Вивчаючи непростий період історії України, що охоплює першу половину XX століття, багато хто задається питанням, завдяки чому «червоні» змогли перемогти своїх політичних супротивників, а потім утриматися при владі понад 70 років. Цьому є багато пояснень. Одне з них полягає в тому, що, на відміну від сучасної росії, де пропаганда фактично обернена в минуле й оперує ідеологічними конструкціями кількасотрічної давності, більшовики проголосили свій державний проєкт «прогресивним» і повсюдно проголошували свою відмову від «старого світу». Під цим приводом вони почали показово впроваджувати науковий світогляд і боротись із «мракобіссям», одним із проявів якого вважали релігію.
Спочатку все виглядало досить цивілізовано: радянська влада проголосила про відділення церкви від держави (що на той час було цілком прогресивним кроком) і боролася з нею лише «на ідеологічному фронті». До певного часу навіть спостерігалося певне «загравання» з православним духовенством: 10 листопада 1917 року за сприяння нової влади була офіційно відновлена посада «Патріарха Московського і всєя Русі», скасована двома століттями раніше. Але вже 1925 року було створено «Союз войовничих безбожників» — начебто добровільна організація, що насправді активно підтримувалася державними структурами. Фінансувалося також видавництво газети «Безбожник», журналу «Атеїст» й іншої літератури відповідної спрямованості, організовувалися публічні лекції та кіносеанси.
Коли Джугашвілі-Сталін остаточно підім’яв під себе владу, він закономірно побачив у церкві конкурента за «вплив на людські душі». Після смерті патріарха Тихона у квітні 1925-го ця посада фактично лишалася вакантною, «виконуючий обов’язки» митрополит Петро в кінці того ж року був заарештований, і відтоді Російською православною церквою керував його заступник митрополит Сергій, налаштований на співробітництво з «безбожною державою». Розпочались арешти духовенства, не згодних із такою позицією, а також представників інших конфесій. Ще одним шляхом боротьби з церквою стало пряме знищення культових споруд. Лише в Києві їх було зруйновано більше сотні, найвідомішими з них є пізніше відбудовані Михайлівський і Успенський собори.
Утім, деякі споруди — наприклад, Софію Київську — вдалося врятувати, надавши їм статус культурної пам’ятки. Ще одним шляхом порятунку стала «зміна цільового призначення»: в церковних будівлях організовувалися клуби, кінотеатри, концертні зали, просто складські приміщення. Найбільш пощастило тим церквам, де були створені музеї. Втім, часто ці музеї мали цілком конкретне спрямування.
12 квітня 1931 року в Ісаакіївському соборі — найбільшому православному храмі Санкт-Петербурга — демонстрацією роботи найбільшого у світі маятника Фуко було відкрито Державний антирелігійний музей. Досліди з цим маятником свого часу стали доказом обертання Землі навколо власної осі, чого буцімто не бажала визнавати церква (як і факт кулеподібності нашої планети, який насправді з часів античності мало хто ставив під сумнів). Наступного року в Казанському соборі — другому за величиною петербурзькому храмі — відкрили Музей історії релігії й атеїзму. Лише 1991-го в цьому соборі відновили богослужіння, а остаточно його повернули православній церкві у 2000-му.
«Храмові» планетарії
«Тріумфальну ходу наукового світогляду» перервав напад на СРСР гітлерівської Німеччини. На окупованих територіях німці відновлювали діяльність церковних громад і роботу церков (тих, які не встигли зруйнувати). Цим вони попервах заслужили деяку прихильність місцевого населення, що було неприпустимим з точки зору радянської влади. Верховному керівництву СРСР довелося пом’якшити своє ставлення до релігії, припинити арешти священиків і навіть нарешті «легалізувати» посаду патріарха — її обійняв уже згаданий митрополит Сергій. Після завершення війни період «потепління» стосунків між державою та церквою тривав деякий час, із одним важливим уточненням: це стосувалося майже виключно Російської православної церкви Московського патріархату та Грузинської православної церкви. Діяльність усіх інших конфесій продовжувала бути якщо не прямо забороненою, то сильно ускладненою.
Але й це «потепління» не могло тривати довго. Завершилося воно показовим припиненням діяльності Союзу войовничих безбожників 1947 року. Його майно було передане Всесоюзному товариству з розповсюдження политичних і наукових знань. Далі країною знову покотилася хвиля репресій релігійних діячів і закриття храмів. Утім, для деяких із них знаходили нове застосування: великі церковні куполи добре підходили для демонстрації штучного зоряного неба за допомогою апаратів-планетаріїв.
