У роботах стародавніх астрономів Тета Еридана описується значно яскравішою, ніж ми бачимо її сьогодні. Однак зараз це видиме неозброєним оком, але не таке вже й помітне світило. Тепер науковці вважають, що знайшли пояснення цієї загадки.
Тета Еридана
Астрономи спостерігають за зоряним небом уже тисячі років, і часом давні записи стають цінним матеріалом для нових досліджень. Саме такий випадок описує сайт phys.org. Ідеться про нещодавно опубліковану в arXiv роботу, присвячену Теті Еридана.
Еридан — велике південне сузір’я, значна частина якого залишається низько над горизонтом навіть для спостерігачів Північної півкулі. Давні астрономи описували її значно яскравішою, ніж сьогодні.
Мова про Тету Еридана, яка зараз навіть у самому сузір’ї є лише третьою за яскравістю. Сьогодні його найпомітнішими зорями є Ахернар і Акамар. Так Гіппарх у 129 році до н. е. описував її як найяскравішу в Річці, маючи на увазі те, що Еридан — це саме річка з античних міфів.
Із ним погоджувався і Птолемей у 132 р. н.е., і арабський астроном аль-Суфі у 964 н.е. Приблизно дві тисячі років тому Тета Ерідана мала видиму зоряну величину близько +0,2. Але вже в роботах європейських астрономів 1600-х років її яскравість оцінюється як +3 зоряної величини, і це приблизно те саме, що бачать астрономи зараз.
Загадкова зоряна система
На перший погляд різниця між зоряними величинами +0,2 і +3 здається незначною. Насправді ж шкала яскравості в астрономії логарифмічна, тому це відповідає потьмянінню приблизно у 12 разів. І це дуже важко пояснити з урахуванням того, що і попередній, і нинішній стан світила спостерігалися протягом століть.
Тобто різницю в принципі неможливо пояснити якимись спалахами. Але що ж це тоді? Відповідь, за словами астрономів, ховається у самій сутності Тети Еридана. Насправді це система, яка складається з трьох зір: тісної пари та третьої, яка розташована на значній відстані від неї й обертається навколо спільного з першими двома центру мас.
Саме тісна пара двох зір привернула увагу дослідників. Це масивні світила з масами 2,2 та 2,3 сонячної. Відстань між ними становить лише 0,083 а. о. — менше, ніж між Меркурієм і Сонцем. Обидві зорі перебувають на пізній стадії еволюції й уже майже заповнили свої порожнини Роша — область простору, яку вони можуть займати без початку перетікання речовини від однієї зорі до іншої.
Нині більша із зір вже завершила спалювання водню в ядрі. Дослідники припускають, що кілька століть тому, коли водень ще був її основним джерелом енергії, оболонка зорі сягала межі порожнини Роша. Через це речовина могла перетікати на сусідню зорю, що спричинило різке зростання світності системи. Згодом темп виділення енергії знизився, оболонка стиснулася, і перетікання припинилося.
За матеріалами phys.org
