Нашу зоряну систему часто уявляють як Сонце та вісім великих планет, які навколо нього обертаються. Але насправді навколо нашого світила обертаються сотні тисяч, а можливо, й мільйони об’єктів, деякі з яких також мають чималі розміри. Ось десять найбільших із них.
Найбільші тіла Сонячної системи
Якщо поцікавитися, який відсоток маси Сонячної системи становить сама наша зоря, то ця величина складатиме 99,86 %. Тому по-справжньому великим об’єктом у ній треба вважати саме наше центральне світило.
Наступним за розміром іде Юпітер. Його частка становить 0,1 %, і це найкращим чином демонструє, наскільки відносним у межах Сонячної системи є поняття «великий». Бо у порівнянні із Сонцем Юпітер крихітний, але водночас він набагато більший за масою, ніж усі інші планети Сонячної системи.
Об’єкти, які не входять в категорію восьми великих планет, становлять крихітну частинку маси Сонячної системи. Проте це не означає, що вони малі. Площа поверхні деяких із них цілком порівнянна з площею найбільших країн Землі.
Ось 10 найбільших об’єктів Сонячної системи, які не є планетами.
1. Ганімед
«Найбільшим із маленьких» тіл Сонячної системи є супутник Юпітера Ганімед. Маючи радіус 2634,1 км, він більший, ніж найменша з великих планет — Меркурій. Це тіло обертається навколо Юпітера по майже круговій орбіті на середній відстані 1,07 млн км. Один оберт навколо планети воно здійснює трохи більше, ніж за тиждень.
Середня густина Ганімеда становить 1,936 г/см³. Це свідчить, що супутник складається переважно з водяної криги з домішками силікатних порід, а в його центрі, ймовірно, розташоване багате на залізо ядро. Науковці також вважають, що Ганімед зазнав гравітаційної диференціації, внаслідок чого під його крижаною корою може ховатися глобальний океан рідкої води, де потенційно здатне існувати життя.
2. Титан
А ось у чому науковці не сумніваються, так це в існуванні рідини на найбільшому із супутників Сатурна — Титані. Щоправда, є один важливий нюанс. Сатурн розташований значно далі від Сонця, ніж Юпітер, тому на його супутниках набагато нижчі температури.
Титан за радіуса 2574,73 км все ще більший за Меркурій, але значно легший за нього — середня густина складає 1,88 г/см3. Пояснюється це тим, що на ньому не лише вода, а й чимала кількість інших речовин, які на Землі є газами, перебувають у рідкому та твердому станах.
Зокрема це стосується вуглеводнів, тих самих, що на Землі формують природний газ. На Титані вони можуть випадати у вигляді дощу та снігу, утворювати цілі моря, а по їхніх краях намерзати у вигляді криги.
3. Каллісто
Каллісто — це ще один супутник Юпітера. За радіуса 2410,3 км він трохи менший за Меркурій, і якби обертався навколо Сонця, а не газового гіганта, теж цілком міг би претендувати на звання планети.
Каллісто — найвіддаленіший із чотирьох найбільших супутників Юпітера. За своїм хімічним складом він дуже нагадує Ганімед, але на його поверхні практично немає гладких ділянок. Уся вона вкрита кратерами.
Цілком імовірно, що причиною цього є саме віддаленість цього тіла від газового гіганта. Гравітаційний градієнт, якого він зазнає, досить невеликий і не здатний розтопити надра. Тому рідкою поверхня цього тіла була хіба що на самому початку його існування, а океану, придатного для існування життя, під крижаною корою, вочевидь, немає.
4. Іо
За радіуса 1821 км Іо є не тільки третім за розміром супутником Юпітера, а й четвертим за розміром тілом Сонячної системи, яке не є великою планетою. Один оберт навколо газового гіганта він здійснює лише за 1,77 доби.
Серед усіх великих супутників Юпітера він розташований найближче до планети, і саме це визначає його незвичайний вигляд. Потужна гравітація газового гіганта постійно деформує супутник, розігріваючи його надра.
Саме тому поверхня Іо так сильно відрізняється від поверхні інших великих супутників Юпітера. Криги тут немає зовсім, а ударні кратери трапляються вкрай рідко. Їх постійно стирають виверження вулканів, які майже не припиняються. Саме на Іо розташовані найбільші вулкани Сонячної системи — якщо оцінювати їх за діаметром кратерів, а не за висотою. вулкани Сонячної системи.
