Друга частина нашого підсумкового матеріалу, присвяченого найбільш цікавим та важливим космічним подіям 2020 року.
Фосфін в атмосфері Венери?
Венера є найближчою до Землі планетою Сонячної системи. Але при цьому вона не має особливої популярності серед космічних агентств. У ХХІ столітті до неї було направлено лише дві спеціалізовані місії (європейська та японська). Але, можливо, невдовзі ця ситуація зміниться — і все завдяки одній дуже суперечливій знахідці.
У вересні міжнародна команда астрономів опублікувала статтю про реєстрацію у венеріанській атмосфері спектральних ліній молекул фосфіну (PH₃). Вона викликала великий відгук у науковому середовищі. Річ у тім, що цей газ утворюється виключно в ході виробничих процесів або в результаті життєдіяльності мікробів у позбавлених кисню середовищах. При цьому дослідники зазначили, що, згідно з їх розрахунками, кількість фосфіну, що спостерігається, не може утворитися завдяки діяльності відомих небіологічних джерел. Але вони також підкреслили, що самого факту наявності цієї речовини недостатньо, щоб вважати її доказом присутності життя в газовій оболонці Венери.
Незабаром відкриття було поставлене під сумнів. Низка вчених заявила про можливість помилкової інтерпретації даних, вважаючи, що за фосфін був прийнятий сигнал від молекул двоокису сірки. Після цього автори оригінального дослідження провели повторну перевірку даних і визнали часткову помилку, заявивши, що фосфін на Венері все ж таки є, але його приблизно в сім разів менше, ніж було заявлено раніше. Але і це не поклало край суперечкам про реальність знахідки.
Попри всю суперечливість, вихідна публікація у будь-якому випадку відіграла важливу роль, знову нагадавши, як багато таємниць все ще приховує «Ранкова зоря». Не виключено, що піднята нею хвиля інтересу до Венери стане вирішальним фактором у процесі прийняття рішення про відправлення до неї нової місії, яка, зокрема, могла б зайнятися вивченням венеріанської атмосфери та дати остаточну відповідь на питання про наявність чи відсутність у ній фосфіну, а також гіпотетичних живих організмів.
Загибель Аресібо
10 серпня біля радіотелескопа Аресібо, розташованого на острові Пуерто-Ріко, стався обрив одного з допоміжних тросів, які використовувалися для підтримки 900-тонної платформи з приймальною апаратурою та опромінювачем. Трос упав на 305-метрову чашу рефлектора та серйозно її пошкодив.
Агентство “Національний науковий фонд” (National Science Foundation – NSF), що здійснює управління обсерваторією, прийняло рішення здійснити ремонт і замовило виготовлення нового троса. На жаль, інженери так і не встигли встановити заміну. 6 листопада стався розрив одного з основних тросів, закріплених на тій самій вежі. Проведена після цього термінова технічна експертиза показала, що конструкція телескопа стала нестійкою і може в будь-який момент впасти, тому її неможливо відремонтувати без ризику для життя робітників.
Керівництво NSF вирішило вивести телескоп з експлуатації. Передбачалося, що це буде зроблено шляхом керованого підриву, завдяки чому вдалося б зберегти певну частину комплексу — зокрема, лідар, який використовується для атмосферних досліджень, а також інформаційний центр для відвідувачів. Але до цього не дійшло. 1 грудня платформа впала без сторонньої допомоги, що призвело до повної руйнації знаменитого радіотелескопа.
Загибель Аресібо стала серйозною втратою науки. Попри недавнє введення в експлуатацію китайського радіотелескопа FAST з діаметром рефлектора 500 м, деякі характеристики пуерториканського комплексу так і не були перевершені. Наприклад, обсерваторія активно використовувалася для спостереження навколоземних астероїдів і уточнення їх орбіт, зокрема шляхом радіолокації.
Крім того, Аресібо мав важливе символічне значення. Обсерваторія давно стала невід’ємною частиною світової поп-культури, засвітившись у низці відомих фільмів — наприклад, «Золоте око» та «Контакт». По суті, вона була одним із найбільш відомих символів сучасної науки та нашого прагнення розкрити таємниці Всесвіту. Поки невідомо, чи намагатиметься NSF побудувати нову обсерваторію, яка зможе замінити Аресібо, і якщо так — то в якому місці та якому саме форматі.
Складний старт малих носіїв
Минулого року відбулися дебютні польоти одразу кількох малих носіїв, створених приватними стартапами. На жаль, вони наочно продемонстрували, що космос, як і раніше, залишається дуже складною метою, яка не пробачає жодних помилок.
У березні компанія Astra Space зробила першу спробу орбітального запуску носія Rocket 3 із космодрому на острові Кодьяк біля узбережжя Аляски. Проте менш ніж за хвилину до включення двигуна стався витік палива, що спричинив спалах і серйозне пошкодження ракети.
Наступною була компанія Virgin Orbit. 25 травня вона спробувала відправити на орбіту ракету LauncherOne, що запускається за схемою повітряного старту. Спочатку все йшло добре. Ракета успішно відокремилася від літака-носія та почала набирати висоту. Однак потім двигун першого ступеня несподівано вимкнувся, після чого LauncherOne впав в океан. Згодом з’ясувалося, що причиною аварії стало руйнування паливопроводу високого тиску, що подає рідкий кисень у силовий агрегат. Після завершення розслідування в компанії заявили про намір провести повторну спробу запуску ракети у грудні, але у результаті її було перенесено на 2021 р.
У вересні Astra знову спробувала підкорити космос. На цей раз ракета відірвалася від стартового майданчика, але незабаром у її корпусі виникли непередбачені вібрації, що призвели до відхилень від заданої траєкторії. В результаті, приблизно через 30 секунд після запуску інженери подали команду на відключення двигуна. Пізніше носій упав біля острова Кодьяк і вибухнув.
У грудні була ще одна спроба. Тепер Astra була дуже близька до успіху. Ракета досягла максимальної висоти в 390 км, проте її швидкість в апогеї склала всього 7,2 км/с, що на 0,5 км/c менше за першу космічну. Через це носій так і не зміг вийти на навколоземну орбіту. Пізніше з’ясувалося, що двигун другого ступеня вимкнувся на 12-15 секунд раніше, ніж передбачалося планом польоту. Це сталося через помилку у розрахунку паливної суміші.
На відміну від LauncherOne і Rocket 3 мала ракета Ceres-1, побудована китайською компанією Galactic Energy, досягла орбіти з першого разу. Втім, багато хто вважає, що між цим польотом і випробуваннями західних стартапів все ж таки не можна ставити знак рівності. Річ у тім, що уряд КНР надав своїм аерокосмічним компаніям доступ до технологій, що використовуються у твердопаливних балістичних ракетах (зокрема, їм дозволили скопіювати двигуни). Це дуже серйозно полегшило їм завдання. Саме тому всі приватні китайські носії поки що є твердопаливними.
