонця. Так само сталося й на переломі тисячоліть: проліт комети з наближенням до Землі на відстань 0,356 а.о. (53,3 млн км) відбувся на початку 1998 року, а в 1999-му, 2000-му та 2001-му астрономи спостерігали дощі Леонід з годинним числом метеорів від двох до п’яти тисяч.
У 1998-му цей потік став причиною відтермінувати виведення на орбіту базового модуля Міжнародної космічної станції. Річ у тім, що орбіта комети Темпеля-Таттла нахилена до екліптики під кутом майже 173°, тобто ця комета обертається в напрямку, практично протилежному руху великих планет. Тому викинуті нею частинки пилу стикаються з Землею «на зустрічних курсах» і входять в атмосферу зі швидкістю 72 км/с. Це означає, що вони мають велику кінетичну енергію. Навіть крихітна порошинка, що рухається настільки швидко, здатна утворити яскравий метеор або пробити корпус космічного апарату. Не забуваймо також, що супутники на низьких навколоземних орбітах мають швидкість майже 8 км/с, і вона теж за певних обставин може «скластися» зі швидкістю Леонід. Усе це викликало побоювання стосовно долі найбільшого космічного форпосту людства. Однак подальші дослідження показали, що оцінка небезпеки виявилася перебільшеною, оскільки просторова концентрація метеорних частинок не досягла критичних значень. Хоча щороку напередодні 17 листопада екіпаж МКС отримує додаткові попередження стосовно можливих дій у випадку надзвичайної ситуації.
Наступне повернення комети Темпеля-Таттла очікується 2031 року, й до того часу Леоніди навряд чи принесуть нам якісь сюрпризи у вигляді неочікуваних сплесків активності. Зараз у максимумі цього потоку астрономи регулярно реєструють приблизно 20 швидких метеорів за годину — звичайно, якщо це дозволяє зробити примхлива листопадова погода.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