Перший такий планетарій — до речі, він був лише другим в СРСР після московського — відкрили 1948 року в колишній Олексіївській церкві міста Горький (тепер Нижній Новгород). Далі відбулось аналогічне «перепрофілювання» Хрестовоздвиженського храму в Барнаулі, потім — церкви Іоанна Богослова в Костромі. А 1 січня 1952-го в будівлі костелу Святого Олександра запрацював Київський планетарій. В окреме спеціально збудоване приміщення він переїхав аж через 35 років.
Релігія та космонавтика
Пафосу антирелігійним діячам додали досягнення радянської науки й техніки, які на той час справді вражали: 4 жовтня 1957 року на навколоземну орбіту вийшов перший штучний супутник, а 5 грудня був спущений на воду атомний криголам «Лєнін». І все це відбувалося без жодної участі попів із кадилами. Церкву наполегливо перетворювали на тему для карикатур… але в той же час багато партійних і державних діячів продовжували брати участь у церковних обрядах — звичайно, підпільних, але чутки про це все одно просочувалися.
Таке лицемірне ставлення до церкви закономірно почало викликати несприйняття антицерковної пропаганди. Також її відторгненню сприяла її нав’язливість і занадто прямолінійні методи. Гасло «Гагарін у космос літав, а бога не бачив» звучало непереконливим після лекції заїжджого лектора в сільському клубі, де йшлося про нескінченність Всесвіту. А коли після розсекречування програми «Восток» була виставлена на загальний огляд капсула, у якій Гагарін здійснив свою історичну орбітальну подорож, один із екскурсантів вигукнув: «Та що ж він міг побачити крізь таке крихітне віконечко?» (ілюмінатори «Востока» справді мали діаметр менше 30 см).
Після усунення від влади Нікіти Хрущова справи в радянській космонавтиці пішли значно гірше. У квітні 1967 року під час випробувань нового космічного корабля загинув Владімір Комаров, потім СРСР програв «місячні перегони»… Одночасно ставлення до релігії поступово ставало поблажливішим. Музеї та освітні центри, що відкривались у 70-х роках минулого століття, вже не мали відвертої атеїстичного спрямованості. Таким був, наприклад, Музей історії релігії, створений у комплексі Домініканського монастиря у Львові.
«Примирення» з православною церквою, поступове послаблення обмежень на діяльність інших конфесій дозволило покращити репутацію «найсправедливішої держави переможного соціалізму» на міжнародній арені, суттєво «підмоченої» вторгненням до Чехословаччини у 1968-му. До певної міри це спрацювало, але після перевороту в Афганістані та введення туди «обмеженого контингенту» радянських військ стосунки з багатьма країнами (тепер уже й ісламськими) знову погіршилися. Нарешті, горбачовська «перебудова» зняла всі релігійні обмеження, та це не могло врятувати від розвалу велетенську країну, остаточно зруйновану економічними негараздами. Принаймні у цей час почали відкриватися вцілілі храми, а участь у церковному житті вже не була підставою для переслідувань. Антирелігійна пропаганда перестала отримувати державну підтримку, зайнявши нарешті належне місце однієї з точок зору у світоглядній дискусії.
* * *
Але якщо ви маєте справу з росією — марно чекати розсудливості, почуття міри та «золотої середини». Минуло не так уже й багато часу після відмови від «державного атеїзму», й на просторах однієї восьмої суходолу знову запанувала повальна показова релігійність. Щоб далеко не ходити, в якості «єдино правильної віри» обрали московське православ’я, але тепер до нього поступово додається іслам. З 1998 року на космодромі Байконур почали освячувати ракети-носії та космічні кораблі перед стартом. Таке відверте ідеологічне повернення на сотню років у минуле з точки зору нормальної сучасної людини виглядає дико, але, схоже, абсолютну більшість росіян воно абсолютно не бентежить.
Усе це виглядало би як поганий жарт, але, будучи втіленим у реальність, стає більше схожим на якийсь чудернацький експеримент із метою з’ясувати, наскільки успішним буде поєднання світоглядної архаїки з сучасними технологіями. На це би навіть було цікаво подивитись, якби країна, що за власною волею стала «піддослідною», не намагалася силою розповсюдити цей експеримент на своїх сусідів під виглядом «збереження цінностей» і «захисту цивілізації». Власне, у 30-х роках минулого століття одна європейська держава вже спробувала здійснити щось подібне… з дуже сумними наслідками для всього світу. Сподіваємося, цього разу світ виявиться спроможним зупинити «експериментатора», поки він не встиг нанести планеті непоправної шкоди!
Раніше ми писали про те, звідки могла взятися дата святкування християнського Різдва.
Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!
Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine
