Восени 2017 року астрономи виявили в Сонячній системі перший підтверджений міжзоряний об’єкт, який отримав назву Оумуамуа (1I/’Oumuamua). Він прилетів приблизно з боку зірки Вега та пройшов на відстані 0,25 а.о. від Сонця (всередині орбіти Меркурія), після чого почав віддалятися по траєкторії, що назавжди виводила його зі сфери тяжіння нашого світила.
Спостереження, проведені за допомогою наземних телескопів, показали, що «міжзоряний мандрівник» характеризується дуже витягнутою формою (в Сонячній системі досі не знайдено об’єктів з аналогічними пропорціями), а його поверхня має червонуватий колір і за своїми спектральними характеристиками нагадує астероїди класу D. Астрономам не вдалося виявити в Оумуамуа жодних ознак кометної активності, тому його також «записали» в астероїди.
Влітку 2018 року було оголошено, що Оумуамуа залишає Сонячну систему з більшою швидкістю, ніж мав би це робити згідно з законами небесної механіки. Цю аномальну поведінку зареєстрували обсерваторії всього світу, зокрема й орбітальний телескоп Hubble та Дуже великий телескоп Європейської південної обсерваторії (VLT ESO). І хоча виміряне прискорення виявилося невеликим, його потрібно було якось пояснити.
Вчені проаналізували кілька версій, у тому числі ефект Ярковського, вплив невидимого супутника та взаємодію гіпотетичного магнітного поля Оумуамуа з сонячним вітром. Найімовірнішим поясненням вважається непомічений спостерігачами викид газу та пилу з поверхні об’єкта, а це означає, що він усе ж є кометою, а не астероїдом.
Але не всі вчені погодилися з цією думкою. Астрофізик Роман Рафіков із Кембриджського університету провів розрахунки, які продемонстрували, що з урахуванням незвичайних пропорцій Оумуамуа він просто не пережив би викиду газу з поверхні, що відповідає виміряному прискоренню. А двоє дослідників із Гарвардського університету пішли ще далі. У статті, надісланій до журналу Astrophysical Journal Letters, вони висловили припущення, що Оумуамуа може бути штучним об’єктом.
Вчені з Гарварду вирішили перевірити, чи може додаткове прискорення Оумуамуа пояснюватися тиском сонячного світла. Проведені розрахунки показали, що це можливо, якщо відношення маси «міжзоряного мандрівника» до його площі становить близько 0,1 г/м². У цьому випадку він є надзвичайно тонким об’єктом завтовшки приблизно 0,3-0,9 мм. Оскільки тіла з такими пропорціями не зустрічаються у природі, автори публікації припустили, що насправді Оумуамуа може бути чимось на кшталт сонячного вітрила.
Дослідники також зазначили, що ця версія узгоджується з зареєстрованими телескопами варіаціями альбедо Оумуамуа. Якщо він являє собою вигнутий у конічну або напівциліндричну форму лист, то, залежно від кута зору, він матиме різну видиму поверхню та по-різному відбиватиме світло. Подібне вітрило здатне подолати дистанцію в тисячі світлових років. При цьому численні зіткнення з частинками міжзоряного пилу могли змінити його початкову форму та призвести до втрати частини маси.
Після публікації в Інтернеті препринта статті він швидко став вірусним і розійшовся по численних сайтах новин. Водночас більшість астрономів дуже скептично поставилася до версії штучного походження Оумуамуа. Вона побудована на можливій інтерпретації незначного додаткового прискорення тіла, але при цьому не підкріплена жодними іншими фактичними доказами. Крім цього, вчені зазначили, що деякі з наведених у статті розрахунків засновані на числах з дуже великим ступенем невизначеності.
Безумовно, версія про штучне походження Оумуамуа є дуже захопливою пропозицією. Напевно, багатьом, навіть найупертішим скептикам, потайки хотілось би, щоб це неймовірне припущення виявилося правдою. Та екстраординарні твердження вимагають таких само екстраординарних доказів. На жаль, у випадку з Оумуамуа їх наразі немає.
Версія про штучне походження загадкового «мандрівника» також суперечить відомому принципу «бритви Оккама». І це не кажучи про те, яким неймовірним збігом був би той факт, що перший же виявлений міжзоряний об’єкт є інопланетним артефактом. До того ж постає резонне питання: з якою метою взагалі міг бути запущений такий об’єкт? Оумуамуа рухається зі швидкістю близько 26 км/с. Щоб дістатися від Сонця до, скажімо, системи α Центавра, йому знадобилося би приблизно 50 тисяч років. Важко уявити, щоб цивілізація, яка володіє технологією побудови подібного вітрила, запустила б його на такій невеликій швидкості.
На жаль, Оумуамуа вже покинув поле зору наземних телескопів, тому ми навряд чи колись зможемо отримати про нього якісь нові дані, здатні підтвердити ту чи іншу теорію. Але астрономи завжди можуть знайти інші міжзоряні об’єкти. Згідно з деякими припущеннями, крізь Сонячну систему пролітають тисячі тіл, що походять з інших зоряних систем. Вивчаючи такі об’єкти, ми можемо принаймні зрозуміти, наскільки Оумуамуа є типовим за їхніми мірками.
