Напевно, багато хто з вас хоч раз у житті чув про дивні космічні послуги — наприклад, про похорон на орбіті чи, скажімо, придбання ділянки на Місяці. Деякі з них цілком офіційні та надаються доволі шанованими компаніями, давніми учасниками космічного ринку. Інші ж, по суті, мало чим відрізняються від звичайного шахрайства. У цьому матеріалі ми розглянемо кілька найпопулярніших подібних послуг і з’ясуємо, чи легальні вони.
Похорон у космосі
У деяких науково-фантастичних фільмах можна побачити сцени поховання у космосі: під траурну музику труна з тілом вилітає зі шлюзу й назавжди зникає у безмежних міжзоряних просторах. І хоча подібні епізоди створені чиєюсь яскравою уявою, така концепція давно втілена в реальність. На сьогодні кілька підприємств уже надають подібні послуги.
Першою в цій сфері стала компанія Celestis. У 1997 році вона відправила на навколоземну орбіту прах 24 осіб, зокрема Джина Родденберрі (Gene Roddenberry) — творця культового серіалу «Зоряний шлях». Наступного року Celestis взяла участь у першому в історії місячному похороні. Вона виготовила капсулу, яку прикріпили до корпусу апарату Lunar Prospector, побудованого NASA. У неї помістили прах відомого астронома і планетолога Юджина Шумейкера (Eugene Shoemaker). На капсулі були викарбувані слова: «Його мрія збулася, нехай навіть і таким чином…». Після завершення роботи космічний апарат зійшов з орбіти й упав на поверхню природного супутника нашої планети. Так Юджин Шумейкер став першою людиною, похованою на Місяці.
Варто зазначити, що компанії, котрі надають ритуальні послуги, не здійснюють спеціальних запусків. Вони встановлюють кілька сотень капсул у спеціальний контейнер, що розміщується як супутній вантаж на ракеті іншого пускового оператора.
Вартість космічного похорону залежить від маси капсули, а також «пункту призначення». Найдешевшою опцією є відправлення на суборбітальній ракеті. В такому разі капсула пробуде кілька хвилин на висоті понад 100 км (формальна межа космічного простору), після чого повернеться на Землю і буде передана рідним покійного. Вартість цієї послуги у тої ж Celestis стартує від 2500 доларів.
Також є можливість запуску на навколоземну орбіту. Тоді контейнер з капсулами буде встановлений на верхній ступінь ракети-носія або ж на невеликий супутник. Потім вони знов увійдуть у земну атмосферу та згорять. Час існування капсули залежатиме від висоти початкової орбіти й може скласти від кількох тижнів до кількох років. Вартість подібних похоронів у компанії Celestis стартує від 5 тис. доларів, у її конкурентів Elysium Space — від 2,5 тис. доларів за грам праху.
Обидві компанії також пропонують доправлення праху на Місяць. Вартість цієї послуги становить 10-12 тис. доларів за грам. Станом на 2022 рік жодна з фірм ще не здійснювала такого замовлення. Для цього потрібна відповідна «попутка», але зараз запуски до природного супутника нашої планети проводяться не так уже й часто.
Похорони в космосі також організують державні космічні агентства, проте лише в окремих випадках, щоб ушанувати пам’ять видатної людини. Подібної честі удостоївся першовідкривач Плутона Клайд Томбо (Clyde Tombaugh). На борту апарата New Horizons, який у 2015 році відвідав карликову планету і її супутник Харон, є капсула з частинкою праху відомого астронома. Оскільки у майбутньому цей апарат назавжди залишить Сонячну систему, Томбо стане першою в історії людиною, похованою у міжзоряному просторі. Цікаво, що, крім капсули з прахом, на борту New Horizons також є дві монети вартістю у чверть долара. Це своєрідна плата за доправлення — згідно з віруваннями стародавніх греків, щоб міфічний поромник Харон перевіз душу померлого через річку Стікс у потойбічний світ, потрібно заплатити йому дрібною монетою.
Купівля зірок
В інтернеті можна знайти безліч сайтів, які пропонують усім охочим присвоїти ім’я зорі. Зрозуміло, за гроші. Зробити це нескладно — потрібно лише обрати зорю (чим вона яскравіша, тим більше доведеться заплатити), назвати її та внести гроші, після чого вам надішлють красивий сертифікат, який підтверджує «придбання» і, можливо, якісь інші сувеніри на кшталт карти неба з зазначеним положенням світила.
На жаль, цінність подібного сертифіката не перевищує вартості використаного для його виготовлення паперу. Подібні угоди з «купівлею» імен ніким офіційно не визнаються і не мають юридичної сили. Фірми, які займаються продажем зір, часто посилаються на якісь «міжнародні зоряні каталоги», але насправді присвоєння назв небесним тілам — прерогатива виключно Міжнародного астрономічного союзу (МАС).
