У День української писемності та мови ми згадуємо про те, що саме мова формує наш погляд на світ. Але чи є цей погляд таким, що захоплює і зоряне небо у нас над головою? Спробуймо відповісти на це запитання.
Всесвіт в українській мові
27 жовтня відзначається День української писемності та мови. Ми згадуємо про те, що саме мова формує наш погляд на світ. Бо слово, вимовлене на людях чи написане на папері, потім передаватиметься від людини до людини, і цей процес невпинний.
На перший погляд може здатися, що питання дослідження та освоєння космосу з українською мовою не перетинаються. Але якщо мова формує наш погляд геть на все у світі, то це має стосуватися і зоряного неба теж. Тож наскільки ця тема інтегрована в нашу культуру через мову?
Почати, мабуть, треба з самих слів, які описують те, що можна побачити на небі. Слова «зорі», «небо», «сонце» — усі слов’янського походження. Саме тому їх та пов’язані з ними поняття можна зустріти в українських народних піснях і казках — частині культурної спадщини, що передавалася з покоління в покоління й могла зберегти елементи давніх уявлень, які дійшли до нас із глибини віків.
Водночас значна частина слів цієї тематики у нас запозичені переважно з грецької: «космос», «планета», «комета», «астероїд». Цих слів не знайдеш в народних піснях і переказах, хоча освіченій частині населення вони, звісно, були знайомі. Річ у тім, що це була книжна мова, яка багато в чому збігалася з мовою церкви. І це теж важливо, адже саме до цієї традиції належить найголовніший міф, пов’язаний із зорею.
Мова, звичайно, про те світило, що привело купу різних персонажів до вертепу у Віфлеємі, де народився Ісус Христос. В українській християнській традиції Різдво та зорі тісно переплетені й формують шар культури, який нібито з християнською вірою не сильно і пов’язаний.
Але повернімося до слів і термінів. Особливе місце серед них посідає слово «всесвіт». Воно, безперечно, має слов’янське походження і його будова говорить про те, що це не калька з російської. Водночас це слово досить молоде. Його ще не було у текстах ХVII–ХVIIІ, був лише попередник «весь світ». У Тараса Шевченка вживається лише прикметник «всесвітній», проте у широкий вжиток воно входить лише на межі XIX–XX століть.
І це відображає важливу річ. В українців уже було слово «світ», яке означало все навколо. Але згодом виникла потреба в окремому терміні для позначення чогось значно масштабнішого — безмежного простору за межами Землі. Так у мові закріпилося слово «всесвіт». Це відображало й поступове усвідомлення України як частини безкрайнього космосу.
Інша цікава історія — це термін «Чумацький Шлях», яким ми позначаємо галактику, в якій живемо. Саме по собі чумацтво як різновид купецтва розвивалося з ХIIІ по XIX століття з піком у ХVIIІ, тож тут ми теж маємо справу з терміном, який народився вже в історичні часи. При цьому грецьке слово «галактика», яке й означало початково саме світлу смугу на небі освіченим людям було відомим ще в ті часи. Однак у народу виникла потреба створити термін, пов’язаний з його життям.
Астрономія для українців
Взагалі треба сказати, що сама по собі астрономія як наука була цілком собі відома на українських землях дуже давно. Адже системи освіти в тій же Києво-Могилянській академії, рівно як, наприклад, у Львівському університеті, була продовженням європейської середньовічної системи семи вільних мистецтв, де як частина квадривіуму наука про зоряне небо вивчалася обов’язково.
Саме тому ситуація зі сприйняттям цієї галузі знань в Україні була достатньо неоднозначною. Невелика частина освіченого населення, зокрема священники, загалом була знайома з астрономією. Її, зокрема, викладали Єпіфаній Славинецький, Іриней Фальковський і Феофан Прокопович. Проте для більшості людей такі знання ще довго залишалися недоступними.
Перші статті з астрономії почали виходити в журналах «Основа» та «Зоря» лише у другій половині XIX століття, і це були окремі статті. Також існували університетські підручники з астрономії. Однак справжні популярні видання з’явилися тільки на початку ХХ століття.
У 1901 році виходить популярний огляд «Нові та перемінні звізди» від самого Івана Пулюя, одного з перших дослідників рентгенівських променів. У тому ж році з’являється український переклад «Неба» Каміля Фламмаріона, який тоді був найвідомішим популяризатором астрономії в усій Європі. А далі популярні роботи стали виходити одна за одною, тож тема космосу міцно увійшла у практику української мови ще тоді, а зовсім не в часи незалежності.
Українська фантастика про космос
Питання про те, якою була перша фантастична книжка українською достатньо цікаве. Адже насправді наукова фантастика українською мовою з’явилася знову ж таки на межі XIX–XX століть, але її теми ще не стосувалися космосу.
Першою справді космічною українською фантастикою, мабуть, все ж треба вважати оповідання «Сонця!» Єлизавети Кардиналовської, написане за участю її сестри Тетяни й опубліковане в журналі «Знання» у 1926 році. Події відбуваються у далекому майбутньому, де Сонце почало згасати. Науковці намагаються вирішити, що робити далі: створити штучне Сонце чи переселитися на іншу планету.
У 1932 році у Львові виходить «Країна блакитних орхідей» Мирослава Капія. Дивовижний твір про Україну майбутнього, яка є не тільки незалежною, а й космічною державою, як у цій якості співпрацює з європейськими країнами та США. Описується телебачення, яке тоді ще тільки починалося, автомобільний завод у Кременчуці.
Але головне в цій історії — космічний політ. США за підтримки всього людства відправляють на Марс перший космічний корабель, але після прибуття до планети він безслідно зникає. Проте за кілька років з Червоної планети прилітає інший, на якому до України прибувають нащадки мешканців Атлантиди, які колись евакуювалися на Марс.
У 1935-му виходить головна космічна книга України 1930-х років — «Аргонавти Всесвіту» Володимира Владка. Зараз історія польоту космічного корабля на Венеру, яка виявилася світом джунглів, населеним динозаврами та гігантськими комахами, може здатися далекою від реальності.
Проте тоді люди ще нічого не знали про те, що ховається під щільними хмарами нашої сусідки, тож ця історія цілком відповідає тогочасним науковим знанням. А описи космічного польоту з невагомістю, гальмуванням у кілька етапів та змалюванням космічного корабля і зараз читається як цілком собі «тверда» наукова фантастика.
Українська мова — це космос!
Хай там як, але ще до Другої світової війни тексти про космос і космічні подорожі стали невіддільною частиною української мови. І навіть ті науково-фантастичні й науково-популярні книги, які були написані у 1960–1980-х роках, вже спиралися на певну традицію. Авторам не доводилося самим вигадувати цю частину української мови.
Мова — це багато в чому література. І вже в момент проголошення Незалежності України нашому народу не треба було доводити, що його мова підходить для того, аби говорити нею про зорі, планети та космічні кораблі.
Проте багато років українці змушені були доводити, що фізика й астрономія їхньою мовою не звучать смішно. Не тому, що це справді можна було комусь довести, а тому, що самі в себе не вірили достатньо. Проте ось уже чимало років, як комплекси про якусь «не таку» українську мову відступили.
Де можна використати українську мову, щоб можна було цим справді пишатися? Наприклад, вона може звучати на космодромі, з якого здійснюється запуск космічного апарата до інших світів. Хіба є щось приємніше, ніж почути: «…Сім…шість…п’ять…чотири…три…два…один… запалювання!»?
