Науковці використали масив антен ALMA для дослідження рідкісної зорі-гіганта HD 87643. У хаотичному нагромадженні матерії навколо неї дослідники знайшли чимало складних речовин, зокрема і таких, які містять сірку. Завдяки цьому стало відомо, як різні ізотопи цієї речовини виживають в умовах ультрафіолетового випромінювання.
Загадка гігантської зорі
Сайт phys.org повідомляє, що у журналі The Astrophysical Journal Letters з’явилося дослідження рідкісного гіганта HD 87643. Спектроскопічне дослідження його оточення відбувалося за допомогою великого південноамериканського масиву антен ALMA.
Зоря HD 87643 належить до рідкісного спектрального класу sgB[e]. Ці гігантські зорі еволюціонують достатньо швидко і на фінальній стадії свого існування мають велику кількість емісійних ліній, включно із тими, що зазвичай у спектрах зір взагалі не присутні.
І насправді це дуже важливо, оскільки саме в цей час навколо них формується складна система з газу та пилу, яка взаємодіє із ними і накопичує в собі різні достатньо складні сполуки. Саме їх дослідники і проаналізували у своїй роботі. Вони виявили CO, 13CO, OCS, H2CO, SO, 33SO, SO2, HNCO, O13CS та 13CS.
Сірка біля зорі
Серед усіх вищезгаданих хімічних сполук вчених особливо зацікавили ті, що містять сірку. Це — один з найбільш розповсюджених у Всесвіті елементів і один з найважливіших компонентів органічного життя. Однак при цьому шляхи його синтезу та поширення не до кінця вивчені і одним з них можуть бути структури, які виникають навколо масивних зір, подібних до HD 87643 ще до того, як вони спалахнуть як наднові.
Зокрема вчених дуже зацікавив ізотопний склад з’єднань сірки біля гігантської зорі. У них присутні два різновида атомів цього елементу, трохи важчий та трохи легший. І стандартна теорія хімічних процесів каже, що співвідношення другого до першого у складі SO має бути достатньо високим.
Річ у тім, що монооксид сірки SO утворюється шляхом розпаду її диоксиду під впливом ультрафіолетового випромінювання, якого у спектрі таких блакитних гігантів як HD 87643 більше, ніж достатньо. І зазвичай молекули, що містять легший ізотоп розпадаються набагато частіше.
Проте у спектрографічних дослідженнях HD 87643 співвідношення ізотопів досить рівне. І ось тут вчені висунули пропозицію, що насправді у стійкості диоксиду сірки до розпаду важливу роль відіграє те, що молекули із легким ізотопом екранують молекули із важчим. Тобто коли вони зникають, то важчий ізотоп стає вразливішим.