До речі, абсолютна більшість зір узагалі не має власних імен. Для їхньої ідентифікації використовуються цифрово-літерні позначення. Лише кілька сотень найяскравіших світил, які можна побачити на небі неозброєним оком, мають назви, закріплені за ними ще з давніх-давен — наприклад Сіріус, Альдебаран, Вега, Проціон тощо. Крім них, існує ще невелика група світил, названих на честь дослідників, які зробили великий внесок у їхнє вивчення (скажімо, зоря Барнарда).
Нещодавно МАС провів кілька акцій, спрямованих на популяризацію астрономії. За результатами голосування десятки зір і екзопланет отримали назви, які можуть використовуватися для їх позначення нарівні з номерами в каталозі. Наприклад, 55 Рака удостоїлася імені «Коперник», а μ Жертовника — «Сервантес».
Вищезазначене стосується і численних сервісів із продажу назв астеризмів (невеликих груп зірок), супутників планет і кратерів. Усі подібні пропозиції є такими ж оманливими, як і купівля імені зорі. Існуючі в астрономії правила передбачають фактично єдину можливість назвати щось у космосі на власний розсуд: астроном, який відкрив новий астероїд, має право запропонувати його назву та пояснити причини свого вибору. Далі МАС розгляне запропонований варіант і, за відсутності заперечень, затвердить його.
Однак навіть і тут існує низка обмежень. Наприклад, найменування астероїда не може складатися більш ніж із 16 літер, а назви на честь політиків або військових діячів затверджуються лише через 100 років після їхньої смерті. Так чи інакше, якщо ви не «астероїдний мисливець», ви не зможете дати ім’я небесному тілу.
Звичайно, пропозицію купити зорю можна розглядати винятково з позиції отримання красивого сувеніра, який потім можна подарувати близькій людині. Зрештою, більшість із нас не розбирається у тонкощах астрономічної номенклатури. Тому подібний сертифікат можна намалювати самому у фотошопі, а потім роздрукувати. Він матиме таку ж «юридичну силу», але при цьому обійдеться набагато дешевше.
Ділянки на Місяці
Ще одна вельми популярна космічна послуга — продаж ділянок на Місяці. Її надає низка фірм із гучними назвами на кшталт Moon Estates або The Lunar Registry.
Цікаво, що різні люди взялися заявляти свої права на тіла Сонячної системи ще до початку космічної ери. Наприклад, у 1953 році ексцентричний чилійський юрист Хенаро Вера (Jenaro Vera) заплатив місцевим нотаріусам 42 песо й отримав сертифікат, який підтверджував його право власності на Місяць.
Але ще одіознішим виявився американець Денніс Гоуп (Dennis Hope). У 1980 році він зареєстрував компанію Lunar Embassy та оголосив себе власником спершу Місяця, а згодом — Меркурія, Марса, Плутона та інших небесних тіл. На відміну від попередніх «власників», Гоуп перетворив свої домагання на бізнес і почав активний продаж «земельних ділянок» по всій Сонячній системі.
Бізнес-модель виявилася успішною. Гоупу вдалося знайти чимало охочих придбати ділянки на Місяці за ціною 25 доларів за акр. Комерційний успіх Lunar Embassy зацікавив безліч компаній-імітаторів, які також заявили свої права на різні тіла Сонячної системи, включно з Сонцем. У якийсь момент подібний «бізнес» призвів до повного абсурду — продажу ділянок на Юпітері, який у принципі не має твердої поверхні.
Lunar Embassy та подібні їй контори спираються на підписаний у 1967 році Договір про космос і стверджують, що їхній бізнес абсолютно легальний. Стаття II документа свідчить, що «космічний простір, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, не підлягає національному присвоєнню ані шляхом проголошення на них суверенітету, ані шляхом використання чи окупації, ані будь-якими іншими засобами». Продавці місячних ділянок трактують це положення на свій лад: якщо в ньому немає жодної згадки про приватних осіб, то, відповідно, ніхто не забороняє їм володіти супутником Землі.
Так, формально стаття II Договору про космос дійсно не містить прямих заборон для приватних компаній на володіння Місяцем і планетами. Однак стаття VI окремо обумовлює, що країни несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космосі й на небесних тілах незалежно від того, ким вона здійснюється. Отже, з юридичної точки зору у компаній на кшталт Lunar Embassy нема і не може бути жодних прав на Місяць.
