Вчені виявили наднову, яка спалахнула у далекій галактиці вже в перший мільярд років після Великого вибуху. Вона належить до ІІ типу, тобто є наслідком колапсу гігантської зорі. Її назвали на честь богині світанку Еос.
Наднові та еволюція світил
Наднові зорі (SN) — це потужні та яскраві вибухи. Вони важливі для наукової спільноти, оскільки надають основні підказки щодо еволюції світил і галактик. Загалом, наднові поділяються на дві групи залежно від їхніх атомних спектрів: тип I (без водню у спектрі) та тип II (з демонстрацією водневих спектральних ліній).
Ці явища виникають внаслідок швидкого колапсу та вибуху масивних зір (з масою понад 8 сонячних). Наднові типу II із колапсом ядра (CC SN), які можуть бути яскравішими за загальне випромінювання своїх галактик-господарів, дозволяють астрономам вивчати фінальні етапи зоряної еволюції, а дослідження наднових типу II CC у ранньому Всесвіті можуть бути важливими для обмеження моделей ранньої зоряної еволюції.
Богиня світанку
Зараз група астрономів на чолі з Девідом А. Коултером з Університету Джонса Гопкінса в Балтиморі, Мериленд, ймовірно, виявила таку наднову типу II у ранньому Всесвіті. Вони повідомляють, що, використовуючи метод гравітаційного лінзування, який призводить до появи кількох збільшених зображень об’єкта на задньому плані, їм вдалося ідентифікувати наднову, яка була б занадто тьмяною для виявлення іншими методами.
Супернова була названа Еос на честь титаніди, богині ранку в грецькій міфології. Вона має спектроскопічне червоне зміщення 5,133 і розташована у дуже тьмяній галактиці, що випромінює лінію Лайман-альфа. Отже, це робить її найвіддаленішою спектроскопічно підтвердженою суперновою, коли-небудь відкритою.
Особливості наднової SN Eos
Зібрані дані свідчать про те, що SN Eos вибухнула, коли Всесвіту було лише близько 1 млрд років, незабаром після того, як він повторно іонізувався і став прозорим для ультрафіолетового випромінювання. Вимірювання, проведені командою Коултера, свідчать про те, що SN Eos вибухнула в середовищі з концентрацією металів менше 10 % від сонячної.
Дослідження показало, що у власній системі відліку SN Eos мала змінне, яскраве та зростаюче випромінювання у далекому ультрафіолетовому діапазоні (FUV). Аналіз ультрафіолетового випромінювання свідчить про те, що SN Eos є надновою типу IIP на завершальному етапі своєї плато-фази. Загалом наднові типу II-Плато (SNe IIP) залишаються яскравими (на плато) протягом тривалого часу після досягнення максимуму.
Автори статті роблять висновок, що SN Eos є прикладом сильно гравітаційно лінзованої, багатократно зображеної, надзвичайно бідної на метали наднової IIP. Вони відзначають, що відкриття цієї наднової підкреслює основні цілі місії JWST: розуміння життя та смерті перших світил, походження елементів та формування і еволюцію наймолодших галактик.
За матеріалами phys.org
