Які зорі бачив Кий? Нічне небо молодого Києва

Далеко не всі історики згодні з офіційною датою заснування Києва, вирахуваною в 70-ті роки минулого століття радянськими ідеологами. В кожному разі, ми вже напевно знаємо, що в 482 році від Різдва Христового (до речі, літочислення «від Різдва Христового» з’явилося кількома століттями пізніше) на березі Дніпра існувало багатолюдне поселення, мешканці якого займалися торгівлею, ремісництвом і сільським господарством. А чи не замислювалися ви, наскільки сильно зоряне небо над їхніми головами відрізнялося від сучасного?

За понад півтори тисячі років, які минули з того часу, контури сузір’їв змінилися несуттєво. Лише найближчі світила (в першу чергу найяскравіші — Сіріус, Арктур і Альтаїр) зсунулися настільки, що це можна було б зауважити неозброєним оком, причому лише якщо знати, яким було їхнє положення тоді та яким воно стало зараз. Але умови їхньої видимості в різні пори року помітно відрізнялися. Насамперед це стосується зодіакальних сузір’їв, якими рухаються Сонце, Місяць і планети. Можна сказати, що в ті часи їхнє розташування було ближчим до астрологічних «знаків зодіаку». Точка зимового сонцестояння за чотири століття до того перейшла зі «звичного» для астрологів Козерога до Стрільця і все ще перебувала в його східній частині. Скорпіон, який фактично є «найнижчим» у наші дні, під кінець V століття для мешканців північних широт підіймався над обрієм суттєво вище, зорю Антарес у Києві було видно приблизно так, як зараз в Криму.

Навіть більшою мірою це стосувалося сузір’їв, які прийнято називати «весняними», тобто тих, що навесні опиняються у верхній кульмінації опівночі, а Сонце їх, навпаки, проходить в осінні місяці. Спіка (α Діви), схилення якої зараз трохи менше -11°, у V столітті розташовувалася майже на небесному екваторі. У ті часи квітневими вечорами низько над південним обрієм у Києві можна було побачити найяскравіше кулясте зоряне скупчення земного неба — ω Центавра. Зараз його видно максимум на широті Тбілісі.

Навпаки, умови видимості «осінніх» об’єктів були значно гіршими. З усього сузір’я Скульптора, яке й у наш час можна віднести до «екзотично-південних», на широті Києва тоді з’являлася над обрієм лише його невелика північна частина, а яскрава галактика NGC 253 не підіймалася більш ніж на 6° над південним горизонтом. Яскравий Фомальгаут — звичний «гість» нашого неба з липня й майже до середини зими — тоді було видно на висоті не більше 2,5°.

Більшість читачів уже здогадалися, що всі описані зміни викликані прецесією — повільним обертанням земної осі навколо перпендикуляра до екліптики. Її найочевиднішим наслідком є зміна «Полярної зорі», оскільки полюс світу (уявна точка перетину земної осі з небесною сферою) теж постійно рухається. Втім, мешканці Києва півтори тисячі років тому вже могли користуватися тою ж самою Полярною, що й ми: вона вже підійшла до «істинного» полюсу ближче, ніж Кохаб (β Малої Ведмедиці), який «виконував обов’язки» Полярної на початку нашої ери.

На відносно коротких проміжках часу (не більше двох тисяч років) прецесія мало впливає на видимість сузір’їв, які ми умовно називаємо «літніми» та «зимовими». Тож Оріон, Телець, Близнюки, Візничий у древньому Києві було видно приблизно так само, як зараз. Але Сіріус — α Великого Пса — тоді підіймався над обрієм трохи вище. Тут уже справа у його так званому власному русі на тлі більш далеких світил, викликаному обертанням галактичних об’єктів навколо центру Чумацького Шляху по різних орбітах із різними швидкостями. У найяскравішої зорі нічного неба він спрямований майже точно на південь, тому вона поступово «відповзає» з зони видимості спостерігачів наших широт.

Загалом же нічне небо над стародавнім Києвом із точки зору астрономії було значно кращим, ніж зараз — його не псувало ані вуличне освітлення, ані тисячі штучних супутників, ані запилення в результаті промислових викидів (узимку їх частково «компенсував» дим від численних дров’яних пічок). Однак до винайдення перших оптичних приладів для астрономічних спостережень лишалося ще більше тисячі років…

Раніше ми писали про особливості новоюліанського календаря, за яким зараз веде літочислення Православна церква України.

Телескоп James Webb розгадує таємницю народження Крабоподібної туманності
Початок кінця: Hubble зазнімкував молекулярну хмару
Астронавти побачили політ Starliner на тлі полярного сяйва
Випадкова знахідка підтвердила одну з давніх теорій раннього Всесвіту
Вчені відкрили землеподібну планету на відстані 55 світлових років від нас
Телескоп Chandra шукатиме життя біля найближчих до нас зір
Повернення Starliner на Землю затримується ще на чотири дні
Новий трюк для старого телескопа: Hubble відновив наукові спостереження
В уламку скелі знайшли матеріал із протопланетного диска часів формування Сонячної системи
Кожен із нас — центр Всесвіту: парадокс розширення космосу