5. Місяць
Добре знайомий нам супутник Землі займає у топі найбільших супутників Сонячної системи п’яте місце. За радіуса 1737,4 км він лише трохи менший за Іо. Від майже всіх згаданих вище тіл, за винятком Іо та Європи, Місяць відрізняється значно вищою густиною — 3,344 г/см³.
Причина цього багато в чому схожа на ту, що сформувала Іо. В обох випадках більшість летких речовин була втрачена ще на ранніх етапах еволюції цих тіл. Однак якщо Іо завдячує цим передусім потужному припливному розігріву, то Місяць — близькості до Сонця. Хоча не можна виключати, що в далекому минулому, коли наш природний супутник обертався значно ближче до Землі, припливний розігрів також відігравав певну роль.
Іншою цікавою особливістю Місяця є те, що він, на відміну від усіх попередніх тіл, має велику масу порівняно зі своєю планетою. Через це центр мас системи Земля — Місяць розташований не дуже глибоко під поверхнею нашої планети, на лінії, що з’єднує центри обох тіл.
6. Європа
Європа — четвертий за розміром супутник Юпітера. Її радіус складає 1560,8 км. Середня відстань від Юпітера становить 670 тис. км, а один оберт навколо нього вона робить за 3,5 земної доби.
Через близькість до Юпітера Європа зазнає потужного гравітаційного впливу планети, й це добре помітно за її виглядом. Судячи з усього, припливного розігріву достатньо, щоб повністю розплавити лід у її надрах. Під крижаною корою, ймовірно, ховається глобальний океан рідкої води завглибшки кілька десятків кілометрів.
При цьому ця вода регулярно підіймається по тріщинах і оновлює поверхню. Саме тому на Європі практично немає кратерів — уся її поверхня нагадує гладку кулю, покреслену лініями розломів.
7. Тритон
Тритон — найбільший супутник Нептуна. Його радіус становить 1353,4 км, а середня густина — 2,061 г/см³. Це свідчить, що, хоча поверхня Тритона вкрита переважно різними видами льоду (за тамтешніх температур замерзає навіть азот), у його надрах залягають силікатні породи, а можливо, і метали.
Тритон обертається навколо Нептуна приблизно з 5,88 земної доби за середньої відстані, що порівнювана з радіусом орбіти нашого Місяця. Унікальним його робить те, що робить він це у бік протилежний обертанню планети. Разом з особливостями хімічного складу це примушує припускати, що він є об’єктом поясу Койпера, який колись захопила гравітація восьмої планети.
8. Плутон
На відміну від усіх попередніх тіл у цьому топі, Плутон є не супутником, а карликовою планетою. Його діаметр становить 1188 км і він робить один оберт навколо Сонця за 248 років.
Цей крихітний крижаний світ має низку особливостей, які роблять його унікальним. Якщо ж говорити про розміри, то найцікавіша з них полягає в тому, що найбільший супутник Плутона — Харон— лише приблизно вдвічі менший за нього. Саме тому ця система багато в чому нагадує пару Земля—Місяць.
9. Ерида
Ерида — теж не супутник, а карликова планета. Це означає, що вона достатньо велика для того, аби під дією власної гравітації набути більш-менш сферичної форми, але недостатньо велика для того, аби очистити своє оточення від інших подібних тіл. Її радіус складає 1163 км.
Ерида також є найменш вивченим з усіх об’єктів у цьому топі. Її відкрили у 2003 році й жодного зображення поверхні зблизька немає. Можливо, ми ще кілька десятків років не зможемо отримати його.
Ериді дуже пасує її назва, адже вона походить від імені давньогрецької богині розбрату. Саме відкриття цього об’єкта змусило астрономів переглянути систему класифікації тіл Сонячної системи. У результаті Плутон позбувся статусу планети й був зарахований до карликових планет.
10. Титанія
Завершує десятку найбільших тіл Сонячної системи, які не є планетами, Титанія — найбільший із супутників Урана з радіусом 788 км. Це невеликий крижаний світ, що обертається навколо планети за 8,7 земної доби.
Титанія суттєво менша за всі попередні об’єкти. Крім того, вона — єдиний об’єкт у топі, назва якого взята не з греко-римської міфології. Своє ім’я вона отримала на честь королеви фей із п’єси Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі».