До того ж, перш ніж заявити права на якусь територію, необхідно мати до неї доступ і можливість здійснювати там діяльність. У випадку з Lunar Embassy та їй подібними очевидно, що це не так. Наприклад, коли у 2001 році NASA посадила на астероїд Ерос (433 Eros) апарат NEAR Shoemaker, якийсь Грегорі Неміц заявив, що є власником цього астероїда і виставив відомству рахунок за «розміщення станції». Зрозуміло, що його претензії були просто проігноровані.
Отже, діяльність подібних продавців цілком можна порівняти з бізнесом з продажу зірок. Покупець ділянки на Місяці отримає красивий сертифікат і карту, які можна повісити в рамці на стіну або ж подарувати комусь на день народження. Але все це не матиме юридичної сили. Жодна з країн, які підписали Договір про космос, ніколи не визнає подібні документи. Наразі єдина легальна операція з купівлі об’єкта на Місяці була здійснена у 1993 році. Тоді російське НВО імені Лавочкіна на аукціоні «Сотбіс» продало «Луноход-2» та станцію «Луна-21» Річарду Герріоту (Richard Garriott), який згодом злітав на МКС як турист. Сума угоди склала 68 500 доларів.
Тож на сьогодні статус Місяця можна порівняти з Антарктидою. Підписаний 1959 року договір визначив, що південний материк не належить жодній державі. На ньому заборонена будь-яка військова діяльність або видобуток корисних копалин, але дозволені наукові дослідження.
Водночас унаслідок стрімкого розвитку технологій ситуація може змінитися. Наприклад, у 2015 році у США був ухвалений закон, який дає американським компаніям право на володіння ресурсами, видобутими у космічному просторі. Цілком імовірно, що в майбутньому країни приймуть нову, більш детальну міжнародну угоду про використання космосу для врегулювання можливих правових колізій.
SMS — у космос
Ще одну незвичайну космічну послугу можна умовно назвати «SMS — у космос». Автори подібних проєктів стверджують, що відправляють повідомлення в міжзоряний простір. Достатньо лише надіслати їм текст (або ж медіафайл), заплатити — й він буде відправлений у космос за допомогою радіотелескопа.
На жаль, усі подібні сервіси видаються вкрай сумнівними. Їхні організатори зазвичай не повідомляють ані характеристик використовуваної апаратури й антен, ані місць їхнього розташування. Тому, швидше за все, повідомлення у прямому сенсі слова підуть у нікуди.
Водночас не можна не відзначити, що за останні півстоліття людство справді відправило низку повідомлень у космос. Найвідомішим із них, безумовно, є послання Аресібо 1974 року. Воно містило базову інформацію про людей і Сонячну систему.
Це послання не можна назвати серйозною спробою зв’язатися з позаземними цивілізаціями. По-перше, воно було направлене у бік кулястого зоряного скупчення M13, розташованого на відстані 25 тис. світлових років у сузір’ї Геркулеса. На той час, коли сигнал дістанеться пункту призначення, скупчення вже змінить положення, і на його місці буде лише порожнеча. І навіть якщо якась інопланетна цивілізація раптом зуміє його прийняти, нам все одно доведеться чекати не менше 50 тис. років, щоб отримати відповідь. А по-друге, співробітники радіообсерваторії Аресібо ніколи не приховували, що послання було радше красивою демонстрацією технології, присвяченою річниці відкриття цієї наукової установи, ніж серйозною спробою встановити контакт із позаземним розумом.
Послання Аресібо було не єдиним подібним повідомленням, відправленим землянами до інших світів. У різні роки у космос транслювалися записи класичної музики, пісні Beatles, уривки з енциклопедій і навіть реклама чипсів. Частина з них мала відверто рекламну мету, деякі були орієнтовані на популяризацію астрономії та збір коштів на підтримку роботи обсерваторій. Технічні характеристики цих повідомлень також викликають сумніви у тому, що їх можна буде «почути» в околицях зірок, до яких вони спрямовані.
Єдину реальну можливість відправити щось до інших планет (причому абсолютно безкоштовно) надають космічні агентства. Останнім часом стандартною стала практика, коли на борт міжпланетного апарата NASA перед запуском установлюється спеціальний мікрочіп, куди записуються імена людей, які відправили заявку на сайт аерокосмічної адміністрації. Зараз у подібних акціях беруть участь мільйони охочих з усієї планети. Зокрема, мікрочіпи з іменами були встановлені на борту зонда Parker Solar Probe, апаратів OSIRIS-REx й InSight, марсоходів Curiosity та Perseverance.
Подібну практику поступово переймають інші космічні агентства. Наприклад, на борту європейського телескопа CHEOPS були встановлені титанові пластини з мініатюрними версіями дитячих малюнків. Їх обрали у межах конкурсу, проведеного ESA.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
