Науковці дослідили, як тривале перебування у космосі впливає на зір астронавтів. Виявилося, що він погіршується. Це може серйозно вплинути на плани польоту людей на Марс, оскільки він має тривати кілька місяців.

Мікрогравітація впливає на зір
Низький рівень гравітації (мікрогравітації) в космосі викликає значні зміни в очах і зорі астронавтів після 6–12 місяців перебування на борту Міжнародної космічної станції (МКС), згідно з дослідженням, опублікованим у Відкритому журналі інженерії в медицині та біології (IEEE Open Journal of Engineering in Medicine and Biology).
Офтальмолог Монреальського університету Сантьяго Костантино виявив, що щонайменше 70% астронавтів на МКС постраждали від нейроокулярного синдрому, пов’язаного з космічним польотом, або SANS.
У відділі біофотоніки, який він очолює в лікарні Maisonneuve-Rosemont, що входить до складу UdeM, Костантино зібрав групу дослідників, щоб визначити біомеханічні зміни, відповідальні за цей розлад.
Вони проаналізували дані, зібрані канадською командою NASA про 13 астронавтів, які провели на МКС від 157 до 186 днів. Середній вік досліджуваних становив 48 років, вони представляли космічні агенції США, Європи, Японії та Канади; 31% з них були жінками; вісім були у своїй першій місії.
Три параметри очей
Дослідники порівняли три очні параметри до і після космічних місій астронавтів: жорсткість ока, внутрішньоочний тиск і амплітуду очного пульсу.
Вони вимірювали ригідність ока за допомогою оптичної когерентної томографії зі спеціальним відеомодулем для покращення якості зображень судинної оболонки ока. Інші два параметри, внутрішньоочний тиск та амплітуду очного пульсу, вимірювали за допомогою тонометрії.
Дослідження виявило значні зміни біомеханічних властивостей очей астронавтів: зниження жорсткості очного яблука на 33%, внутрішньоочного тиску на 11% і амплітуди очного пульсу на 25%. Ці зміни супроводжувалися такими симптомами, як зменшення розміру очей, зміна фокусного поля, а в деяких випадках — набряк зорового нерва і складки сітківки.
Дослідники також виявили, що у п’яти астронавтів товщина судинної оболонки ока перевищувала 400 мікрометрів, що не корелювало з віком, статтю або попереднім космічним досвідом.
Довготривалі зміни
На думку дослідників, розширення судинної оболонки під час невагомості може розтягнути колаген у склері, білому зовнішньому шарі ока, що спричинить довготривалі зміни його механічних властивостей.
Вони також вважають, що пульсації крові в умовах мікрогравітації можуть створювати ефект водяного молота, коли раптові зміни тиску кровотоку спричиняють механічний шок для ока, що призводить до значного ремоделювання тканин.
Стан очей відновлюється
За словами дослідників, ці очні зміни зазвичай не викликають занепокоєння, якщо космічна місія триває від шести до дванадцяти місяців. Хоча у 80% астронавтів, яких вони досліджували, розвинувся хоча б один симптом, їхні очі повернулися до норми після повернення на Землю.
У більшості випадків для усунення симптомів, що розвинулися на борту МКС, було достатньо коригувальних окулярів.
Однак дослідницьке співтовариство і міжнародні космічні агенції з обережністю ставляться до наслідків більш тривалих місій, таких як політ на Марс. Вплив тривалого впливу мікрогравітації на здоров’я очей залишається невідомим, а профілактичних або паліативних заходів наразі не існує.
«Виявлені зміни механічних властивостей ока можуть слугувати біомаркерами для прогнозування розвитку SANS (нейроокулярного синдрому, пов’язаного з космічними польотами), — каже Костантино. — Це допоможе виявити астронавтів з групи ризику до того, як у них розвинуться серйозні проблеми з очима під час довготривалих місій».
За матеріалами phys.org